Оксана Єжи-Янівна Пахльовська народилася 18 вересня 1956 року в Києві, коли її матері Ліні Костенко виповнилося двадцять шість. Батько — польський прозаїк і мариніст Єжи-Ян Пахльовський, однокурсник Ліни в московському Літературному інституті. Через два роки після народження доньки шлюб розпався, і Ліна виховувала Оксану сама, у роки, коли власна поезія вже стояла під тиском цензури.
Сьогодні Пахльовська — докторка філологічних наук, професорка Римського університету «Ла Сапієнца», завідувачка кафедри україністики, лауреатка Шевченківської премії 2010 року за книжку «Ave, Europa!». З початку повномасштабного вторгнення вона живе в Києві поруч із матір’ю, яка в 2026 році відзначила 96-річчя, і проводить заняття дистанційно. Її праця — це не продовження материнської слави, а окремий інтелектуальний простір, у якому українська література читається як частина європейської цивілізації.
Поряд із нею росте наступна ланка: донька Ярослава-Франческа Барб’єрі, онука Ліни, яка називає поетесу «старшою мамою» і обрала філософію та політологію. Три покоління жінок тримають одну лінію — від вірша, який не піддався системі, до академічного тексту, який пояснює Європі, чому східний кордон України є її власним.
Коли Київ ще дихав відлигою: народження в родині двох літератур
1956-й був роком, коли Ліна Костенко закінчила Літературний інститут і повернулася до Києва. Перша збірка «Проміння землі» вийшла наступного року. Оксана з’явилася на світ у той короткий проміжок, коли ще можна було вірити, що відлига відкриє простір для чесного слова. Батько, Єжи-Ян Пахльовський, походив з польської літературної традиції; після розлучення він пішов у море, працював на далеких плаваннях. Мати залишилася в Києві з дитиною і з власним голосом, який уже починав звучати надто незалежно.
Оксана росла в атмосфері, де поезія була не професією, а способом дихати. У пізніших спогадах вона згадувала Ржищів, дідову грядку полуниць і дитячі ігри «в тюрму» — коли треба було мовчати, навіть якщо приходять «вони». Це не метафора з книжки, а побутова реальність сім’ї, у якій дід Василь Григорович Костенко був репресований, а мати вже стояла в опозиції. Ліна виховувала доньку самостійно, прищеплюючи українську мову і відчуття гідності як щоденну практику, а не як гасло.
Другий шлюб Ліни з Василем Цвіркуновим, директором кіностудії імені Довженка, дав Оксані вітчима, якого вона пізніше називала «справжнім татом». У 1969 році народився молодший брат Василь, який обрав шлях програміста і живе в Каліфорнії. Оксана залишилася єдиною донькою, але не єдиною дитиною в родині — розрізнення, яке часто губиться в популярних розповідях.
Аудиторії, що стали кордонами: освіта між Москвою й Римом
У 1970-х Оксані прямо сказали, що до Київського університету їй краще не подаватися: мати в опалі, дід репресований, ризик тиску занадто великий. Вона вступила до Московського державного університету імені Ломоносова на спеціальність «італійська мова і література» і закінчила його в 1980 році. Вибір Італії в радянські часи виглядав майже провокацією: країна асоціювалася з гуманізмом, Відродженням і свободою думки, якої вдома бракувало.
Аспірантура в Інституті літератури АН УРСР (завершена 1986-го) повернула її до Києва і до відділу давньої української літератури. Там вона захистила кандидатську, а в 2000 році — докторську дисертацію про концептуалізацію української літератури як невіддільної частини європейської цивілізації. Це формулювання стало лейтмотивом усієї подальшої роботи. Згодом вона отримала професорську посаду в Римському університеті «Ла Сапієнца» і очолила кафедру україністики при Департаменті європейських та інтеркультурних студій.
Рим став не втечею, а робочим простором. Пахльовська викладає історію української літератури та культури, історію Центральної і Східної Європи, перекладає з італійської, іспанської та провансальської. Її монографія «Civiltà letteraria ucraina» (Рим, 1998, понад 1100 сторінок) ввела українську літературну традицію в італійський академічний обіг так, що славісти більше не могли обійтися без неї. За даними Енциклопедії сучасної України, саме ця лінія досліджень — українсько-європейські взаємини, еволюція європейського коду української культури — визначає її науковий профіль.
Слово, яке тримає Європу за руку: від «Долини храмів» до «Ave, Europa!»
Перша поетична книжка Оксани Пахльовської «Долина храмів» вийшла 1988 року. У ній античні руїни перегукуються з українським ландшафтом, провансальські трубадури зустрічаються з шевченківським ритмом. Це не наслідування материнського голосу, а власна лірична оптика: точніша, дослідницька, з чітким відчуттям культурних перехресть.
Наукові праці розгорнули цю оптику в систему. «Українсько-італійські літературні зв’язки XV–XX ст.» (1990) відновила забуті мости. Велика італомовна монографія 1998 року стала довідником для європейських славістів. А «Ave, Europa!» (2008, близько 654–656 сторінок) зібрала публіцистику, есе та виступи 1989–2008 років і отримала Національну премію України імені Тараса Шевченка 2010 року. У книзі Україна постає не як периферія, а як частина європейського цивілізаційного кола, яку століттями намагалися відірвати.
Латинське «Ave» тут звучить подвійно: і як вітання, і як прощання. Пахльовська наполягає, що українцям треба боротися за ту Європу, яку вони хочуть бачити, а не чекати, поки Європа сама помітить східні кордони.
Переклади (Лорка, Унгаретті, Квазімодо, Ґарсія Маркес та інші) і впорядкування українських видань італійських авторів доповнюють цей корпус. Ліна Костенко присвятила доньці збірку «Мадонна перехресть» (2011–2012) — рідкісний приклад, коли поетичний діалог між поколіннями стає взаємним і публічним.
Три жінки, одна пам’ять: як онука змінює мову розмови про бабусю
Ярослава-Франческа Барб’єрі навчалася в Римському університеті, де викладає мати, у Сорбонні, отримала магістерські ступені в London School of Economics і в Оксфорді. Вона обирала філософію та політологію — саме ті галузі, до яких Ліна Костенко тягнулася в юності, але які радянська система їй закрила. Онука свідомо уникає слова «бабуся» і називає Ліну «старшою мамою». За її словами, це тепло «великої вимогливої любові».
Ярослава-Франческа брала участь у Революції Гідності, приїздить до Києва кілька разів на рік і проводить в Україні значну частину часу. Спілкування з матір’ю і «старшою мамою» тримається на листуванні: ні Ліна, ні Оксана не ведуть соцмереж. У 2016 році мати й донька разом виступали на Літній школі журналістики газети «День», обговорюючи геополітичні зрушення і роль України. Це вже не сімейна хроніка, а публічна передача інтелектуальної відповідальності.
За моїм досвідом роботи з біографічними матеріалами шістдесятників, саме такі родинні ланцюги часто зберігають деталі, які офіційні джерела оминають: як звучав голос удома, які книги стояли на полиці, які жарти звучали за столом. У випадку Костенко–Пахльовська–Барб’єрі цей ланцюг залишається відкритим і працює.
| Покоління | Ім’я | Основна сфера | Ключовий жест |
|---|---|---|---|
| Мати | Ліна Костенко | Поезія, роман у віршах, дисидентство | Мовчання замість фальші в роки заборони |
| Донька | Оксана Пахльовська | Культурологія, україністика, переклад, публіцистика | Введення української літератури в європейський академічний обіг |
| Онука | Ярослава-Франческа Барб’єрі | Філософія, політологія | Нова мова розмови про спадщину («старша мама») |
Дані зібрані з енциклопедичних і публічних біографічних матеріалів (Енциклопедія сучасної України, публікації Укрінформу та Комітету Шевченківської премії).
Дім під сиренами: присутність у Києві 2022–2026
24 лютого 2022 року Оксана Пахльовська, яка роками жила між Римом і Києвом, залишилася в українській столиці. Вона неодноразово підтверджувала: «З мамою все добре, вона вдома, від початку повномасштабної війни я разом із нею в Києві». Ліна Костенко, якій тоді було 91, відмовилася евакуюватися. У 2025 році, напередодні 95-річчя матері, Оксана представляла нове видання роману у віршах «Берестечко» — твору, над яким поетеса працювала близько тридцяти років.
Викладання в «Ла Сапієнца» триває дистанційно. Пахльовська коментує обстріли і європейську політику в інтерв’ю (зокрема для латвійських видань), наголошуючи: якщо Європа не зрозуміє, що її простір сягає східних кордонів України, вона ризикує втратити власну суть. Ліна продовжує писати нові вірші; донька забезпечує зв’язок із міжнародною аудиторією і присутність у київському домі.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли родинні свідчення про стійкість у воєнний час ставали єдиним надійним джерелом про стан літньої людини, яка свідомо уникає публічності. Саме так працює лінія Костенко–Пахльовська: донька не «репрезентує» матір, а тримає простір, у якому та може продовжувати писати.
Питання, які шукають частіше за біографії
Чи є Оксана Пахльовська єдиною дитиною Ліни Костенко?
Ні. Вона єдина донька. У Ліни є ще син Василь Цвіркунов (народжений 1969 року від другого шлюбу), програміст, який живе в США. Популярні тексти часто називають Оксану «єдиною дитиною», що є неточністю.
Де зараз живе дочка Ліни Костенко?
З початку повномасштабного вторгнення — у Києві, поруч із матір’ю. Паралельно вона зберігає професорську посаду в Римі і проводить заняття дистанційно. До 2022 року основним місцем роботи й проживання була Італія.
За що саме Оксана Пахльовська отримала Шевченківську премію?
За книжку публіцистики «Ave, Europa!» (2008). Премію присудили 2010 року. Це не поетична збірка, а зібрання есе, статей і виступів про українську ідентичність і цивілізаційний вибір.
Чи пише Ліна Костенко досі?
Так. У 2025–2026 роках з’являлися повідомлення про нові вірші й підготовку збірок. Донька підтверджувала, що мати почувається добре і продовжує працювати вдома в Києві.
Хто батько Оксани Пахльовської і чи підтримувала вона з ним зв’язок?
Єжи-Ян Пахльовський, польський письменник. Після розлучення він працював у морі. Оксана в інтерв’ю згадувала польське коріння і «лицарський дух», але основним батьківським авторитетом у родині став Василь Цвіркунов.
Де розповіді розходяться з фактами: типові плутанини
- Твердження, що Оксана — єдина дитина Ліни Костенко. Насправді є ще син Василь. Помилка виникає через те, що син веде непублічне життя, а донька активно присутня в культурному полі.
- Змішування нагород матері й доньки. Ліна отримала Шевченківську премію раніше (за поезію), Оксана — у 2010-му за «Ave, Europa!». Це різні тексти і різні жанри.
- Припущення, що Пахльовська «просто пішла стопами матері» і пише переважно поезію. Її основний корпус — культурологічні дослідження, переклади та публіцистика. Поетична збірка «Долина храмів» — лише одна з частин.
- Неточні дати освіти. Часто згадують Київський університет; насправді вища освіта здобута в МДУ через обмеження в Києві. Аспірантура і захисти відбулися вже в українському Інституті літератури.
- Ігнорування воєнного періоду. Багато матеріалів зупиняються на римській кар’єрі і не фіксують, що з 2022 року вона перебуває в Києві і забезпечує присутність поруч із матір’ю.
Ці розбіжності з’являються, коли текст пишуть швидко і спираються лише на короткі новинні зведення. Точні дані зберігаються в енциклопедичних статтях і в публікаціях Комітету Шевченківської премії.
Чек-лист для тих, хто хоче почути її голос, а не лише ім’я матері
- Почніть з «Ave, Europa!» — це найдоступніший вхід у її публіцистичне мислення і водночас текст, за який вона отримала головну літературну премію країни.
- Зверніть увагу на італомовну монографію «Civiltà letteraria ucraina» (або на українські статті про українсько-італійські зв’язки), якщо цікавить академічний масштаб.
- Прочитайте «Долину храмів», щоб почути її ліричний регістр окремо від материнського.
- Зіставте присвяту Ліни Костенко «Мадонна перехресть» із текстами доньки — це рідкісний приклад взаємного творчого діалогу.
- Слідкуйте за публічними виступами 2022–2026 років: у них звучить і аналіз європейської політики, і свідчення про життя в київському домі під час війни.
- Не шукайте «інтерв’ю з Ліною через доньку» як єдиний формат. Оксана має власний голос і власні теми — європейський код української культури, межі цивілізаційного простору, відповідальність інтелектуала.
Після цього списку стає видно, що дочка Ліни Костенко — не додаток до біографії поетеси, а самостійна фігура, яка тримає відкритим канал між українським словом і європейською аудиторією. У 2026 році цей канал працює і з римської кафедри дистанційно, і з київської квартири, де поруч продовжує писати 96-річна мати. Три покоління жінок уже сформували мову, якою можна говорити про спадщину без обов’язкового префікса «дочка легенди».
About the Author
