У 1199 році волинський князь Роман Мстиславич, сповнений амбіцій і сили, увійшов до Галича, розігнавши опозицію й об’єднавши дві родючі землі – Галичину та Волинь – в єдину потужну державу. Цей акт, зафіксований в Іпатіївському літописі, поклав початок Галицько-Волинському князівству, яке стало оплотом руської традиції після занепаду Києва. Роман не просто приєднав території; він створив основу для королівства, що протистояло набігам степовиків і сусіднім королівствам, перетворивши роздроблені уділи на централізовану силу.
Ця подія виросла з економічного розквіту регіону: соляні жупи Карпат давали багатство, а торгові шляхи з Візантією та Європою пульсували товарами. Волинь з її лісами й луками доповнювала галицькі пасовища, роблячи землі самодостатніми. Роман Мстиславич, прозваний “Великим”, зумів приборкати галицьких бояр, які роками чинили опір князям, і запустив процес, що тривав десятиліттями, кульмінуючи коронацією його сина Данила в 1253 році.
Галицько-Волинська держава не була випадковим утворенням. Вона народилася з необхідності захисту від зовнішніх загроз і внутрішніх чвар, зберігши культурну спадщину Київської Русі в часи хаосу. Тепер розберемо, як це сталося крок за кроком, занурюючись у деталі подій, постатей і наслідків.
Передумови утворення: родючі землі, могутні бояри та ослаблений Київ
Галичина й Волинь у XII столітті вирізнялися серед руських земель заможністю. Карпатські передгір’я ховали поклади солі – “білого золота”, яке виварювали в жупах біля Старого Сонча та Коломиї, експортуючи до Польщі, Угорщини й навіть Візантії. Волинь, з її чорноземами вздовж Бугів і Прип’яті, давала зерно, мед, віск і хутро. Ці землі уникали частих половецьких набігів завдяки лісам і болотам, на відміну від відкритих степів Київщини.
Політично регіон дозрів для єдності. Галицьке князівство оформилося за Володимира Володаревича у 1141 році, з центром у Галичі – фортеці на Дністрі, оточеній болотами. Бояри тут панували: нащадки дулібів і білих хорватів, вони накопичили землі й дружини, часто скидаючи князів. Волинь, з центром у Володимирі (заснованому Володимиром Великим у 992), розвивалася динамічніше, з сильнішими князями на кшталт Мстислава Ізяславича.
Ослаблення Києва після смерті Ярослава Мудрого у 1054-му прискорило процес. У 1097 році Любецький з’їзд закріпив удільність, але Галич і Володимир трималися осторонь. У 1180-х галицькі бояри кликали волинських князів проти угорців і поляків. Ця динаміка створила передумови: економічна сила плюс географічний щит народили державу, здатну протистояти роздробленості.
- Економічні фактори: солеваріння приносило до 1/3 доходів (за оцінками з Галицько-Волинського літопису), ремесла в містах як Перемишль і Теребовля.
- Соціальні: галицькі бояри – локальна еліта з власними замками, волинські – лояльніші до князя.
- Зовнішні: загроза від Польщі (Казимир Справедливий) та Угорщини (Бела III).
Після списку стає зрозуміло: без об’єднання землі ризикували стати здобиччю сусідів. Роман Мстиславич, син Мстислава Ізяславича, використав момент майстерно.
Роман Мстиславич: лев Волині, творець нової держави
Роман народився близько 1150-го, виріс у вихорі князівських чвар. У 1170-му успадкував Володимир-Волинський, де спершу боровся з дядьками, а з 1180-х – кликали галичани. Перша спроба 1188-го провалилася через угорців, але смерть галицького князя Володимира Ярославича 1198-го відкрила двері.
Навесні 1199-го Роман рушив на Галич з волинським військом – дружинниками, міщанами й селянами, втомленими від боярського свавілля. Битва під Галичем тривала недовго: опір зламали, Кормильчичів вигнали. Роман проголосив себе князем обох земель, перенісши столицю спочатку до Галича. Літописець писав: “Бе же Роман князь мужь сильный и храбръ”.
Його правління – вибух реформ. Приборкав бояр: стратив непокірних, роздав землі лояльним. У 1202-му взяв Київ, витіснивши Рюрика Ростиславича, й отримав титул “великого князя”. Походи на половців 1203–1204-х звільнили тисячі бранців. Навіть у Польщі його поважали: допомагав Лешку Білий у битвах.
- Зовнішня політика: перемоги над ятвягами (1196), литвою, орденами.
- Внутрішні зміни: “добрий порядок” – централізація, суд для смердів.
- Культурний відбиток: пісні про його хоробрість у літописах.
Трагедія обірвала тріумф: 1205-го під Завихостом поляки вбили Романа. Але фундамент тримався – сини Данило й Василько успадкували мрію батька.
Роздробленість і відродження: інтриги бояр та героїзм Романовичів
Після Романа Галичина стала ареною хаосу. Бояри, на чолі з Володиславом Кормильчичем, вигнали вдову Анну з синами. Угорці й поляки вторглися: Андреаш у 1206-му взяв Галич. Данило, якому було 7, і Василько вешталися у вигнанні – від Польщі до половців.
Повстання 1219-го скинуло угорців, запросивши Мстислава Удатного. Брати повернулися 1221-го, але бояри чинили опір. Ключова битва 1238-го під Дорогичином: Данило розгромив тевтонців і мазовців, увійшов до Галича. Василько тримав Волинь. Дуумвірат спрацював: єдність відновлена.
Монгольська навала 1240–1241-го спустошила землі – Галич і Володимир палали. Данило укріпив Холм, шукав союзників. У 1245-му на ярмарку в Любліні визнав васальну залежність від Батия, отримав ярлик.
| Правитель | Період | Ключові події |
|---|---|---|
| Роман Мстиславич | 1199–1205 | Об’єднання, Київ, половці |
| Данило Романович | 1238–1264 | Коронація, війни з Ордою |
| Лев Данилович | 1264–1301 | Перемишль столицею |
Таблиця правителів ілюструє династію (дані з litopys.org.ua, Іпатіївський літопис). Перехід до Данила став поворотом: з васала Орди він ріс до короля.
Данило Галицький: король Русі в тіні монгольської загрози
Данило, “найясніший король Русі”, коронувався 1253-го в Дорогичині від папи Інокентія IV – корона з Перуджі символізувала союз проти татар. Але союз не вдався: Європа ваґалася. Данило бив монголів – перемога над Куремсою 1254-го під Ярославом, але Бурундай змусив тікати 1259-го.
Він будував: Холмська фортеця з каменю, Львів 1256-го для сина Лева, запрошував німців і вірмен. Зовнішня дипломатія вражала: шлюби з мазовцями, союзи з Тевтонським орденом. Його правління – апогей, де військо з селянських ополчень тримало державу.
Економіка, суспільство та міста: двигун процвітання
Натуральне господарство домінувало: трипілля, скотарство. Але торгівля цвіла – сіль з 100+ жуп, хутро, зерно йшли до Кракова, Братислави, Константинополя. Міста множилися: Галич (30 тис. жителів), Володимир, Луцьк, Белз. Бояри Галича тримали соляні промисли, волинські – землі.
Суспільство: князь + рада бояр + віче. Галицькі магнати будували замки як Вишню, мали дружини. Міщани підтримували князів проти олігархів.
Культура Галицько-Волинської держави: синтез Сходу й Заходу
Культурний розквіт припав на XIII ст. Галицько-Волинський літопис – шедевр, хроніка від 1201-го з яскравими описами битв. Архітектура: кам’яні замки в Холмі, церква Пантелеймона в Шевченковому (XII–XIII ст.). Ікони як “Євангеліст Лука” з Волині вражали візантійською майстерністю.
Освіта церковна: єпископії в Галичі, Перемишлі. Митрополія 1303-го під Константинополем. Впливи: латинська від папи, азійська від ординців у зброї. Василько Романович збирав бібліотеки, дарував книги.
Цікаві факти про Галицько-Волинську державу
- Роман Мстиславич одружився з візантійською принцесою, звідки двоголовий орел на печатках.
- Данило носив корону папи, але тримався православ’я – унікальний баланс.
- Сіль з галицьких жуп коштувала як золото, фінансуючи армію.
- Львів заснували 1256-го німці Данила – толерантне багатонаціональне місто.
- Літопис описує турніри: князі билися “іграми” на списах, як європейські лицарі.
Ці перлини показують живу культуру, де руські традиції танцювали з європейськими.
Занепад династії та вічна спадщина
Після Данила сини Лев і Шварно розділили землі. Юрій Львович 1301-го переніс столицю до Львова, створив митрополію. Юрій II Болеслав 1340-го отруїли бояри. Казимир III Польський 1349-го анексував Галичину, Любарту-Дмитро тримав Волинь до 1387-го.
Та спадщина жива: міста як Львів і Луцьк процвітають, Королівство Руське визнавали в Європі до XV ст. Галицько-Волинська держава – міст між Київською добою та сучасною Україною, де сила духу перевершила ординські шаблі. Її уроки про єдність актуальні й сьогодні, надихаючи на нові звершення.
About the Author
