Руїна: що це за період в історії України

Руїна розпочинається з похмурих осінніх днів 1657 року, коли Богдан Хмельницький відійшов у вічність, залишивши Гетьманщину без міцної руки. Цей час тривав аж до 1687-го, коли Іван Мазепа узяв булаву, обіцяючи відродження. Друга половина XVII століття перетворилася на вир міжусобиць, де брати-козаки рубали один одного, а сусідні імперії – Москва, Варшава, Стамбул – хапали шматки української землі, наче голодні вовки поділений тулуб.

Дніпро, що колись єднав, став кривавою межею між Лівобережжям і Правобережжям, де гетьмани мінялися частіше, ніж вітер напрямок. Війни, повстання, зради – усе це спустошило землі, де ще недавно гримів грім перемог Хмельниччини. Населення хлинуло в пошуках хліба, села пустіли, міста горіли, а мрії про незалежну державу тонули в багнюці чвар.

Руїна не просто хаос дат і імен – це урок про крихкість єдності, коли амбіції старшини переважили волю народу. Але в цьому пеклі виблискували постаті, як Петро Дорошенко, якого називали “Сонцем Руїни”, чи Іван Виговський, що розгромив московитів під Конотопом. Розберемося, як дійшло до такого.

Походження терміну та хронологічні рамки Руїни

Слово “руїна” вперше в історичному сенсі вжив літописець Самійло Величко, описуючи, як Україна валиться, наче зруйнований замок. Народна пам’ять зберегла його для Правобережжя, перетвореного на пустку грабунками та навалами. Історики як Микола Костомаров уточнювали: від 1663-го, з Чорної ради, до Самойловича, але консенсус – 1657-1687 роки, від смерті Хмельницького до Мазепи.

Чому саме ці дати? 1657-й – смерть Великого Гетьмана, що лишив вакуум влади. Його син Юрій, молодий і слабкий, не витримав тиску. До 1687-го земля стікала кров’ю від тридцяти гетьманів і кошових, численніших за спокійні часи. Руїна – не просто війна, а системний крах: від Переяславської угоди 1654-го насіння розбрату проросло бур’яном.

Хронологія пульсує драмами. 1657: Виговський обирається гетьманом. 1663: Чорна рада ділить Україну. 1667: Андрусівське перемир’я закріплює розкол. 1687: Коломацькі статті – Мазепа на троні. Кожен етап – нова зрада чи поразка, що заганяла народ у прірву.

Причини, що призвели до Руїни в Гетьманщині

Смерть Хмельницького 27 липня 1657-го в Чигирині стала іскрою. Без харизматичного лідера старшина кинулася за булавою, забуваючи про селян і козаків-низів, що голодували від податків і воєн. Соціальний вибух: еліта олігархізувалася, привласнюючи землі й мита, а прості – бунтували, як Пушкар з Барабашем проти Виговського.

Зовнішні сили грали на струнах чвар. Московія слала воєвод і залоги, Річ Посполита манила шляхту, Туреччина з Кримом обіцяла протекторат. Гетьмани металися: сьогодні з царем, завтра з султаном. Економіка хрустіла: війни спустошили поля, торгівля з Європою впала, голод і чума косили тисячі. Руїна – це не лише мечі, а й порожні комори, де селяни жерли кору.

Політична недозрілість добила: слабкі традиції соборності, відсутність конституції. Старшина дбала про гаманці, а не державу. Переяславські статті 1659-го обмежили автономію, Гадяцький договір 1658-го не реалізувався через бунти. Все кипіло в котлі амбіцій.

Гетьмани доби Руїни: постаті, що визначили долю

Гетьмани Руїни – галерея характерів: від геніїв тактики до маріонеток. Іван Виговський, канцелярист Хмельницького, у 1657-му уклав союз зі Швецією, розгромив московитів під Конотопом – битвою, де царат ледь не впав. Та повстання зрадили його.

Юрій Хмельницький, син Богдана, слабкий і психічно нестабільний, підписав Слободищенський трактат з поляками 1660-го, зрікся булави в монастирі. Петро Дорошенко, хорунжий, об’єднав береги 1668-го, став васалом Туреччини, але турки зрадили. Він – єдиний, хто серйозно прагнув єдності, прозваний “Сонцем Руїни”.

Ось таблиця ключових гетьманів для наочності. Перед нею варто нагадати: кожен правив роками кривавого хаосу, змінюючи орієнтацію залежно від вітру.

Джерела даних: uk.wikipedia.org, vue.gov.ua. Таблиця показує хаос: семеро за тридцять років! Після неї зрозуміло, чому держава тріщала. Кожен гетьман мав мрію, але реальність ламала спини.

Ключові битви та події, що визначили Руїну

Повстання Пушкаря й Барабаша 1657-го – перша рана: ниці проти старшини, придушене під Полтавою. Конотопська битва 1659-го – шедевр Виговського, де 100-тисячна московська армія втонула в болотах, втративши тисячі. Та перемога не врятувала від Чорної ради 1663-го, де Ніжин обрав Брюховецького, а козаки стратили Сомка.

• Андрусівське перемир’я 1667-го: Москва й Польща поділили Україну по Дніпру, лишивши Київ Москві. Перемир’я, що стало вироком.
• Чигиринські походи 1677-1678: турки обложили резиденцію, зруйнували – символ краху.
• Великий згін Самойловича 1679-1680: 20-100 тисяч з Правобережжя силоміць на Лівий берег, під Москвою.

Ці події – ланцюг катастроф. Козаки воювали з татарами, поляками, московитами, самі з собою. Битва під Батогом 1652-го ще світила, але Руїна згасила вогонь.

Роль зовнішніх держав та ганебні договори

Московія слала воєводу Ромодановського, що чавив бунти. Річ Посполита тримала Правобережжя в лещатах. Туреччина визнала Дорошенка васалом Бучацьким миром 1672-го, віддавши Поділля. Бахчисарайський мир 1681-го створив “дику степь” між берегами.

1. Гадяцький договір 1658-го: мрія федерації з Польщею, зруйнована війною.
2. Переяславські статті 1659-го: цар обмежив козацькі права, ввів воєвод.
3. Вічний мир 1686-го: остаточний поділ, з анексією митрополії Москвою.

Гетьмани ставали пішаками. Дорошенко здав булаву 1676-го, втікши в монастир. Зовнішні сили роздерли Україну, як ганчірку. Руїна навчила: без єдності – лише прірва.

Соціально-економічний занепад під час Руїни

Економіка стогнала: поля заростали бур’янами, міста пустіли. Правобережжя, багате виноробством і торгівлею, перетворилося на пустку – населення впало вдвічі від набігів і згону. Лівобережжя вижило завдяки московським податкам, але селяни бунтували проти панщини старшини.

Повсякденне життя – пекло. Козаки-розбійники грабували села, селяни тікали в Січ чи за кордон. Чума 1669-го косила тисячі, голод змушував жерти падаль. Торгівля з Гамбургом і Львовом зникла, млини стояли. Демографія: з 4 мільйонів перед революцією лишилося менше 2-х на підконтрольних землях, Правобережжя спустошено на 50-70% (vue.gov.ua).

Старшина багатшала, будуючи палаци, а селяни зубожіли. Руїна – не лише битви, а й тихі трагедії тисяч сімей, що розлетілися по світу.

Культурний і духовний вимір епохи Руїни

Церква тримала дух: Києво-Могилянська колегія випускала елітних інтелектуалів, попри війни. Та 1686-го митрополит Гедеон зрадив, присягнувши Москві – удар по автономії. Література: літописи Величка фіксували хаос бароковим слогом.

Мистецтво виживало в монастирях: ікони, дзвони лунали крізь гармати. Освіта падала: школи закривалися, але Могилянка сіяла зерна Просвітництва. Руїна зруйнувала храми, але дух нації не зламала – він відродився з Мазепою.

Руїна лишила шрами, але й уроки: єдність – ключ до виживання. Мазепа почав відбудову, а пам’ять про тих часів пульсує в наших жилах, нагадуючи про силу нації.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts