Одесу не вигадали з нуля на пустому березі. Місто постало на місці давнього порту, що вже кілька століть пульсував життям, коли російська імперська машина вирішила зробити з нього свій форпост. Офіційний указ Катерини II від 27 травня 1794 року запустив будівництво нового порту та фортеці на руїнах Хаджибея, а вже 2 вересня того ж року Хосе де Рібас особисто заклав перший камінь у фундамент майбутньої перлини. Саме цей іспанець за походженням, який служив у російському флоті, став головним архітектором перших кроків. Та справжні корені Одеси сягають 1415 року, коли літописець Ян Длугош зафіксував порт Коцюбіїв під литовським прапором. Сьогодні ми розбираємося в цьому клубку фактів, імен і суперечок, щоб побачити, як з маленької фортеці виросло місто, що зачарувало весь світ своєю свободою, гумором і морським вітром.
Хаджибей не був покинутим клаптем землі. Ще за литовських часів тут вивозили зерно до Константинополя, а козаки регулярно навідувалися, щоб нагадати про свою присутність. Штурм 1789 року під проводом де Рібаса став поворотним: чорноморські козаки, колишні запорожці, допомогли взяти фортецю, і саме вони потім освоювали нові землі. Катерина підписала папір, але ніколи не ступала на одеську землю. Її роль обмежилася політичним рішенням у рамках «грецького проєкту» — мрії про відродження античної величі на півдні. Де Рібас же вклав душу: він керував будівництвом, роздавав ділянки під забудову і мріяв про великий порт. Без нього Одеса могла б залишитися просто ще однією фортецею.
Назва «Одеса» з’явилася не відразу. Спочатку місто продовжували кликати по-старому — Хаджибей. Лише в січні 1795-го в офіційних паперах з’явилося нове ім’я, натхненне давньогрецькою колонією Одесос. Ідею підкинув чиновник Андріан Грибовський, родом з Полтавщини, який писав укази для імператриці. Він просто хотів надати місту європейського блиску. Так почалася нова глава, де старі стежки козацьких шляхів переплелися з амбіціями імперії.
Давні корені: греки, литовці та перші згадки про Коцюбіїв
Територія сучасної Одеси пам’ятає ще неандертальців і енеолітичні поселення. У VI–II століттях до нашої ери тут кипіло життя грецьких колоністів. Дванадцять поселень, серед них Гавань Істріан і Гавань Ісіякон, процвітали завдяки рибальству та торгівлі. Археологи досі знаходять амфори та вази в районі Грецької площі та на Жеваховій горі. Гунська навала 375 року зруйнувала ці осередки, але земля не забула морських пригодників.
У XIV столітті Велике князівство Литовське завоювало степи між Дніпром і Дністром. Близько 1415 року шляхтич Коцюба Якушинський або представники роду Язловецьких заклали порт Коцюбіїв. Ян Длугош у своїй «Історії Польщі» згадує, як звідси відправляли зерно на допомогу Візантії. Це був не просто форт — це був живий торговельний вузол, де зустрічалися купці, козаки та мандрівники. Назва, ймовірно, походить від місцевого землевласника, і саме вона дала початок майбутньому місту.
Литовський період подарував Одесі першу інфраструктуру: фортецю, причали, караван-сараї. Навіть після переходу під татарський і османський контроль у 1484 році поселення не зникло. Воно просто змінило ім’я на Хаджибей — на честь татарського воєначальника чи мандрівника, який здійснив хадж. Османи відбудували фортецю в 1765-му як «Yeni-Dunya» і використовували її для торгівлі зерном і сіллю. Козаки не раз атакували: Богдан Хмельницький у 1629-му, Іван Сірко в 1673-му. Ці рейди показували, що степи завжди тримали український пульс.
Хаджибей під османським прапором: торгівля, козацькі походи та забуті села
Османська доба зробила Хаджибей скромним, але важливим портом. Тут стояли мечеть, караван-сарай і кілька десятків крамниць. Французький інженер Лафітт-Клаве в 1784 році описував фортецю як бідну, але функціональну. Сіль видобували в лиманах, рибу ловили, зерно відправляли до Стамбула. Ногайська орда контролювала степ, а місцеві татари, греки, вірмени та євреї мирно співіснували.
Козацькі напади не давали спокою. Запорожці бачили в Хаджибеї не ворожу фортецю, а шанс на торгівлю та свободу. Після 1768 року, коли османи посилили контроль, поселення почало занепадати. До 1789-го воно налічувало всього 200–300 мешканців, але зберігало стратегічне значення. Саме тут купці з Правобережної України мріяли про великий експортний хаб. Ці мрії зрештою підштовхнули де Рібаса до рішучих дій.
1789 рік: штурм фортеці та роль чорноморських козаків
Під час російсько-турецької війни 1787–1792 років російські війська під командуванням Хосе де Рібаса в ніч на 14 вересня 1789 року взяли Хаджибей. Шість полків чорноморських козаків на чолі з Антонієм Головатим і Захарієм Чепігою стали головною ударною силою. Вони знали місцевість, як свої п’ять пальців. Фортецю розібрали за наказом Потьомкіна, але земля залишилася. Де Рібас побачив потенціал: глибока гавань, спокійні води, вигідне розташування для торгівлі.
Саме козаки, колишні запорожці, освоювали край після штурму. Вони будували, охороняли, торгували. Та після смерті Потьомкіна Катерина вирішила переселити їх на Кубань, щоб зміцнити контроль. Цей епізод часто забувають, коли говорять про «російське заснування». Насправді Одеса виросла на козацьких плечах і крові.
Указ 1794-го: Катерина II, де Рібас і перші кроки будівництва
27 травня 1794 року імператриця підписала рескрипт про створення військового порту та міста на місці Хаджибея. Проєкт доручили нідерландському інженеру Францу де Воллану, який спланував місто за принципами давньоримського містобудування. Де Рібас став головним будівничим. 2 вересня того ж року відбулося освячення перших храмів і закладення фундаменту. Перший будинок звели на розі сучасних Ланжеронівської та Рішельєвської. Де Рібас сам взяв ділянку на Польській вулиці й почав забудову.
Роботи йшли важко: хвороби, брак матеріалів, суворий клімат. Але порт почав працювати. Населення швидко зростало завдяки пільгам: звільнення від податків, свобода віросповідання. Купці з Греції, Італії, Болгарії, єврейські громади потягнулися сюди за можливостями. Де Рібас видавав «відкриті листи» на вічне володіння землею — це прискорило розбудову.
Як з’явилася назва «Одеса»: роль Андріана Грибовського
Назву придумав не Катерина і не де Рібас. Її запропонував Андріан Грибовський, чиновник з Полтавщини, який керував канцелярією Потьомкіна, а потім Зубова. У своїх спогадах він прямо писав, що склав указ і замінив Хаджибей на Одесу, натхненний грецькою традицією. Імператриця затвердила. Це сталося в січні 1795-го. Назва ідеально вписувалася в «грецький проєкт» Катерини — Севастополь, Симферополь, Одеса. Так місто отримало звучне, європейське ім’я.
Розквіт під дюком де Рішельє: від маленького порту до Південної Пальміри
Після смерті Катерини і від’їзду де Рібаса місто могло зав’янути. Але в 1803 році генерал-губернатором Новоросії став французький емігрант Арман Емманюель дю Плессі, герцог де Рішельє. За його 11 років Одеса перетворилася на головний порт Чорного моря. Населення зросло в 15 разів. Він побудував театр, біржу, ботанічний сад, запросив архітекторів. Порт-франко — свобода торгівлі — зробив місто магнітом для підприємців. Греки, євреї, українці, молдавани, італійці — всі знайшли тут свій дім.
Де Рішельє витрачав власні кошти, щоб прикрасити місто. Його бюст досі стоїть на Приморському бульварі. Саме завдяки йому Одеса стала символом космополітизму: тут говорили десятками мов, торгували всім, від зерна до вина, і жили за принципом «живи і дай жити іншим».
Цікаві факти про заснування Одеси
- Де Рібас — італієць за духом. Народжений у Неаполі в 1749 році, він знав шість мов, воював у російсько-турецьких війнах і мріяв про велике портове місто. Його прізвище досі носить найвідоміша одеська вулиця — Дерибасівська.
- Чорноморські козаки — забуті герої. Саме вони взяли Хаджибей у 1789-му і будували перші споруди. Після 1792-го їх переселили на Кубань, щоб не заважали імперським планам.
- Перший будинок і перший молебень. 2 вересня 1794 року Григорій Волконський заклав перший приватний будинок. Того ж дня освятили церкви Святого Миколая і Великомучениці Катерини.
- Катакомби під містом. Під Одесою — понад 2500 км підземних ходів. Деякі з них використовували ще в османські часи для зберігання зерна та втечі.
- Місто, яке ніколи не спало. Уже в перші роки тут відкрили театр, бібліотеку і біржу. Купці з Європи називали Одесу «Південною Пальмірою» за розкіш і свободу.
Ці факти роблять історію живою. Одеса завжди була містом-авантюристом: тут змішувалися культури, амбіції та мрії про краще життя.
Мультикультурна душа Одеси: як різні народи творили місто
З перших днів Одеса приваблювала різноманіття. Греки будували кораблі, євреї — банки і крамниці, болгари — сади, українці — хліб. Пільги від імперії прискорили міграцію. До кінця XIX століття населення перевалило за 400 тисяч. Місто говорило на італійській, грецькій, їдиш, українській. Театри, кафешки, бульвари стали місцем зустрічей. Саме ця суміш створила той неповторний одеський гумор, шарм і толерантність, який ми знаємо сьогодні.
Архітектура теж розповідає історію: класицизм де Воллана, ампір Рішельє, модерн початку XX століття. Історичний центр у 2023 році потрапив до списку ЮНЕСКО — визнання, що Одеса — не просто місто, а живий музей людської енергії.
| Фігура | Роль | Внесок |
|---|---|---|
| Хосе де Рібас | Військовий і будівничий | Штурм 1789-го, перші споруди 1794-го, порт |
| Катерина II | Імператриця | Указ 1794-го, політична підтримка |
| Де Рішельє | Губернатор | Економічний бум, інфраструктура, 15-кратне зростання населення |
| Андріан Грибовський | Чиновник | Запропонував назву «Одеса» |
Дані таблиці базуються на історичних документах та матеріалах Вікіпедії. Кожен з цих людей залишив свій слід, але справжнім творцем стала сама земля і люди, що на ній оселилися.
Сьогодні Одеса продовжує жити своєю історією. Пам’ятник Катерині II прибрали, акцентуючи на українській ідентичності. День міста святкують 2 вересня, але дискусії про 1415 рік тривають. Місто стоїть на перехресті минулого і майбутнього — сильне, яскраве, непереможне. Воно завжди було більше за будь-який указ чи міф. Воно — наше спільне надбання, яке дихає морем, жартує і ніколи не здається.
About the Author
