Самовдоволений чоловік середнього віку сидить за столом, акуратно розрізає шматок м’яса, задоволено посміхається дружині й бурмоче щось про те, що «головне — стабільність». У його очах немає жодного вогника цікавості до картини, яка висить на стіні вже десять років, до книги, що припала пилом на полиці, до питання, чому музика раптом змушує когось плакати. Він не розуміє, чому хтось може годинами дивитися на захід сонця або читати вірші опівночі. Для нього це марна трата часу. Це — класичний портрет філістера.
Слово звучить старомодно, трохи книжно, але реальність, яку воно описує, живіша за будь-який сучасний мем. Філістер — не просто необізнана людина. Це стан душі, коли внутрішній світ стискається до розмірів гаманця, холодильника й телевізора. Це коли вища цінність — комфорт, а все, що виходить за межі звичного, викликає підозру або глузування.
Звідки прийшло це слово і чому саме філістимляни
Наприкінці XVII століття в німецькому університетському місті Єна трапилася бійка. Студенти, як це часто бувало, посварилися з місцевими бюргерами — ремісниками, крамарями, власниками будинків. Один зі студентів загинув. Під час похорону пастор, звертаючись до містян, процитував біблійні слова Даліли: «Філістимляни йдуть на тебе, Самсоне!». Так з’явився зневажливий ярлик — Philister.
Студенти, які вважали себе носіями нового знання, свободи думки й поезії, побачили в заможних, але духовно обмежених містянах щось подібне до стародавніх ворогів Ізраїлю — народу, що жив лише матеріальним і не розумів вищих сенсів. З часом слово відірвалося від конкретної бійки й стало позначати будь-яку людину, для якої духовне — це щось зайве, а справжнє життя — це добре влаштований побут.
Філософський удар по філістерству
Артур Шопенгауер ненавидів філістерів з пристрастю, яка відчувається навіть через століття. Він називав їх людьми, які живуть лише в «світі уявлень», не здатні піднятися до споглядання ідей. Для нього філістер — це людина, яка ніколи не відчувала болю від краси, ніколи не страждала від надлишку думок, ніколи не прокидалася серед ночі від усвідомлення марноти буття. Шопенгауер вважав, що саме філістери роблять життя сірим і безпечним, знищуючи будь-яку спробу вийти за межі буденного.
Фрідріх Ніцше пішов далі. У його текстах філістер перетворюється на символ декадансу культури. Це той, хто каже: «Я задоволений», коли мистецтво кричить, філософія плаче, а музика рве душу. Ніцше бачив у філістерах ворогів усього надлюдського — вони тягнуть геніальність вниз, перетворюють трагедію на мелодраму, а поезію — на привітальну листівку. Він писав про «останніх людей», які кліпають і кажуть: «Ми винайшли щастя» — і це один з найяскравіших портретів філістерського духу.
Філістер у повсякденному житті: як він виглядає сьогодні
Сучасний філістер не завжди носить краватку й живе в передмісті. Він може бути блогером, який знімає лише те, що приносить перегляди, або менеджером, для якого KPI важливіший за сенс роботи. Він може ходити на концерти класики, але тільки тому, що «так треба», і постити фото з фужером шампанського, щоб показати статус.
Його головна риса — страх перед глибиною. Коли розмова переходить від цін на нерухомість до сенсу життя, він ніяковіє, переводить тему або просто йде. Він не любить питань без відповідей. Він не терпить мистецтва, яке не пояснюєш за 15 секунд. Він хоче, щоб усе було зрозуміло, вимірювано, корисно.
Філістер проти ентузіаста: вічна війна
Ернст Теодор Амадей Гофман блискуче показав це протистояння в «Крихітці Цахесі». Ентузіасти — Бальтазар, скрипаль, поети — бачать світ як місце дива, краси й болю. Філістери — професор Мош Терпін, князь Пафнутій, більшість придворних — бачать лише вигоду, порядок і посаду. Цахес, потворний карлик, який завдяки чарам здається геніальним, стає ідеальним правителем філістерського світу: бездарний, але успішний, бо всі навколо сліпі до справжнього.
Ця опозиція жива й досі. Ентузіаст пише вірш, який ніхто не зрозуміє, але відчуває катарсис. Філістер пише пост, який набирає тисячі лайків, і засинає спокійно. Один шукає істину, інший — схвалення.
Чому філістерів так багато і чому вони перемагають
Філістерський світогляд — це еволюційно вигідна стратегія. Він економить енергію. Не треба мучитися питаннями про сенс, не треба ризикувати, не треба страждати від нерозуміння шедеврів. Просто плати податки, годуй сім’ю, купуй нову модель телефону — і життя склалося.
Суспільство винагороджує саме такий підхід. Кар’єра, гроші, соціальний статус — усе це легше отримати, коли ти не відволікаєшся на «дурниці». Той, хто годинами слухає Баха або читає Канта, рідко стає директором департаменту. Філістерський тип мислення — це адаптація до системи, яка цінує передбачуваність і контроль.
Цікаві факти про філістерів
🌿 Слово «філістер» спочатку означало просто «не студент». Лише згодом воно набуло духовного забарвлення.
⭐ Метью Арнолд у XIX столітті переніс термін в англійську мову, позначаючи ним антиінтелектуалізм серед середнього класу Британії.
⚡ Ніцше називав філістерів «культурними філістерами» — людьми, які споживають культуру, але не відчувають її.
📚 У Гофмана філістери завжди говорять штампами, цитують газети й уникають будь-якої оригінальної думки.
🕰️ Сьогодні філістерство часто ховається під маскою «прагматизму» або «реалізму» — це ті самі люди, які кажуть «поезія — це не про гроші».
Як відрізнити філістера від просто зайнятої людини
Зайнята людина може не мати часу на театр, але вона сумує за цим. Філістер не сумує — він щиро вважає театр марною витратою. Зайнята людина іноді відчуває провину, що мало читає. Філістер пишається, що «не витрачає час на книжки».
Головний маркер — реакція на прекрасне. Якщо людина бачить шедевр і перше, що каже — «скільки це коштує», «кому це потрібно», «а я б краще купив…» — це філістерський рефлекс. Він переводить усе в грошову або утилітарну площину, бо в іншій йому незатишно.
Чи можна вилікувати філістерство
Важко. Філістер не відчуває, що хворий. Він задоволений. Його світ — це стійка, тепла, передбачувана конструкція. Будь-яка спроба розхитати її сприймається як агресія. Єдиний шанс — випадкова зустріч з красою, яка раптом проб’є броню: мелодія, рядок вірша, погляд на зоряне небо. Але навіть тоді більшість швидко повертається до звичного — бо інакше страшно.
Філістерство — це не діагноз, а спосіб існування. І він поширений набагато більше, ніж ми готові визнати. Можливо, кожен з нас носить у собі маленького філістера, який шепоче: «Не лізь туди, там незрозуміло, там боляче, там немає лайків».
Питання тільки в тому, наскільки голосно ми вміємо йому відповідати.
About the Author
