Займенник: як підкреслюється в реченні

Уявіть бурхливу річку слів, де займенник грає роль швидкого човна, що несе сенс без зайвої ваги деталей. Він замінює іменник чи прикметник, роблячи мову гнучкою та живою. А як підкреслюється такий спритний елемент? Все залежить від ролі в реченні: якщо займенник стає підметом, його позначають однією суцільною рискою, як головного героя історії. Становиться додатком — пунктирна лінія підкреслює його залежність від дії. Обставина чи означення отримують хвилясту чи крапково-пунктирну мітку, ніби вихор емоцій навколо основи.

Ці правила — не суха теорія, а ключ до чіткого бачення структури речення, особливо в шкільних розборах чи професійному редагуванні текстів. Займенник “він” у фразі Він біжить лісом — підмет, тому одна риска. У Я бачу його той самий “його” — додаток, пунктир. Така простота ховає глибину: займенники оживають у контексті, змінюючи наголоси та форми, ніби актори на сцені.

Розбір речень з займенниками вчить не лише школярів, а й письменників уникати повторів, роблячи оповідь динамічною. Далі зануримося в деталі, розкриваючи розряди, ролі та хитрощі, які роблять українську мову справжньою перлиною.

Займенник як частина мови: суть і розряди

Займенник — це самостійна змінна частина мови, що вказує на особу, предмет чи ознаку, не називаючи їх напряму. На питання хто? що? який? чий? скільки? відповідають слова на кшталт “я”, “цей”, “весь”. Вони економлять слова, ніби стислий шифр у розмові друзів, де все зрозуміло з півслова.

Українська граматика ділить займенники на дев’ять розрядів за значенням. Особові — я, ти, ми, ви, він, вона, воно, вони — задають тон діалогу, підкреслюючи “я” проти “ти”. Зворотний “себе” повертає увагу на суб’єкта, ніби дзеркало самопізнання. Присвійні мій, твій, наш, їхній, свій додають тепла власності, роблячи фразу інтимнішою.

Вказівні цей, той, такий, стільки спрямовують погляд: цей момент — близький, той далекий — у минулому. Означальні весь, сам, кожен, інший уточнюють, ніби лупа для деталей. Питальні та відносні хто, що, який, чий з’єднують думки в складні конструкції. Неозначені хтось, дехто, щось додають таємничості, заперечні ніхто, ніщо — категоричності.

• Особові: я (підкреслюється як підмет однією рискою в Я йду).
• Присвійні: мій (означення — хвиляста лінія в мій дім).
• Питальні: хто (підмет у Хто прийде?).

Після списку стає ясно: розряди визначають не лише сенс, а й можливі ролі. Кожен тип змінюється за відмінками, деякі — за родами й числами, адаптуючись до контексту як хамелеон.

Синтаксичні ролі займенників у реченні

Займенник блищить у реченні як член команди: підметом керує дією, додатком приймає її, означенням прикрашає. Найчастіше — підмет чи додаток, рідше обставина. У Шевченковому Я не нездужаю нівроку “я” — підмет, одна риска підкреслює його силу. У Ти знаєш, що ти — людина (Симоненко) обидва “ти” — підмети, що пульсують енергією.

Як додаток: Люблю тебе — “тебе” пунктирною лінією, бо залежить від присудка. Означення: своєї цвіту (Ліна Костенко) — хвиляста для “своєї”. Обставина рідша: після себе — крапково-пунктирна. Присудок буває складеним: ти і я.

1. Визначте роль: ставте питання (хто? кому? який?).
2. Підкресліть відповідно: підмет — —, присудок — ==, додаток — – – -, означення ~~~~, обставина ·–·.
3. Перевірте узгодження: займенник змінюється з іменником.

Ці кроки перетворюють хаос слів на оркестр. У складних реченнях відносні “хто”, “який” з’єднують частини, підкреслюючись як підмети чи додатки в підрядному.

Стандартні правила підкреслення членів речення

Підкреслення — візуальний компас граматичного розбору, стандартизований у шкільних підручниках. Головні члени: підмет (одна риска), присудок (дві). Другорядні: додаток (пунктир), означення (хвиляста), обставина (крапка-риска-крапка). Займенники слідують цим правилам без винятків.

Таблиця спирається на стандартні підручники української граматики (miyklas.com.ua). Після неї практикуйте: розберіть Цей день запам’ятається нам — “цей” (означення ~~~~), “нам” (додаток —-). Такий підхід тренує око й розум.

Наголошення займенників: фонетична сторона справи

Часто “підкреслюється” плутають з наголосом — ударінням голосу, що робить слово яскравим. У займенниках наголос рухомий, ніби танцюрист на сцені. Особові в непрямих: мене́ (не ме́не), тебе́. Присвійні мій, твій, свій у непрямих — другий склад: могó, твої́м, свое́ї.

Вказівні той, цей, весь: з прийменником — перший склад (до тóго), без — другий (тогó). Питальні: ко́му, чо́му. У 2026 році ці норми стабільні, зафіксовані в словниках Інституту української мови НАН України.

Приклад: Запитай себе́, чи щасливий ти́. Наголос на себе́ (давальний) і ти́ (називний) додає ритму, ніби серцебиття поезії.

Правопис займенників: пастки та нюанси

Правопис — поле мін: після прийменників 3-ї особи додаємо -н-: в него́, на ній. Неозначені з -сь, -будь через дефіс: хтось, будь-кого. Заперечні ні- разом: ніхто. Велика літера для ввічливого Ви.

У цифрову еру емодзі та сленг не змінюють правил, але в чатах “ти” vs “Ви” сигналізує повагу. Порівняно з англійською (you універсальне), українська розрізняє форми, додаючи емоційний шар.

У літературі займенники оживають: у Франка Той, хто не знає слова “ми” — вказівний підкреслює єдність. Практикуйте на текстах: розберіть речення з соцмереж чи новин, додаючи емоційний акцент.

Займенники роблять мову близькою, ніби шепіт на вухо. Експериментуйте в есе: замініть іменники займенниками, відчуйте потік. А ви вже пробували розбирати свої пости? Це відкриває нові грані.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts