Михайло Васильович Драпатій — генерал-майор Збройних Сил України, який у 2025 році очолив Командування об’єднаних сил. Його шлях від лейтенанта танкових військ до одного з найвпливовіших командирів сучасної української армії пройшов крізь найгарячіші точки війни — від вуличних боїв у Маріуполі 2014 року до оборони Харківщини та реформування Сухопутних військ. Кожна нова посада ставала випробуванням не лише на професійність, а й на моральну стійкість людини, яка звикла брати відповідальність особисто.
У перші дні повномасштабного вторгнення Драпатій уже мав досвід командування угрупованнями та розуміння, як організувати оборону в умовах обмежених ресурсів. Його призначення командувачем Сухопутних військ у листопаді 2024 року, а згодом — перехід на посаду командувача Об’єднаних сил у червні 2025-го стали логічним продовженням кар’єри, побудованої на бойових результатах і внутрішній дисципліні.
Ранні роки та шлях до професії
Народився Михайло Драпатій 21 листопада 1982 року в Кам’янці-Подільському Хмельницької області. Після школи обрав Харківський інститут танкових військ — заклад, який готував офіцерів для механізованих та танкових підрозділів. У 2004 році молодий лейтенант прибув до 72-ї окремої механізованої бригади в Білій Церкві. Служба починалася в мирний час, але вже тоді майбутній генерал приділяв особливу увагу підготовці підлеглих і вивченню тактики.
До 2014 року він пройшов шлях від командира взводу до майора та командира батальйону. Саме цей період сформував у ньому стиль керівництва, заснований на особистому прикладі та вимогливості до себе й інших. Коли росія розпочала агресію на сході, Драпатій уже командував 2-м механізованим батальйоном 72-ї бригади.
Вогняне хрещення: Маріуполь і прорив з оточення
9 травня 2014 року батальйон Драпатія отримав наказ увійти в Маріуполь для звільнення заручників і посилення підрозділів, які відбивали штурм терористів на будівлі міліції. Колона з чотирьох БМП рухалася вуличками міста, де проросійськи налаштовані місцеві жителі встановили барикади. Одна з них перегородила шлях уже на виїзді. Командир батальйону в головній машині наказав «перелітати» перешкоду. БМП підскочила, і вся колона прорвалася. Цей кадр облетів світові ЗМІ.
За кілька тижнів батальйон брав участь у рейді вздовж кордону з Росією. Підрозділи утримували Савур-Могилу, Червонопартизанськ та інші пункти, намагаючись відрізати терористів від постачання. Обстріли з російської території з «Градів» і «Ураганів» перетворили район на «вогняне кільце». Драпатій очолив ударну групу під час прориву з Ізваринського котла. У ніч проти 7 серпня 2014 року 260 бійців його батальйону з понад тридцятьма одиницями техніки вийшли до своїх. Один солдат загинув — Сергій Волнухін. Цей епізод став одним із перших великих успіхів українських сил у відбитті спроби оточення.
Після цих подій Драпатія відправили на навчання до Національного університету оборони України. Він перевівся на заочну форму і невдовзі повернувся в зону АТО вже в складі 30-ї окремої механізованої бригади на посаді начальника штабу.
Командир 58-ї бригади: школа Авдіївки та Бахмута
У серпні 2016 року Драпатій очолив 58-му окрему мотопіхотну бригаду. Підрозділ діяв у районі Авдіївки, Ясинуватої, а згодом — на Бахмутській трасі. За час командування бригада здобула репутацію боєздатного з’єднання. У 2019 році Драпатій отримав звання полковника, а згодом вирушив на дворічне навчання до Національного університету оборони імені Івана Черняховського.
Цей період став часом глибокого осмислення досвіду. Драпатій аналізував помилки перших років війни, вивчав сучасні методи підготовки військ і формував власне бачення того, якою має бути українська армія.
Повномасштабна війна: Південь і Херсон
На момент лютого 2022 року Драпатій обіймав посаду заступника командувача Об’єднаних сил з підготовки військ. Уже 17 березня його призначили заступником командувача військ ОК «Південь» та командувачем угруповання «Південь». Підрозділи під його керівництвом зупинили російський наступ на Кривий Ріг.
З вересня 2022 року він керував ОУВ «Херсон» у складі угруповання, створеного для деокупації правобережжя. Війська ОУВ «Херсон» брали участь у операціях, які змусили російські сили відійти з Херсона в листопаді 2022 року. Це була одна з найуспішніших операцій ЗСУ того періоду — поєднання артилерійських ударів, дронів, логістичної ізоляції та психологічного тиску.
Харківський напрямок 2024: зрив великого наступу
У травні 2024 року, коли російські війська почали новий наступ на Харківщині з напрямком на Вовчанськ, Драпатія призначили командувачем ОТУ «Харків». Він змінив попереднього командира в критичний момент. Організована оборона, швидке перекидання резервів та ефективне використання наявних засобів дозволили зупинити просування противника. Російські сили не змогли розвинути наступ і захопити місто. Фронт стабілізувався, а ворог зазнав значних втрат.
У вересні–листопаді 2024 року Драпатій очолював ОТУ «Луганськ». Паралельно з лютого по листопад 2024-го він працював заступником начальника Генерального штабу з питань підготовки військових. У жовтні 2024 року отримав звання генерал-майора.
Командувач Сухопутних військ та випробування 2025 року
29 листопада 2024 року президент призначив генерал-майора Драпатія командувачем Сухопутних військ ЗСУ. На цій посаді він намагався впроваджувати реформи, зокрема боротися з явищем «кругової поруки» — системи, за якої помилки та порушення приховують замість того, щоб виправляти. Драпатій відкрито говорив про необхідність змінювати ставлення до підлеглих і вчитися на трагедіях.
1 червня 2025 року російський удар по 239-му навчальному полігону забрав життя 12 молодих військовослужбовців і поранив понад 60 осіб. Більшість загиблих перебували в укриттях під час навчань. Драпатій подав рапорт про відставку, взявши на себе повну відповідальність. У заяві він наголосив: відповідальність за життя воїнів завжди лежить на командуванні. Він зізнався, що намагався викорінити «кругову поруку» зі Сухопутних військ, але вважав свої зусилля недостатніми, якщо такі трагедії повторюються.
3 червня 2025 року, після зустрічі з президентом та головнокомандувачем, Драпатія призначили командувачем Об’єднаних сил Збройних Сил України. Він залишився в строю і продовжує службу.
Цікаві факти про генерала Драпатія
- У 2014 році кадри з БМП Драпатія, яка «перелітала» барикаду в Маріуполі, показували телеканали всього світу — це стало одним із перших візуальних символів опору.
- Під час прориву з Ізваринського котла в серпні 2014 року батальйон Драпатія вивів 260 військових та понад 30 одиниць техніки, втративши лише одного бійця.
- Драпатій двічі навчався у Національному університеті оборони України — спочатку очно, потім заочно, щоб швидше повернутися на фронт.
- Він став одним із наймолодших генералів свого покоління: бригадний генерал у 39 років, генерал-майор — у 41.
- На посаді командувача Сухопутних військ Драпатій відкрито заявляв про необхідність змінювати армійську культуру та відмовлятися від практики приховування проблем.
- Після трагедії на полігоні він не шукав виправдань, а взяв відповідальність на себе — приклад, який рідко трапляється у військових структурах пострадянського простору.
- Драпатій має власний Telegram-канал та Facebook-сторінку, де регулярно спілкується з військовими та розповідає про реальний стан справ на фронті.
Стиль командування та значення для армії
Драпатій ніколи не був публічним генералом у класичному сенсі. Він рідко давав гучні інтерв’ю, натомість зосереджувався на конкретній роботі. Його відомий вислів 2022 року — «Вісім років ми готувалися до війни, у тому числі морально» — точно передає філософію людини, яка розуміла: перемога залежить не лише від техніки, а й від готовності солдатів і командирів.
На кожній посаді він приділяв максимальну увагу підготовці підрозділів. Як заступник начальника Генштабу з підготовки він впливав на стандарти навчання всієї армії. Як командувач Сухопутних військ намагався змінити ставлення до людського життя всередині системи — від рядового до генерала.
Його перехід на посаду командувача Об’єднаних сил у 2025 році означає координацію дій різних видів і родів військ на стратегічному рівні. У сучасній війні, де успіх залежить від синхронізації артилерії, дронів, авіації та піхоти, саме такий досвід стає критично важливим.
Генерал Драпатій продовжує службу в той момент, коли українська армія проходить через складні трансформації. Його кар’єра — це не лише історія одного офіцера. Це приклад того, як професійність, особиста відповідальність і готовність змінювати систему навіть ціною власної посади можуть формувати обличчя сучасних Збройних Сил України.
Кожен новий етап його шляху — від маріупольських барикад до найвищих штабів — доводить: справжній командир вимірюється не кількістю зірок на погонах, а здатністю захищати своїх людей і не зраджувати принципам навіть тоді, коли це боляче.
About the Author
