Село Дермань на Волині, 20 лютого 1905 року. У заможній селянській хаті Олексія та Настасії Самчуків лунать перші крики новонародженого – третього з п’яти дітей, Уласа Олексійовича. Це село, неначе виткане з легенд, з древнім Троїцьким монастирем, де колись друкувався Іван Федоров, і ярами, повними шепотів предків, стає колискою майбутнього письменника. Дорослим Улас Самчук напише: “Дермань для мене центр центрів на планеті”, і справді, звідси потягне його струна Волині крізь війни, еміграцію та океани.
Його перу належить шістнадцять романів, серед яких трилогія “Волинь” – епопея про долі волинських селян від царських часів до революції, роман “Марія” – перший художній твір про Голодомор 1932–1933 років, та “Гори говорять” про Карпатську Україну. Редактор газети “Волинь” під час нацистської окупації, засновник Мистецького українського руху (МУР), голова Об’єднання українських письменників “Слово” в діаспорі. Життя Самчука – це марафон через польські казарми, німецькі університети, празькі кав’ярні, табори Ді-Пі та канадські сніги. Помер 9 липня 1987 року в Торонто, але його слово, як волинський вітер, досі гуде в серцях.
Той хлопець з Дерманя не просто писав – він хронікував душу нації, стаючи голосом тих, кого топтали імперії. Його твори перекладали десятками мов, а 1980 року журнал “Современник” у Торонто висунув на Нобелівську премію. Хоч премія й обійшла стороною через брак промоції, спадщина Самчука оживає в перевиданнях 2020-х – від “Фоліо” до “Знання”.
Дитинство серед монастирських стін і волинських ярів
Дермань у 1905-му – не просто село, а жива ікона Волині. Тут, біля монастиря, заснованого князями Острозькими, виріс Улас серед садів, гайків і переказів про Дем’яна Наливайка чи Мелетія Смотрицького. Батько Олексій Антонович, працьовитий господар, вчив сина шанувати землю: “Земля – мати, вона годує, але й карає за недбалість”. Мати Настасія Улянівна додавала тепла казками, де герої боронили рідний край від чужинців.
Улас, середній з братів і сестер, рано відчув смак селянського життя – косити, сіяти, пасти корів. Але монастир манив книгами: семінарія при ньому була осередком знань. Коли 1913-го родина переїхала до Тилявки Кременецького повіту, хлопець уже мріяв про більший світ. Війни – Перша світова, революції – крушили той спокій, але закаляли характер. “Я виріс під час війни, зріс під час війни”, – зізнається Самчук у спогадах, ніби передчуваючи долю вічного мандрівника.
Ці роки формували його як “вітаїста” – любителя життя попри бурі. Волинь у його очах – не плоска карта, а густий ліс метафор: яри як рани історії, монастирські дзвони як поклик до боротьби. Без цього коріння не було б епопеї “Волинь”, де село оживає героями з плоті й крові.
Гімназійні роки та польська армія: перші удари долі
1917–1920: чотирикласна вища початкова школа при Дерманській семінарії. Тут Улас ковтає перші книги – Шевченка, Франка, перші вірші. 1921-го вступає до Кременецької української гімназії імені Івана Стешенка, де атмосфера кипить патріотизмом. Учні ставлять драми, співають “Ще не вмерла”, мріють про самостійну Україну. Але польська окупація душить: україномовні школи закривають, гноблять.
Закінчивши гімназію 1925-го, Самчук друкує перші оповідання в “Духовній бесіді” (Варшава). Та 1927-го – призов до польського війська в Тарнів. Гарнізонне життя – муштра, знущання з українців – стає нестерпним. 23 серпня 1927-го Улас дезертирує, перетинає кордон до Веймарської Німеччини. У Бреславі (Вроцлаві) працює робітником, слухає лекції в університеті про Канта, Ніцше. Філософія гартує дух: життя – в боротьбі за волю.
1929-го – Прага, Український вільний університет. Тут Самчук знаходить притулок серед емігрантів: Олесь Досвітній, Олена Теліга, Олег Ольжич. Перший шлюб – з Марією Зоц (Рахубою), 20-річною українкою; громадянський союз триває 12 років, але без дітей. Ці роки – бродяжництво мислителя, де Волинь манить назад, як магніт.
Літературний дебют і трилогія “Волинь”: голос селянського епосу
1926 рік: перше оповідання “На старих стежках” у львівських виданнях. Псевдоніми множаться – В. Данильчук, В. Перебендя. Але прорив – трилогія “Волинь” (1932–1937). Перша частина “Куди тече річка?” (1932) малює дореволюційне село: понад 450 персонажів – селяни, поміщики, попи. Друга “Війна і революція” (1935), третя “Батько і син” (1937). Це не роман – літопис Волині, де історія оживає через долі простих людей.
Самчук називає її “туманністю, що вимальовується контурами”. Критики Європи аплодують: “Український Толстой!” Олена Теліга пише: “Ви для мене не ‘Волинь’, а ‘Кулак'”. Твір про національне становлення, де земля – святе, а чужинці – бур’ян. Уявіть: селянин-кулак бореться не лише з голодом, а з душею нації, що прокидається.
- Теми: конфлікт поколінь, війна як каталізатор змін, волинський фольклор у крові героїв.
- Стиль: реалістичний, з метафорами природи – річки як долі, гори як незламність.
- Вплив: переклади німецькою, англійською; номінація на Нобель у 1930-х.
Після списку: Ця трилогія не просто книга – монумент, що пережив цензуру. Вона вчить: народ твориться не декретами, а кров’ю та потом.
“Марія”: перший крик про Голодомор і біль матерів
1933–1934: Самчук чує від земляків жахи голоду. Роман “Марія” (1934) – присвята матерям, що загинули. Головна героїня – проста волинка, яка бачить, як Москва краде хліб. “Матері! Чого ви плачете? Їх мільйони в Росії”, – гримить авторський голос. Перший художній твір про геноцид, надрукований у Львові.
Марія – символ України: годує, страждає, прощає. Її образ – як земля, що родить героїв попри посуху. Роман перевидано 2013-го “Знанням”, входить до шкільної програми (хоч і з перервами). Самчук писав: “Бог не на те її творив, щоб палити”. Цей твір – зброя проти забуття.
Деталі: від сцени, де Марія ховає зерно, до кінця, де голод косить село. Емоційний пік – листівка від сина з Росії: “Не плачте, мамо”. Волинь тут – мікрокосм нації під ярмом.
Карпати кликають: “Гори говорять” і боротьба 1938–1939
1938: Самчук – референт пропаганди в Карпатській Україні, Хуст. Свідок проголошення республіки. Роман “Гори говорять” (1934, але події 1938) – про повстанців проти угорців. Гори – метафора незламності: “Гори не мовчать, вони кричать правду!” Арешт поляками, втеча – додають автентичності.
Тут Самчук – не тільки письменник, а журналіст: репортажі з Хуста перевидано 2019-го. Карпати оживають героями-повстанцями, де воля – як карпатський вир.
Редактор “Волині”: сміливість під свастикою
1941: у складі ОУН повертається на Волинь. Редактор рівненської “Волині” (1941–1943). Газета – трибуна: статті про УПА, Голодомор. 1942: арешт за “Так було і так буде” – розстріл скасовано Германом Блюме. Ці роки – пік ризику, де слово стає щитом.
Самчук – голова секції митців УПН, член ОУН. Волинь під нацистами: колаборація? Ні – виживання, щоб кричати правду.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1905 | Народження в Дермані |
| 1927 | Дезертирство з польської армії |
| 1932–1937 | Трилогія “Волинь” |
| 1941–1943 | Редактор газети “Волинь” |
| 1945 | Засновник МУР |
| 1948 | Переїзд до Канади |
| 1980 | Номінація на Нобелівську премію |
| 1987 | Смерть у Торонто |
Дані з uk.wikipedia.org та samchyk.oa.edu.ua. Таблиця показує ритм життя – від села до світу.
МУР і еміграція: синтез мистецтва та нації
1944–1948: Німеччина, табори Ді-Пі. Засновує МУР (1945) – 67 членів, від Багряного до Маланюка. Голова до кінця. 1948: Канада, Торонто. Друга дружина – Тетяна Прахова. Робота в “Свободі”, волинське земляцтво. Спогади “П’ять по дванадцятій” (1954), “На білому коні” (1956) – хроніка вигнання.
МУР – як ковадло: синтез політики й мистецтва. Самчук мріє про “великий стиль Шекспіра”.
Канадські хроніки: “На твердій землі” і пізні твори
1967: “На твердій землі” – про емігрантів. “Чого не гоїть огонь” (1959) – УПА. “Темнота” (1957) – ГУЛАГ. Останні: “На коні вороному” (1979). Хвороби – артрит, катаракта – не зламують: пише до кінця. Дім для престарілих ім. Франка.
Цікаві факти про Уласа Самчука
- Третій з п’яти дітей, цінував землю як матір – звідси теми селянства.
- Дезертирував з армії Польщі, оселився у Вроцлаві під псевдонімом.
- Перший шлюб у Празі з Марією Зоц – 12 років без дітей, глибоке кохання.
- “Марія” – перший роман про Голодомор, присвячений матерям.
- Редактор “Волинь” – заарештований нацистами, врятований Блюме.
- Засновник МУР, 60 років еміграції, але Волинь – центр світу.
- Номінація на Нобель 1980-го, КДБ блокував.
- 16 романів, перевидання 2023 “Фоліо”.
- Два прізвища: Самчук і Данильчук (паспорт 1975).
- Мріяв про епопею “Дід Дніпро” – не встиг.
Ці перлини показують: Самчук – не сухий хроніст, а жива легенда.
Спадщина: музеї, пам’ятники і відродження
Музеї: Тилявка (1993), Дермань (1995), Рівне. Пам’ятник у Рівному (2010), погруддя в Тилявці (2005), вулиці в Луцьку, Рівному. 120-річчя 2025-го: вшанування в Рівному, виставки. Перевидання: “Юність Василя Шеремети” (2014), “На краю часу” (2023). Твори в програмі, попри спроби заборони.
Самчук – волинський Гомер: його Волинь дихає, болить, тріумфує. У 2026-му, на 121-ліття, його слово актуальніше – нагадує про коріння в часи випробувань. Земля Волині шепоче: повертайтесь, бо без неї – порожнеча.
About the Author
