Володимир Васильович Миколаєнко народився 8 квітня 1960 року в Херсоні і пройшов шлях від суднового механіка до міського голови, а потім — через понад три роки російського полону. Його ім’я сьогодні асоціюється не лише з керівництвом міста в непрості 2014–2020 роки, а й із принциповою відмовою співпрацювати з окупантами. У серпні 2025-го він повернувся додому після довгого ув’язнення, і ця історія стала символом незламності для багатьох українців.
Колишній мер Херсона відмовився від пропозицій окупаційної влади зайняти посаду в адміністрації і заплатив за це свободою. Його викрали в квітні 2022 року, тримали в підвалах, слідчих ізоляторах і колонії, піддавали тортурам. Попри все він залишався вірним своїй позиції і навіть відмовлявся від обміну, щоб звільнили важкохворих побратимів. 24 серпня 2025 року, у День Незалежності, Володимир Миколаєнко вийшов на свободу.
Сьогодні, у 2026 році, його досвід і свідчення допомагають краще зрозуміти, через що проходять українські полонені і як формується громадянська стійкість у прифронтових містах. Розповідь про нього — це історія звичайної людини, яка в критичний момент зробила вибір, що змінив усе.
Дитинство, освіта і перші кроки в професії
Володимир Миколаєнко виріс у родині службовців у Херсоні. У 1967 році пішов до школи № 16, а після восьми класів вступив до Херсонського морехідного училища рибної промисловості. У 1979 році здобув спеціальність техніка-суднового механіка. Молодого спеціаліста направили на Владивостоцьку базу тралового та рефрижераторного флоту, де він кілька років працював механіком на суднах.
Повернувшись до Херсона, з 1982 по 1991 рік працював на місцевому консервному комбінаті механіком судна цеху водного транспорту. Паралельно продовжував навчання: спочатку в Херсонському індустріальному інституті, а 1990 року закінчив Севастопольський приладобудівний інститут за спеціальністю «експлуатація суднових силових установок» і отримав диплом інженера-судномеханіка.
Після розпаду Радянського Союзу Миколаєнко пішов у приватний бізнес. З 1991 року був механіком флоту Спілки риболовецьких колгоспів Херсонської області, а з 1993-го і до 2006-го очолював власне підприємство. Цей досвід господарника пізніше став у пригоді в політиці.
Політична кар’єра і роки на посаді мера
У політику Володимир Миколаєнко увійшов у середині 2000-х. У червні 2006-го став заступником голови Дніпровської районної ради в Херсоні. Потім його обрали депутатом міської ради кількох скликань. Перед подіями 2014 року він виконував обов’язки секретаря міськради і тимчасово виконував функції міського голови.
На позачергових виборах 25 травня 2014 року жителі Херсона обрали його міським головою. У 2015-му він переміг знову, набравши в другому турі майже 68 відсотків голосів. На посаді мера він працював до листопада 2020 року. Саме в ці роки місто переживало наслідки анексії Криму і початку війни на Донбасі, ставши фактично прикордонним.
Миколаєнко відкрито підтримував Євромайдан і займав чітку проукраїнську позицію. Він публічно заявляв про недопущення сепаратистських провокацій у Херсоні. Після завершення каденції залишився в місті і з початком повномасштабного вторгнення вступив до лав територіальної оборони.
Окупація, відмова від співпраці і викрадення
Коли російські війська увійшли в Херсон навесні 2022 року, до колишнього мера звернулися з пропозицією очолити окупаційну адміністрацію. Він категорично відмовився. 17 квітня 2022-го його виманили на зустріч і схопили співробітники російських спецслужб. Володимир встиг зателефонувати дружині і попередити про викрадення, перш ніж його кинули в багажник.
Перші шістнадцять днів його тримали в підвалі в самому Херсоні. Там допитували і катували. Потім перевезли до Севастополя, а звідти — до Росії. П’ять місяців він провів у слідчому ізоляторі в Борисоглєбську Воронезької області. З жовтня 2022-го і до звільнення утримувався в колонії № 7 у селищі Пакіно Владимирської області.
Під час полону Миколаєнко кілька разів мав можливість бути обміняним, але відмовлявся. Одного разу йому запропонували обмін на групу російських військових, проте він попросив звільнити замість себе важкохворих побратимів, зокрема полковника-прикордонника і пораненого поліцейського. Ця деталь пізніше стала одним із найяскравіших свідчень його характеру.
Цікаві факти з життя Володимира Миколаєнка
У полоні він втратив близько 25 кілограмів ваги. На допиті російському пропагандисту прямо заявив, що вважає Романа Шухевича героєм, бо так вирішила його країна. Після звільнення 5 вересня 2025 року йому присвоїли звання «Почесний громадянин Херсонської міської територіальної громади». Дружина Марина і донька Наталя весь час чекали на нього і підтримували через усі можливі канали.
Повернення і життя після полону
24 серпня 2025 року Володимир Миколаєнко опинився серед тих, кого обміняли в рамках великого обміну полоненими. Він повернувся до України фізично зміненим, але морально незламним. У перших інтерв’ю розповідав про умови утримання, постійні побиття і спроби зламати волю. Говорив спокійно, без пафосу, зосереджуючись на тому, як важливо не втрачати людяність навіть у найгірших обставинах.
Після повернення він проходив реабілітацію і поступово повертався до публічного життя. У розмовах з журналістами підкреслював, що головним завданням росіян було змусити його співпрацювати, а коли не вийшло — максимально зламати. Він же повторював: бити його можна, але зрадити місто і країну — ні.
Станом на 2026 рік колишній мер Херсона залишається одним із голосів тих, хто пройшов через російські в’язниці. Його свідчення використовують правозахисники і журналісти, щоб документувати злочини проти цивільних і військових. Сам він уникає зайвої політизації і більше говорить про потребу підтримувати тих, хто досі в полоні.
Сім’я і особисті риси
Володимир Миколаєнко одружений. Дружина Марина весь час полону залишалася головною опорою. Саме їй він встиг повідомити про викрадення. Донька Наталя також підтримувала сім’ю. У публічних виступах колишній мер неодноразово дякував близьким за те, що не втратили надії.
Ті, хто знав його до війни, описують як людину спокійну, господарську, без зайвого популізму. У мера він не був харизматичним оратором, але мав репутацію людини, яка тримає слово. Саме ця риса, на думку багатьох, допомогла йому вистояти в неволі.
Історія Володимира Миколаєнка показує, як звичайний життєвий шлях — від моряка і бізнесмена до місцевого політика — може раптом перетворитися на випробування, яке перевіряє все. Він не шукав героїзму. Він просто відмовився зрадити те, у що вірив. І ця відмова коштувала йому трьох з половиною років свободи, але зберегла гідність.
Сьогодні його ім’я звучить у контексті не лише місцевої політики Херсона, а й ширшої розмови про стійкість українців під окупацією і в полоні. Кожне нове інтерв’ю додає деталей до цієї історії, і вона продовжує впливати на тих, хто чує її вперше.
About the Author
