8 жовтня 1408 року молдавський господар Олександр Добрий поставив свою печатку під грамотою, адресованій львівським купцям. У тексті, написаному церковнослов’янською мовою, чорнилом на пергаменті шість разів прозвучала назва «Чєрновци». Так у письмових джерелах уперше з’явився населений пункт, який згодом перетворився на одне з найяскравіших культурних міст України. Ця дата стала офіційним Днем міста, а сам документ — точкою відліку для всієї подальшої історії Чернівців.
Грамота регулювала митні збори на торговельному шляху між Львовом та землями Молдавії, що прямували до Чорного моря. Чернівці згадані як пункт, де іноземні купці сплачували «мыто чєрновьскоє». Невелика переправа через Прут, оточена пагорбами, раптом отримала історичну фіксацію. До цього моменту поселення існувало, але без точної письмової згадки. Після 1408 року воно почало стрімко набирати ваги як адміністративний і торговельний центр.
Річка Прут тут робить зручну петлю, а високий правий берег пропонує природний захист і добрий огляд. Саме на цьому березі, біля джерела, яке пізніше назвуть Турецькою криницею, і сформувалося ядро майбутнього міста. Лівий берег, де колись, імовірно, стояла давніша фортеця, залишився у спогадах, але активне життя перемістилося праворуч. Купецькі обози, що йшли з Галичини на південь, зупинялися саме тут, щоб розрахуватися з митом і продовжити шлях до Сучави чи далі.
Політична ситуація на початку XV століття сприяла такому розвитку. Олександр Добрий вів обережну, але послідовну політику зміцнення торгівлі. Він укладав угоди з польськими та львівськими партнерами, щоб привабити купців і наповнити скарбницю. Чернівці опинилися на перетині інтересів: з одного боку — польсько-литовський вплив, з іншого — молдавські землі, що тягнулися до Дунаю та Чорного моря. Митний пункт тут виконував роль економічного шлюзу.
Археологічні шари під сучасними вулицями Чернівців розповідають про значно глибше коріння. Поселення на цій території існували ще за часів трипільської культури, бронзового та залізного віків. У XII столітті галицький князь Ярослав Осмомисл, імовірно, заклав тут оборонну фортецю, яку джерела іноді називають «Черн» або «Чорне місто». Темні дерев’яні стіни, перекладені чорноземом, могли дати назву як самій фортеці, так і пізнішому поселенню. Монгольська навала середини XIII століття, зокрема похід Бурундая, зруйнувала багато укріплень у регіоні. Залишки жителів, за однією з версій, перебралися на правий берег Пруту, ближче до зручної переправи.
Поруч височіла Цецинська гора з власною фортецею. Боярин Хотько Цецинський у XV столітті приймав тут самого Олександра Доброго під час його подорожі до польського короля Владислава Ягайла. Ці зв’язки показують, що територія вже була частиною політичного ландшафту, навіть якщо письмові згадки про саме «Чернівці» з’явилися пізніше.
Грамота 1408 року — не просто список мит. Це жива картина середньовічної торгівлі. Купці з Львова отримували пільги: нижчі ставки, спрощені процедури. Натомість вони зобов’язувалися продавати частину срібла спочатку молдавській стороні. У Чернівцях мито диференціювали залежно від типу воза та походження купців. Німецький віз платив чотири гроші, вірменський — шість. За велику рогату худобу брали один гріш, за десять свиней — теж один. Коні та кобили оподатковувалися по два гроші. Важливо: вози не оглядали. Достатньо було клятви купця, що він не везе контрабанди — куниць, срібла, воску чи «добрих коней місцевої породи».
Така довіра свідчить про високий рівень комерційної культури. Довгі каравани не могли затримуватися на кожній переправі для повних перевірок. Чернівці виконували роль надійного «фільтра», де чесне слово мало вагу. Документ згадує загалом 22 населені пункти, де стягували мито. Чернівці посідають у ньому помітне місце — між Сучавою та іншими митницями на шляху до Чорного моря.
Після 1408 року поселення почало змінюватися. Уже 1457 року Чернівці стали центром цілої волості — «держави» на чолі зі старостою. У 1490 році грамота прямо називає їх «мистом» і згадує дві церкви «от миста от Чєрновцих». Українське слово «місто» тут звучить природно, підкреслюючи статус. За часів Стефана Великого Чернівці вже мали власний адміністративний район — «Черновську державу».
Назва «Чернівці» досі викликає дискусії серед істориків. Найпоширеніша версія пов’язує її з давньою фортецею «Черн» — «чорним містом» через темний колір стін. Інша теорія вказує на боярський рід Чорних, які володіли землями в цій місцевості. Деякі дослідники шукають коріння в особовому імені «Черн» або в слов’янському «черн» як позначенні темного, лісистого краю. Кожна версія має свої аргументи, і жодна не суперечить іншій повністю. Назва могла виникнути як сплав кількох чинників: і фортеця, і рід, і характер місцевості.
Пошуки самої грамоти 1408 року перетворилися на справжню історичну детективну історію. До 500-річчя міста 1908 року австрійський історик Раймунд Фрідріх Кайндль активно шукав документ, але безуспішно. Ходили чутки про пожежу, втрату чи навіть вивезення до Англії. Понад сто років оригінал вважали втраченим. Лише 2007 року чернівецький дослідник Степан Карачко через особисті контакти з архівістами різних країн встановив місцезнаходження. Грамота зберігається у Державному історичному музеї Росії в Москві, у фонді письмових джерел. Місто отримало якісну копію, яку тепер експонують у Чернівецькому краєзнавчому музеї.
Ця детективна лінія додає документу особливої цінності. Він не просто факт — він символ наполегливості істориків і важливості збереження першоджерел. Сьогодні копія грамоти — одна з головних реліквій міста, яку показують під час святкувань Дня міста.
Цікаві факти про першу згадку та ранню історію Чернівців
1. Шість згадок в одному документі. У грамоті 1408 року назва «Чернівці» зустрічається рівно шість разів — більше, ніж назва Львова. Це підкреслює значення митного пункту саме для львівських купців, які регулярно користувалися цим маршрутом.
2. Довіра замість оглядів. Купцям дозволялося не розкривати вози в Чернівцях. Достатньо було клятви, що товар чистий. Така система працювала завдяки репутації та взаємній зацікавленості сторін у швидкій торгівлі.
3. Різні ставки для різних купців. Вірменські вози платили більше за німецькі. Це відображає реалії середньовічної торгівлі, де купецькі громади мали різні статуси та обсяги товарів.
4. Ланцюг з 22 пунктів. Чернівці були лише однією ланкою у довгому ланцюгу митниць від Львова до Чорного моря. Грамота перелічує Аккерман, Тягину, Баків, Сірет та інші — усе це створювало єдину економічну систему.
5. Право на дім у Сучаві, але без корчми. Львівські купці отримали дозвіл тримати власний будинок у тогочасній столиці Молдавії. Проте їм заборонялося варити пиво чи відкривати корчму — щоб не конкурувати з місцевими.
6. Копія в Чернівцях, оригінал у Москві. Оригінал грамоти досі перебуває в Росії. Місто береже якісну копію, яку регулярно демонструють на виставках та під час ювілеїв. 2008 року святкували 600-річчя, 2018-го — 610-річчя, і традиція триває.
7. Цецино як свідок високих зустрічей. На Цецинській горі боярин Хотько Цецинський приймав Олександра Доброго. Руїни муру досі нагадують про той час, коли політичні рішення приймали за кілька кілометрів від майбутнього міста.
Грамота 1408 року стала не лише фіксацією назви. Вона закарбувала економічну логіку, яка працювала століттями. Купці продовжували їхати цим шляхом навіть у складні часи. Місто росло навколо переправи, ярмарків і митниці. Пізніше, вже за австрійського періоду, Чернівці перетворилися на «Малу Відень», але коріння цієї величі сягає саме тієї жовтневої грамоти на березі Пруту.
Сьогодні, прогулюючись Театральною площею чи вулицею Сагайдачного, можна уявити, як шість століть тому тут зупинялися вози з сріблом, воском і кіньми. Мито сплачували, клялися в чесності — і їхали далі, залишаючи частинку своєї історії на цих пагорбах. Перша згадка — це не просто дата. Це момент, коли маленьке поселення увійшло у велику історичну гру і ніколи з неї не вийшло.
About the Author
