Село Мала Токмачка лежить на лівому березі річки Кінська, за кілька кілометрів від Оріхова, і вже понад два століття поєднує родючі степи Запоріжжя з долею звичайних українських людей. Засноване 1783 року переселенцями з Чернігівщини, Полтавщини та Київщини на місці старого ногайського аулу, воно швидко перетворилося на центр волості, де чумацькі вози гуркотіли Старим Чумацьким шляхом, а поля родили щедрі врожаї. Сьогодні це місце, де мирне минуле переплелося з жорстокою реальністю повномасштабної війни, але село тримається під українським контролем попри постійні обстріли та спроби прорыву.
До 2001 року тут мешкало понад три тисячі жителів, а сьогодні офіційна цифра скоротилася до кількох осіб через масову евакуацію та руйнування. Цивільна інфраструктура майже зникла, але дух спільноти, закладений ще першими поселенцями, живе в пам’яті, меморіалах і щоденній мужності захисників. Мала Токмачка — це не просто точка на карті Пологівського району Запорізької області. Це символ стійкості, де історія землеробства й культури зустрічається з сучасними викликами оборони півдня України.
Кожен, хто шукає деталі про Малу Токмачку, знаходить тут не сухі дати, а живу розповідь про те, як маленьке село стало частиною великої української історії — від заселення степів після приєднання Криму до Росії до героїчного опору в 2022–2026 роках. Тут переплелися археологічні знахідки, фольклорні традиції та фронтові будні, які роблять тему особливо актуальною для тих, хто цікавиться регіональною історією Запоріжжя.
Заснування та рання історія: від ногайського аулу до центру волості
Перші хати Малої Токмачки постали 1783 року, коли державні селяни з центральних губерній України оселилися на лівому, колись татарському, березі Кінської. Назва походить від тюркського слова, що означає «налитий» або «з достатньою водою» — річка Токмачка справді забезпечувала вологою родючі поля. Місце обрали біля старої переправы, де сходилися шляхи з Преображенкою на правому березі. Це був час активного заселення Таврійської губернії після Кримських подій, і Мала Токмачка швидко розрослася.
У XIX столітті село стало центром волості Бердянського повіту. 1886 року тут налічувалося 3534 мешканці, 541 двір, православна церква та школа. Селяни орали землю німецькими й американськими плугами, використовували жатки та залізні борони — сільське господарство процвітало. Старий Чумацький шлях пролягав через село на Оріхів і далі на північ, що робило його важливим торговельним пунктом. Дерев’яна церква Преображення Господнього, освячена ще 1799 року, згодом оновилася, а 1876-го постала кам’яна Вознесенська церква.
Революційні та воєнні роки початку XX століття принесли зміни влади, але жителі продовжували обробляти землю. Під час Голодомору 1932–1933 років село втратило щонайменше 281–293 людини. Сталінські репресії торкнулися багатьох родин. У Другій світовій війні з жовтня 1941 по вересень 1943 року тривала німецько-фашистська окупація. Під час визволення відзначилися Герої Радянського Союзу, а понад 200 односельчан полягли на фронтах. Пам’ять про ті події збереглася в меморіальному комплексі воїнам-визволителям.
Географія, природа та розташування
Мала Токмачка розкинулася на площі 8,04 км² у Пологівському районі Запорізької області, за 27 км від районного центру. Координати — 47°32′ пн. ш. 35°53′ сх. д., висота над рівнем моря — 68 метрів. Річка Кінська омиває село, створюючи мальовничі краєвиди, які колись надихали місцевих художників. Вище за течією — Новопокровка, нижче — Оріхів, а навпроти — Преображенка. Через територію проходить автошлях Т 0815 і залізнична лінія Запоріжжя II — Пологи зі станцією Мала Токмачка та зупинним пунктом Судинська Балка.
Навколо — степи, кургани епохи бронзи та сарматських часів, серед яких виділяється «Червона могила». Ботанічний заказник місцевого значення «Урочище Мала Токмачка» площею 159 га зберігає рідкісну флору. До війни тут панувала типова для Південного Степу природа: золоті поля пшениці, сади й виноградники, що давали щедрі врожаї. Сьогодні багато ділянок пошкоджено обстрілами, але земля залишається родючою й чекає на мирний час.
Економіка та повсякденне життя до повномасштабного вторгнення
До 2022 року село жило активним сільським ритмом. Шість сільськогосподарських підприємств і дев’ять фермерських господарств обробляли поля, цегельний завод виробляв до двох мільйонів штук керамічної цегли на рік. Працювала Оріхівська виправна колонія № 88, ресорний цех заводу «Орсільмаш» і ТОВ «Мала Токмачка». Люди тримали худобу, вирощували овочі й зернові — традиційне українське землеробство, успадковане від предків.
Соціальна інфраструктура була розвиненою: загальноосвітня школа, дитячий садок, амбулаторія, бібліотека та Будинок культури. Там виступали народний фольклорний колектив «Токмачаночка» й гурт «Спецефект», діяло десять гуртків і аматорських об’єднань. Життя вирувало ярмарками, святами й родинними традиціями. Населення 2016 року становило близько 3005 осіб — переважно українці, з невеликою часткою російськомовних родин.
Культура, освіта та видатні люди Малої Токмачки
Культурне життя села завжди було насичене. Фольклорний колектив «Токмачаночка» зберігав пісні й танці, що передавалися з покоління в покоління. Школа й бібліотека виховували любов до рідного краю. Серед уродженців — фізик Микола Білий, етнограф і літературознавець Григорій Булашев, поет Іван Левченко, заслужений художник України Василь Грицаненко та художник-монументаліст Володимир Нескоромний. Герої Радянського Союзу Іван Проскуров (учасник війни в Іспанії) і Василь Денисенко, а також сталевар Дмитро Галушка — Герой Соціалістичної Праці — прославили Малу Токмачку далеко за її межами.
Пам’ятні знаки вшановують 225-річчя заснування, 130-річчя освіти та подвиг розмінерів Д. Бута, І. Данильченка, М. Олійника й П. Рекубрацького, які ціною життя врятували поле. Меморіал воїнам-визволителям і землякам, полеглим у Другій світовій, став місцем щорічних вшанувань.
Війна 2022–2026 років: руйнування, опір і героїзм
З березня 2022 року Мала Токмачка опинилася на лінії фронту — всього за 4 км від позицій. Систематичні обстріли російських військ майже повністю знищили цивільну інфраструктуру. 11 червня 2022-го згоріла будівля сільської ради. 18 липня постраждала виправна колонія. 7 вересня того ж року обстріл «Градами» забрав життя трьох цивільних, які отримували гуманітарку, і поранив семеро. У грудні загинула 83-річна жінка від артилерійського удару.
Українські сили утримують село. 2023 року поблизу відбувалися бої під час контрнаступу. У 2024–2025 роках ворог неодноразово намагався прорватися: механізовані штурми, танкові атаки, десанти. У жовтні 2025-го 118-та механізована бригада розгромила бронегрупу, знищивши десятки одиниць техніки без власних втрат. У березні 2026-го ЗСУ знову відбили масштабний наступ, знешкодивши колону з танків, БМП та автомобілів. Російські пропагандистські заяви про захоплення села в грудні 2025-го виявилися фейком — карта на доповіді міністру була неточною, і Мала Токмачка залишається під контролем Сил оборони.
Жителі, які не евакуювалися, живуть у підвалах, отримують допомогу від волонтерів і військових. Село перетворилося на руїни, але його позиція має стратегічне значення для оборони Оріхівського напрямку. Кожен відбитий штурм — це чергова сторінка героїзму українських захисників.
Цікаві факти про Малу Токмачку
- Назва з глибини віків: Тюркське «Токмачка» буквально означає «налита водою» — річка справді ніколи не підводила поселенців навіть у посушливі роки.
- Археологічні скарби: Курган «Червона могила» та інші поховання бронзової доби й сарматів свідчать, що ці землі були заселені ще до приходу слов’ян.
- Фольклорна перлина: Народний колектив «Токмачаночка» зберігав унікальні пісні, які поєднували чернігівські й полтавські мотиви з місцевим колоритом.
- Героїчний розмін: Четверо місцевих жителів — Бут, Данильченко, Олійник і Рекубрацький — загинули, розміновуючи поле, яке назвали «Врятованим» на їхню честь.
- Населення в екстремальних умовах: З понад 3000 осіб до кількох — через війну, але село продовжує жити завдяки захисникам і пам’яті.
Ці факти показують, наскільки глибоке коріння має Мала Токмачка і чому її історія варта того, щоб її знали.
Поточна ситуація станом на 2026 рік і перспективи відродження
Сьогодні Мала Токмачка — прифронтове село з мінімальним цивільним населенням. Більшість будинків зруйновано, школи й магазини не працюють. Проте українські військові утримують позиції, відбиваючи атаки й не даючи ворогу просунутися далі. Кожна новина про успішний відбій штурму додає надії на майбутнє. Після перемоги село потребуватиме масштабної відбудови — відновлення доріг, будинків, інфраструктури та сільського господарства.
Родючі землі чекатимуть на повернення людей. Фольклорні традиції, пам’ятники й археологічні пам’ятки стануть основою для культурного відродження. Мала Токмачка вже вписала себе в сучасну історію України як символ незламності. Кожен, хто проїжджав цими краями до війни, пам’ятає тихий степ і щирих людей. Тепер це місце, де пишеться нова сторінка мужності, і кожен українець може відчути гордість за тих, хто тримає фронт тут.
Історія Малої Токмачки продовжується. Вона вчить, що навіть маленьке село може стати фортецею, коли за ним — велика країна. Тут поєдналися минуле землеробів і сучасний героїзм воїнів, і саме ця єдність дає силу дивитися вперед.
About the Author
