Авангард: бунт форм і вибух ідей

Авангард вибухнув на початку XX століття як потужний протест проти зашкарублих норм мистецтва. Це не просто стиль – це революція, де художники розбивали полотно на кубики, малювали сни і проголошували смерть минулому. Футуризм, кубізм, дадаїзм, сюрреалізм – ці течії шокували публіку, пропонуючи бачити світ крізь призму хаосу, підсвідомого та машинної швидкості. У серці авангарду пульсує ідея: мистецтво мусить вести вперед, як передовий загін армії.

Термін “авангард” прийшов з французької – “avant-garde”, спочатку означав передовий загін військ. У мистецтві його підхопили соціалісти на кшталт Сен-Сімона в 1820-х, закликаючи митців змінювати суспільство. Але справжній фурор стався на зламі століть, коли Перша світова війна, наукові відкриття Ейнштейна та Фрейда розхитали фундамент реальності. Художники відкинули ілюзію досконалого відображення світу – натомість почали конструювати нові.

Український авангард додав родзинку: синтез європейських новинок з народними мотивами. Вишивки Вербівки, трипільська кераміка, бароко оживають у роботах Богомазова чи Архипенка, роблячи бунт локальним і потужним. Ця суміш шокувала не менше за паризькі скандали.

Походження авангарду: від перших іскор до маніфестів

Все почалося в Парижі та Берліні, де імпресіоністи ще ледь відгриміли. Пабло Пікассо і Жорж Брак у 1907 році намалювали “Авіньйонських дівчат” – перше кубістське полотно, де обличчя розпадаються на геометричні грані, ніби під поглядом рентгенівських променів. Це не просто малювання – це виклик: чому мистецтво мусить копіювати природу?

1909 рік став роком маніфестів. Філіппо Марінетті в Італії проголосив футуризм: “Ми співаємо машини, швидкість, війну – єдине гігієне сонце!” Його текст, надрукований на сторінках Figaro, кликав руйнувати музеї, палити бібліотеки. Футуристи малювали динаміку, ніби ловлячи рух у фарбах. У Росії Володимир Маяковський і Велимир Хлєбников додали поезію за межами логіки – “заумь”, слова без сенсу, як вибухи.

Війна 1914-го підлила масла: світ розколовся, як кубістське тіло. Експресіонізм Еміля Нольде чи Ернста Людвіга Кірхнера кричав про жах окопів барвистими мазками, спотвореними фігурами. Атмосфера бунту наростала – авангард став дзеркалом кризи цивілізації.

Основні течії: палітра шоків і експериментів

Авангард – це не моноліт, а феєрія напрямів, кожен з яких бив по нервах епохи. Кубізм розкладав об’єкти на фрагменти, показуючи їх з усіх боків одразу: Пікассо у “Мавританці” (1908) робить портрет мозаїкою площин, ніби предмет оживає в чотирьох вимірах. Футуризм Умберто Боччоні у “Формах динамічного утримання” (1913) зливає фігуру з повітрям – рух стає видимим.

Дадаїзм 1916-го в Цюрихі, у кабареті Voltaire, став абсурдом на тлі війни. Трістан Тцара витягував слова з капелюха для поем, Марсель Дюшан виставив унітаз як “Фонтан” (1917) – ready-made, де ідея важливіша за майстерність. Це був крик: мистецтво – нісенітниця, як і світ.

Сюрреалізм Андре Бретона з маніфесту 1924-го пірнув у сни. Сальвадор Далі у “Постійності пам’яті” (1931) розтопив годинники на скелях – час гнеться, як м’який сир. Потік свідомості Джеймса Джойса в “Уліссі” (1922) віддзеркалює хаос мозку. Ці течії торкнулися всього: від музики Арнольда Шенберга з атональністю до театру Бертольта Брехта з епічним стилем.

Щоб розібратися в різноманітті, ось таблиця ключових течій:

Джерела даних: uk.wikipedia.org, vue.gov.ua.

Таблиця показує, як течії перетікають одна в одну, створюючи калейдоскоп. Кожна несла епатаж: футуристи били глядачів парасольками на прем’єрах, дадаїсти скандували нісенітниці. Це не просто картини – це провокація на дію.

Український авангард: фольклор у кубах і футуризмі

В Україні авангард розквітнув 1910–1930-х, переплітаючи Париж з київськими пейзажами. Олександр Богомазов, “український Пікассо”, у “Космосі” (1910-ті) розчиняє форми в динаміці, натхненний трипільськими візерунками. Його трактат “Живопис і елементи” (1914) – перша теорія кубофутуризму, де фарба стає енергією.

Олександр Архипенко, емігрувавши до Парижа, винайшов “негативну скульптуру” – отвори в тілах, як у “Ходячій жінці” (1912), відлуння половецьких баб. Казимир Малевич, киянин за корінням, намалював “Чорний квадрат” (1915) у Києві – нуль форм, космічна порожнеча. Супрематизм його вишивки в Скопцях оживили українські народні руки.

Олександра Екстер у майстерні на Фундуклеївській (1910-ті) вчила кубізму, створювала декорації для “Березоля” Лесі Курбаса – театр авангарду з динамічними машинами. Василь Єрмилов у Харкові робив контррельєфи з піску й тканини, як “Гітара” (1924). Репресії 1930-х обірвали розквіт: Бойчука розстріляли, Богомазова заморили голодом.

• Кубофутуризм Богомазова: Київські пейзажі вибухають площинами, пульсують ритмом міста.
• Конструктивізм Екстер і Меллера: Сценографія для “Містерії-буф” – геометрія оживає на сцені.
• Неопримітивізм Синякової: Сільські акварелі з наївним футуризмом, де селяни танцюють у кубах.

Цей список ілюструє унікальність: авангард не ішов слідом Заходу, а переосмислював його через вишиванки й писанки. Виставки “Салонів Іздебського” (1910–1911) у Києві та Одесі ввели кубізм в імперію. Навіть Малевич малював голодомор-алегорії чорними селянами – пророче й болісно.

Генії авангарду: обличчя революції

Пікассо – король кубізму, що пройшов через синю фазу до абстракції, його “Герніка” (1937) кричить про бомбардування. Дюшан кинув виклик: унітаз у галереї змусив переосмислити “мистецтво”. Малевич з “Квадратом” оголосив кінець ілюзії – “від нуля форм до нуля об’єму”.

В Україні Богомазов теоретик, Архипенко скульптор-піонер, Екстер педагог. Їхні імена пліч-о-пліч з Татліним, чиї “Вежі III Інтернаціоналу” (1919–1920) – модель летючого космосу з дерева й металу. Ці постаті не просто малювали – вони будували нову реальність.

1. Знайдіть маніфести: Марінетті вчить енергію слів.
2. Подивіться “Фонтан”: ідея понад ремеслом.
3. Розберіть “Чорний квадрат”: порожнеча як початок.

Такий підхід допомагає відчути пульс епохи. Авангардисти ризикували кар’єрою заради правди.

Спадщина авангарду: від неоавангарду до сьогодення

Авангард не згас – мутаував. У 1950–1960-х неоавангард протистояв соцреалізму: абстрактний експресіонізм Джексона Поллока, поп-арт Енді Воргола. В Україні Валентин Сильвестров у “Тріо” (1962) ламав тональності, Леонід Грабовський додавав фольклор до сонористики.

Сьогодні трансавангард Олега Тістола чи Віктора Гонтарова у Києві грає з іронією, як Дюшан. Фестивалі “Два дні і дві ночі нової музики” (з 1995) тримають вогонь. Навіть у 2026-му NFT-арт і AI-генерації відлунюють дадаїзм – ідея понад формою. Авангард навчив: мистецтво – це ризик, що змінює світ.

Подивіться на стріт-арт Бенксі чи інсталяції Яйої Кусами – авангардний дух епатажу живий. В Україні харківський трансавангард 1980-х, як у Олексія Голосія, переплітає фольклор з поп-культурою. Це не кінець – лише нова швидкість.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts