Михайло Ткач народився 16 жовтня 1988 року в Дніпрі й сьогодні стоїть на передовій української журналістики, очолюючи відділ розслідувань «Української правди». Його матеріали не просто інформують — вони змушують владу реагувати, відставляти міністрів, відкривати кримінальні справи та повертати втікачів під приціл правосуддя. За роки роботи він став символом наполегливості, яка перетворює сухі факти на інструмент реальних змін у країні, що воює.
Від телевізійних програм про гроші до міжнародних пошуків корупціонерів — шлях Ткача показує, як один журналіст може тримати в напрузі цілу систему. Його розслідування про елітних втікачів, корупцію в закупівлях для армії чи порушення комендантської години в Києві не залишають байдужими ні глядачів, ні політиків. Саме завдяки таким матеріалам суспільство отримує можливість бачити, що відбувається за лаштунками влади навіть під час повномасштабної війни.
Ткач не просто збирає інформацію — він їде туди, де ховаються ті, хто вважає себе недосяжними, і ставить незручні питання віч-на-віч. Цей підхід робить його одним із найвпливовіших журналістів-розслідувачів сучасної України, чиї роботи регулярно стають приводом для санкцій, відставок і суспільних дискусій.
Ранні роки в Дніпрі: від будівництва до КВК
Дитинство Михайла Ткача минуло в Дніпрі, де він уже в 14 років почав працювати на будівництві, допомагаючи зводити дачі для місцевих заможних. Цей досвід не лише загартував характер, а й дав перше розуміння соціальної нерівності, яке пізніше стало основою його журналістського підходу. Закінчивши Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, він активно грав у КВК, де навчився швидко реагувати, знаходити гострі кути та працювати в команді під тиском часу.
Університетські роки стали фундаментом для майбутньої кар’єри. Гумор і сцена навчили Ткача не боятися публічності, а водночас сформували вміння помічати абсурд у повсякденному житті — навичка, яка ідеально пасує для розслідувань корупції. Саме тоді він почав розуміти, що журналістика може бути не просто професією, а способом впливати на реальність навколо.
Початок кар’єри: телебачення та перші розслідування
Після університету Михайло Ткач прийшов на дніпропетровський «9 канал», де працював у програмі «Гроші» на каналі «1+1». Там він занурився в світ економічних скандалів, навчився працювати з документами, джерелами та цифрами, які ховають за фасадом офіційних заяв. Цей період став практичною школою: від простих сюжетів до глибоких матеріалів про схеми зловживань.
У 2012 році Ткач переміг у конкурсі журналістських розслідувань серед молодих журналістів, організованому «Українською правдою» та Посольством США. Ця перемога відкрила двері до серйозніших проєктів і підтвердила, що його стиль — точний, наполегливий і позбавлений зайвої драми — працює. У 2016 році він перейшов до програми «Схеми: корупція в деталях» на Радіо Свобода, де провів п’ять років, розкриваючи системні проблеми в державних структурах.
Саме в «Схемах» Ткач відточив майстерність міжнародних розслідувань. Він навчився поєднувати відкриту інформацію, дані з реєстрів і польову роботу за кордоном, створюючи матеріали, які не можна було ігнорувати. Цей етап кар’єри підготував його до ролі, де один репортаж здатен змінити курс цілої країни.
«Українська правда» та роль керівника відділу розслідувань
З 2021 року Михайло Ткач очолює відділ розслідувань «Української правди». За цей час команда під його керівництвом випустила десятки матеріалів, які стали каталізаторами реформ. Ткач працює одночасно над 5–10 темами, поєднуючи аналіз документів, інтерв’ю та виїзди за кордон. Його стиль — це не сенсація заради кліків, а системний підхід, де кожен факт перевіряється кілька разів, щоб матеріал витримав будь-яку юридичну перевірку.
Під час війни, коли багато журналістів зосередилися на фронтових репортажах, Ткач продовжив викривати корупцію в тилу. Він вважає, що боротьба з внутрішніми ворогами так само важлива, як і опір зовнішньому агресору. Саме тому його розслідування часто стосуються закупівель для армії, ухильників від мобілізації та еліт, які намагаються перечекати війну за кордоном.
Найрезонансніші розслідування: від втікачів до впливу на владу
Один із найяскравіших кейсів — пошук бізнесмена-втікача Тимура Міндіча в Ізраїлі. Ткач не просто знайшов його, а взяв перше інтерв’ю, розкривши деталі корупційних схем в енергетиці. Матеріал викликав резонанс і став підставою для подальших санкцій. Подібно Ткач виявив «слугу народу» Юзіка та його нерухомість в Іспанії, а також оголошеного в розшук Дениса Комарницького в Австрії.
Розслідування «Батальйон Іспанія» про одеського воєнкома призвело до масштабного перезавантаження всіх територіальних центрів комплектування за рішенням президента. Матеріал про закупівлю курток для ЗСУ виявив зв’язки з депутатом від «Слуги народу» і став одним із факторів відставки міністра оборони Олексія Резнікова. А репортаж про київський ресторан Boho Club, де порушували комендантську годину, змусив поліцію реагувати: заклади закрилися, а незаконні перепустки забрали.
Міжнародні історії Ткача теж вражають. Він дослідив торгівлю Польщі з Росією через Білорусь у матеріалі «Granica на мяжы», що спричинило дебати в польському Сеймі. Розслідування про «тіньовий флот» Росії допомогло запровадити нові обмеження на російську нафту. Навіть пошук російських активів у Лондоні, включаючи олігарха Фрідмана, призвів до того, що той змінив місце проживання.
Кожен такий матеріал — це не просто текст. Це місяці підготовки, ризики та робота з джерелами, які часто бояться говорити. Ткач показує, що журналіст може бути ефективнішим за деякі державні органи, коли йдеться про притягнення до відповідальності.
Виклики професії: погрози, напади та стійкість
Робота Михайла Ткача супроводжується постійним тиском. У 2020 році він виявив у себе вдома пристрій прослуховування. У 2022-му його збив автомобіль на пішохідному переході в Києві. У 2023 році під час зйомок стався напад невідомих, а в 2024-му польські правоохоронці затримали знімальну групу на п’ять годин під час розслідування. На сьогодні Ткач є потерпілим у понад 12 кримінальних провадженнях щодо перешкоджання журналістській діяльності.
Погрози приходять електронною поштою та через посередників. Але Ткач не закриває рот — навпаки, вважає, що саме вміння ставити незручні питання рятує країну під час війни. Він подає заяви, бере участь у слідствах і створює прецеденти, показуючи, що журналісти не беззахисні. Ця стійкість надихає колег і нагадує, що свобода слова — це не привілей, а інструмент перемоги.
Вплив на суспільство: як розслідування змінюють правила гри
Матеріали Ткача не залишаються в архівах. Вони запускають ланцюгову реакцію: від кримінальних справ і санкцій до відставок і змін у законодавстві. Під час війни, коли влада іноді намагається обмежити критику, його робота нагадує, що прозорість — запорука сильної держави. Суспільство отримує не просто факти, а інструмент контролю за елітою.
Завдяки Ткачу багато українців дізналися правду про те, як еліта намагається втекти перед вторгненням, як корупція краде ресурси в армії чи як окремі посадовці користуються війною для збагачення. Це формує нову культуру підзвітності, де навіть найвищі чиновники розуміють: їхні дії не залишаться непоміченими.
Цікаві факти про Михайла Ткача
- Від будівельника до топ-журналіста. У 14 років Михайло працював на спорудженні дач за 15 гривень на день. Цей досвід сформував його чутливість до тем соціальної нерівності та корупції.
- КВК як школа життя. Гра в університетській команді КВК навчила швидко знаходити слабкі місця в системі — навичка, яка сьогодні допомагає в розслідуваннях.
- Понад 10 втікачів за кордоном. Ткач особисто знайшов і задокументував місцезнаходження більше десяти впливових українських втікачів, від бізнесменів до політиків.
- 13 кримінальних проваджень. Як потерпілий у справах про перешкоджання журналістській діяльності, він перетворює кожен інцидент на прецедент захисту прав медіа.
- Мрія про перемогу. У інтерв’ю Ткач зізнається, що мріє про розслідування, яке допоможе Україні економічно та політично ослабити Росію.
Ці факти підкреслюють, що за кожним гучним матеріалом стоїть людина з конкретним життєвим досвідом і непохитними принципами.
Робота Михайла Ткача продовжує розвиватися. Нові теми, нові поїздки, нові виклики — і кожного разу журналіст виходить на новий рівень, показуючи, що чесна журналістика в Україні не просто виживає, а диктує правила. Його історії нагадують, що навіть у найскладніші часи правда має силу змінювати реальність.
About the Author
