У понеділок, 12 жовтня, оголосили лауреатів Нобелівської премії з економіки 2026 року. Ними стали американські економісти Роберт Ернест Голл та Майкл Дін Вудфорд. Нагороду присудили за дослідження, які пояснили, як рішення окремих людей, підприємств і фінансових установ впливають на економіку загалом. Ці роботи також показують, як держави можуть протидіяти кризам.
Це остання нагорода Нобелівського тижня. Раніше вже відзначили дослідників у медицині, фізиці, хімії, а також лауреатів премій з літератури й миру. Грошову винагороду цього року збільшили до 12 мільйонів шведських крон.
Мікроекономічні основи макростабілізації
У прогнозах медіа та аналітиків фігурували дослідники ринку праці, поведінкової економіки та монетарної політики. Згадували Девіда Аутора з працями про вплив автоматизації, технологій і торгівлі на зайнятість. Також називали Коліна Камерера і Джорджа Левенштейна, які вивчають психологічні чинники економічних рішень. Серед претендентів був і Майкл Вудфорд.
Голл і Вудфорд отримали премію з формулюванням «за мікроекономічні основи макроекономічної стабілізації». Їхні роботи присвячені взаємозв’язку між поведінкою окремих учасників ринку та загальним станом економіки. Йдеться про формування цін, зайнятість, споживання, інфляційні очікування та вплив процентних ставок.
Для розуміння інфляції, безробіття чи спаду недостатньо аналізувати лише загальнодержавні показники. Потрібно враховувати, як домогосподарства вирішують про витрати, підприємства встановлюють ціни та зарплати, а інвестори оцінюють ризики. Такий підхід створює моделі, що пояснюють причини криз і оцінюють наслідки рішень центральних банків та урядів.
Роберт Ернест Голл — почесний професор Стенфордського університету. Його дослідження охоплюють макроекономіку, ринок праці, безробіття, споживання та економічні коливання. Він вивчав, чому безробіття зростає під час рецесій. Голл показав, що людям стає складніше знаходити роботу, а відновлення зайнятості триває довше за саму кризу. Збільшення безробіття пов’язане зі скороченням можливостей працевлаштування, а не лише зі зростанням звільнень. Ці висновки важливі для політики зайнятості та оцінювання наслідків криз.
Майкл Дін Вудфорд — професор Колумбійського університету. Він відомий роботами з монетарної політики, інфляції та впливу центральних банків. Одна з найвідоміших праць — книга Interest and Prices: Foundations of a Theory of Monetary Policy 2003 року. Вудфорд досліджував, як очікування громадян і бізнесу щодо майбутніх цін та ставок впливають на сьогоднішні рішення. Ефективність політики залежить не лише від зміни ставок, а й від того, наскільки зрозуміло банк повідомляє про майбутні дії. Очікування подорожчання кредитів можуть змусити підприємства відкласти інвестиції, а споживачів — переглянути великі покупки ще до зміни ставки.
Практичне значення досліджень
Дослідження мікроекономічних основ макроекономічної стабілізації пояснюють, як економічна політика впливає на реальне життя. Підвищення облікової ставки подорожчує кредити, зменшує споживчі витрати та уповільнює інвестиції. Водночас це стримує інфляцію. Результат залежить від очікувань населення, поведінки підприємств, ситуації на ринку праці та довіри до інституцій.
Такі моделі використовують для аналізу монетарних рішень, оцінювання ризиків рецесії та вибору заходів стабілізації. Для України підходи мають значення під час аналізу інфляції, валютних очікувань, кредитування та відновлення активності в умовах війни. Моделі не гарантують точного прогнозування криз, бо поведінка учасників ринку змінюється під впливом непередбачуваних обставин.
У 2026 році розмір винагороди становить 12 мільйонів шведських крон. Суму підвищили на один мільйон порівняно з минулим роком, щоб зберегти цінність нагороди. Підвищення відбулося в рік 125-річчя першого вручення Нобелівських премій. Якщо лауреатів кілька, вони розділять кошти. Разом із грошима вручають медаль і диплом.
Офіційна назва нагороди — Премія Шведського державного банку з економічних наук пам’яті Альфреда Нобеля. Вона не була передбачена заповітом винахідника. Центральний банк Швеції заснував її у 1968 році, а перших лауреатів відзначили у 1969-му. До 2025 року включно премію присуджували 57 разів, лауреатами стали 99 науковців. У 2025 році її отримали Джоел Мокір, Філіпп Агьон та Пітер Говітт за пояснення зростання завдяки інноваціям. У 2024-му — Дарон Аджемоглу, Саймон Джонсон і Джеймс Робінсон за вплив інститутів на добробут. У 2023 році лауреаткою стала Клаудія Голдін, яка досліджувала становище жінок на ринку праці. У 2022-му відзначили Бена Бернанке, Дугласа Даймонда та Філіпа Дібвіга за роботи про банки й фінансові кризи. Нагороду вручають за дослідження, що допомагають краще розуміти економічне зростання, фінансові кризи, ринки праці, поведінку компаній і людей.
About the Author
