Серед засніжених вершин Карпат, де вітер шепоче стародавні легенди, 17 березня 1874 року в селі Келечин народився хлопчик, чиє ім’я згодом лунатиме як гімн національного пробудження. Августин Волошин, греко-католицький священник, неперевершений педагог і перший – а водночас останній – президент Карпатської України, уособлює собою стійкість закарпатських українців перед вихорами історії. Усього один день повноцінної незалежності його держави в березні 1939-го, але яка сила волі й віри крилася за цим актом! Він не просто очолив уряд автономної Підкарпатської Русі восени 1938-го, а й став символом боротьби за українську ідентичність у часи, коли імперії розривали етнічні землі на шматки.
Його життя – це мозаїка з гірського дитинства, учительської семінарії в Ужгороді, політичних баталій і трагічного фіналу в московській в’язниці. Волошин видав понад 40 підручників, заснував товариства просвіти, редагував газети, борючись проти мадяризації та москвофільства. 15 березня 1939 року Сойм Карпатської України одноголосно обрав його президентом – момент, що й досі хвилює серця патріотів. А в 2002-му, указом президента Леоніда Кучми, йому посмертно присвоєно звання Героя України (uk.wikipedia.org).
Така постать не зникає в пилу сторінок підручників. Навпаки, у 2024-му Закарпатська область офіційно проголосила рік Августина Волошина, відзначаючи 150-річчя від народження низкою виставок, театральних прем’єр і нових книг. Його спадщина пульсує в сучасній Україні, нагадуючи про ціну свободи.
Дитинство в обіймах Карпат: витоки незламного духу
Келечин, маленьке село в Мармароському комітаті Австро-Угорщини, стало колискою для сина сільського священника Івана Волошина та Емілії Замбір. Августин, четвертий з семи дітей, ріс у атмосфері глибокої віри та скромної праці. Гори Закарпаття, з їхніми стрімкими схилами й кришталевими струмками, формували характер: стійкий, як скеля, і чистий, мов джерельна вода. Батько, парох, вчив сина не лише молитися, а й служити людям, що згодом відобразилося в усій його долі.
Початкова освіта в народній школі села переросла в Ужгородську гімназію 1884-го, де юний Августин опанував угорську, німецьку та класичні мови. Хвороба змусила перервати теологічний факультет у Будапешті, але 1897-го єпископ Юліан Фірчак висвятив його на священника. Перша парафія в Цегольному стала школою життя: там Волошин не лише служив Літургію, а й викладав, відчуваючи поклик до освіти. Цей етап заклав основу його майбутньої місії – просвітництва як зброї проти асиміляції.
У 1900-му, закінчивши Вищу педагогічну школу в Будапешті з дипломом учителя математики й фізики, Волошин повернувся до Ужгорода професором учительської семінарії. Тут, серед молодих душпастирів, розквітнув його талант автора: перші букварі та граматики почали виходити друком, запалюючи іскру національної свідомості.
Педагог і просвітитель: будитель Закарпаття
Ужгородська учительська семінарія під керівництвом Волошина з 1917-го перетворилася на осередок українського відродження. За два десятиліття він підготував тисячі вчителів, які несли знання в найвіддаленіші куточки краю. Його підручники – від “Азбуки” 1904-го до “Педагогічної психології” – стали бестселерами: понад 40 видань, надрукованих часто за власний кошт, витримали десятки тиражів. Уявіть: у часи, коли угорська влада забороняла українську мову в школах, Волошин видавав читанки кирилицею, відстоюючи рідне слово.
Редакторська нива теж родила плоди. З 1903-го по 1918-й єдина українська газета в Угорщині “Наука” виходила під його пером, а з 1922-го “Благовісник” став трибуною для релігійних і культурних ідей. Волошин заснував “Просвіту” 1919-го, “Учительську громаду” 1929-го та Етнографічне товариство 1935-го. Ці організації не просто збирали однодумців – вони будували мережу опору культурній колонізації.
- Просвіта: перші читальні та бібліотеки в селах, де селяни вперше торкалися Шевченка.
- Учительська громада: профспілка для 800 педагогів, що боролася за українські школи.
- Етнографічне товариство: збирання фольклору, що зберегло гуцульські мелодії від забуття.
Ці ініціативи мали практичний ефект: до 1938-го кількість українських шкіл зросла вдвічі. Волошин не теоретик – він жив для народу, як справжній пастир.
Політичний шлях: від депутата до лідера нації
Політика увійшла в життя Волошина з Першою світовою: як капелан австрійської армії, він бачив жахи фронту. 1919-го увійшов до Директорії Підкарпатської Русі, обстоюючи приєднання до Чехословаччини проти угорських претензій. 1923-го очолив Народно-християнську партію, що стала рушійною силою українізації краю.
Депутат чехословацького парламенту 1925–1929-го, Волошин лобіював автономію. Мюнхенська угода 1938-го розколола Чехословаччину: 26 жовтня його призначили прем’єр-міністром автономної Підкарпатської Русі (згодом Карпатська Україна). Уряд Бродія впав, і Волошин узяв бразди правління, призначивши ключових міністрів.
| Посада | Особа | Період |
|---|---|---|
| Прем’єр-міністр | Августин Волошин | 26.10.1938 – 15.03.1939 |
| Міністр закордонних справ | Юліян Ревай | 1938–1939 |
| Міністр внутрішніх справ | Степан Росоха | 1939 |
| Міністр оборони | Стефан Кочан | 1939 |
Джерела даних: uk.wikipedia.org (сторінка “Уряд Карпатської України”), uinp.gov.ua. Ця таблиця ілюструє компактність уряду – еліта нації в умовах кризи. Волошин реформував адміністрацію, українізував суди та армію, створивши Карпатську Січ – 2500 вояків, що протистояли угорській навала.
Карпатська Україна: мрія на один день
14 березня 1939-го, коли Гітлер “подарував” Закарпаття Угорщині Віденським арбітражем, Волошин проголосив незалежність. Наступного дня Сойм у Хусті обрав його президентом. Гімн “Ще не вмерла…”, синя-жовтий прапор, Карпатська Січ на чолі з Кочурем – усе це вибухнуло патріотичним ентузіазмом. Та угорські танки 18 березня розчавили мрію: 2000 загиблих героїв, Хуст у крові.
Волошин емігрував через Румунію до Праги, де став ректором Українського вільного університету. Там він писав мемуари, викладав педагогіку, зустрічався з лідерами ОУН – Бандерою, Мельником, навіть, за спогадами, з Ріббентропом шукав підтримки. Але надія згасла з наближенням Червоної армії.
Трагічний фінал і вічне відродження
11 травня 1945-го СМЕРШ арештував 71-річного президента в Празі. У Бутирській в’язниці Москва він витримав допити, але серце не встояло: 19 липня інфаркт обірвав життя. Тіло спалили, прах розвіяли, але кенотафи в Празі та Ужгороді стережуть пам’ять.
Спадщина ж цвіте. Беатифікаційний процес з 2001-го триває: УГКЦ бачить у ньому мученика. Пам’ятники в Ужгороді (2004), Києві (2021), мурал у Хусті. У 2024-му – прем’єра п’єси “Остання ніч у Хусті”, книга Романа Офіцинського “Біографія президента”, збірка Ребрика. Закарпаття вшановує його як батька нації.
Цікаві факти про Августина Волошина
- Разом з дружиною Іриною (померла 1936-го) утримували приватний сиротинець у Ужгороді: понад 20 дітей, домашній оркестр, хор і танцювальна група – справжня сім’я!
- Автор драматичних п’єс, як “Причинa упадку народа нашого”, що ставили в селах для пробудження свідомості.
- Папський прелат Мукачівської єпархії з 1933-го, монсеньйор, що поєднував хрест і тризуб.
- Заповів майно сиротинцям і семінаріям – останній жест милосердя.
- У 2025-му презентували нову біографію Офіцинського в УжНУ – свіжий погляд на героя (radiosvoboda.org).
Ці перлини з життя роблять Волошина не іконою, а живим взірцем.
Августин Волошин лишає нам урок: навіть у найтемніші часи іскра національної гідності може спалахнути полум’ям. Його боротьба надихає сучасних закарпатців зберігати мову, культуру, віру – бо Карпатська Україна жива в серцях.
Його слова з промови 1938-го: “Хочемо, щоб у нашій країні запанувала правда, право й справедливість!” лунають і сьогодні, закликаючи до єдності перед новими викликами.
About the Author
