Ілля Рахмієльович Рєзнік народився 4 квітня 1938 року в Ленінграді і став одним із найвпливовіших поетів-піснярів радянської та російської естради. Його тексти звучали у виконанні Алли Пугачової, Лайми Вайкуле, Софії Ротару та десятків інших артистів, перетворивши десятки композицій на пісні, які знають напам’ять покоління слухачів.
Автор понад трьохсот пісень, серед яких «Маэстро», «Старинные часы», «Яблони в цвету», «Вернисаж» і «Еще не вечер», Рєзнік пройшов шлях від актора театру імені Комісаржевської до народного артиста Росії. Його творчість тісно пов’язана з музикою Раймонда Паулса, Максима Дунаєвського та інших композиторів, а співпраця з Пугачовою тривала майже два десятиліття й завершилася гучним конфліктом.
Сьогодні, у 2026 році, ім’я Рєзніка відоме не лише завдяки класичним хітам, а й через політичні позиції: підтримку російської агресії проти України, авторство тексту так званого «гімну Криму» та позбавлення українських звань і санкції. Біографія поета поєднує блокадне дитинство, театральні роки, естрадний тріумф і пізніші суперечки.
Блокадне дитинство і перші кроки до сцени
Хлопчик народився в єврейській родині. Батько, Леопольд Йосифович Ізраельсон, родом із Копенгагена, працював хутровиком, служив у 142-й стрілецькій дивізії, отримав важке поранення і помер у 1944 році в госпіталі Свердловська від швидкоплинної чахотки. Мати, Геня Борисівна, разом із сином пережила перший рік блокади Ленінграда, а в 1942 році їх евакуювали Дорогою життя через Ладогу на Урал. Повернулися до міста лише в 1944-му.
Після війни хлопчика виховували дідусь і бабуся по батьковій лінії. Рєзнік згадував голод, холод і страх тих років як те, що сформувало характер. Після школи він працював лаборантом у медичному інституті, електриком і робітником сцени, мріючи про театр. Лише з четвертої спроби, у 1958 році, вступив до Ленінградського державного інституту театру, музики і кіно (майстерня Тетяни Сойникової) і закінчив його в 1962-му.
З 1965 до 1972 року грав у трупі театру імені В. Ф. Комісаржевської. Паралельно писав пісні до студентських і театральних вистав, репризи, брав участь у капусниках. Перші твори — «Баллада о французской дуэли», «Тараканка» — з’явилися ще в студентські роки. У 1969-му вийшов дебютний збірник дитячих віршів, а пісня «Золушка» (музика І. Цвєткова) у виконанні Людмили Сенчиної принесла всесоюзну популярність і визначила подальший шлях.
Зустріч із Аллою Пугачовою і народження класики
Доля звела Рєзніка з молодою співачкою Аллою Пугачовою в 1972 році в Ленінграді. Він запропонував їй пісню «Посидим, поокаем», яку раніше відхилила Галина Ненашева. Саме ця композиція допомогла Пугачовій стати лауреаткою Всесоюзного конкурсу артистів естради і виїхати на фестиваль у Сопоті. З того моменту почалася одна з найпродуктивніших співпраць радянської естради.
За роки Рєзнік написав для Пугачової понад сімдесят текстів. Серед них «Звездное лето», «Маэстро», «Старинные часы», «Балет», «Без меня», «Три счастливых дня», «Делу время», «Как тревожен этот путь». Багато з них створювалися в тандемі з Раймондом Паулсом: саме латвійський композитор додав мелодії, які зробили вірші хітами. Пісні звучали на «Пісні року», збирали зали і залишалися в репертуарі десятиліттями.
У 1996 році між поетом і співачкою спалахнув конфлікт через фінанси. Рєзнік стверджував, що Пугачова отримала значні суми від продажу альбомів із його текстами, і звернувся до суду. Він виграв справу і отримав близько 100 тисяч доларів. Стосунки розірвалися надовго і відновилися лише в 2016 році.
Ключові пісні та їхні творці
Рєзнік написав понад триста пісень. Найвідоміші з них стали частиною культурної пам’яті. Нижче — основні хіти з виконавцями та композиторами.
| Пісня | Композитор | Виконавець | Рік / примітка |
|---|---|---|---|
| Маэстро | Раймонд Паулс | Алла Пугачова | 1982, класика |
| Старинные часы | Раймонд Паулс | Алла Пугачова | 1982 |
| Яблони в цвету | Євген Мартинов | Софія Ротару, Є. Мартинов | 1975, «Золота ліра» в Братиславі |
| Вернисаж | Раймонд Паулс | Лаймa Вайкуле, В. Леонтьєв | 1986 |
| Еще не вечер | Раймонд Паулс | Лаймa Вайкуле | 1987 |
| Кабриолет | різні | Любов Успенська | 1990-ті |
| Золушка | І. Цвєтков | Людмила Сенчина | 1969, перший великий успіх |
Джерело: біографічні матеріали та каталоги пісень (Wikipedia, офіційні біографії).
Стиль Рєзніка поєднує ліричність, простоту і яскраві образи. Вірші легко лягають на мелодію, містять повторювані приспіви і емоційну доступність. Саме це зробило їх масовими. Для початківців достатньо послухати «Маэстро» чи «Старинные часы», щоб відчути характер поета; досвідчені слухачі звертають увагу на дрібніші деталі — гру слів, театральність і вміння писати під конкретного виконавця.
Поширені міфи про життя і творчість Рєзніка
- Міф: він ніколи не грав у театрі. Насправді сім років працював актором театру Комісаржевської і лише в 1972 році повністю перейшов на пісенну поезію.
- Міф: усі пісні для Пугачової написані одразу в 1970-ті. Співпраця тривала з 1972-го до середини 1990-х, з перервами і пізнішим примиренням.
- Міф: Рєзнік писав лише для естради. Він також створював тексти для кіно («Солдатка», «Двоє під однією парасолькою»), дитячі вірші, сценарії і навіть пародії для Віктора Чистякова.
- Міф: після конфлікту з Пугачовою кар’єра закінчилася. У 1990-ті він працював із Любов’ю Успенською («Кабриолет»), Михайлом Шуфутинським, створив власний театр і видавництво.
Ці неточності часто з’являються в коротких біографіях. Реальність складніша: поет кілька разів змінював напрямок, жив у США на початку 1990-х і повертався, відкривав театральні проєкти.
Особисте життя: три шлюби і діти
Перший шлюб Рєзнік уклав у тридцять років із Регіною, заступницею директора ленінградського Театру естради. Народилися син Максим (1969) і донька Аліса (1976). Розлучення далося важко. Другий офіційний шлюб — у 1985 році з узбецькою танцівницею і балетмейстером Мунірою Аргумбаєвою (молодшою на 23 роки). У 1989-му народився син Артур. На початку 1990-х родина переїхала до США, але в 1992 році Рєзнік повернувся до Росії, а дружина з сином залишилися за океаном. Офіційне розлучення відбулося значно пізніше. Є також позашлюбний син Євгеній (1981).
Третя дружина — Ірина Романова, колишня легкоатлетка, майстер спорту, молодша за поета на 27 років. Вони познайомилися після його повернення зі США, довго жили в цивільному шлюбі і офіційно одружилися пізніше. Спільних дітей немає. У 2017 році Рєзнік прийняв православне хрещення в Ялті, а наступного року там само вінчався з Іриною. Сьогодні пара живе переважно в Криму, займається дитячими театрами в Москві, Севастополі та Ялті.
Пізні роки, нагороди і сучасний статус
У 2003 році Рєзнік отримав звання народного артиста Росії, у 2013-му — народного артиста України (пізніше позбавлений). Він кавалер орденів «За заслуги перед Вітчизною», Пошани, Дружби, почесний член Російської академії мистецтв. У 1984 році переїхав до Москви, у 1991-му створив власний театр (дебют — «Гра в Распутіна»), у 2000-му відкрив видавництво «Бібліотека Іллі Рєзніка».
У 2022 році поет публічно підтримав російське вторгнення в Україну. У січні 2025 року Україна позбавила його всіх державних нагород і звань, включила до санкційних списків. У червні-серпні 2025 року він став автором тексту нового «гімну Криму», затвердженого окупаційною владою півострова (музика — Ольга Ковітіді). Композиція містить рядки про «повернення додому» і «форпост Росії». Станом на 2026 рік Рєзнік живе, йому 88 років, продовжує писати і час від часу з’являється на публіці, хоча переважно тримається осторонь великого шоу-бізнесу.
Питання, які часто шукають читачі
Скільки пісень написав Ілля Рєзнік? Понад триста. Точний підрахунок ускладнений, бо частина текстів виходила під різними назвами або в різних виконаннях.
Чи живий Рєзнік у 2026 році? Так, народжений у 1938 році, станом на листопад 2026-го живий.
Чому його позбавили звання народного артиста України? Через підтримку російської агресії, авторство пропагандистських текстів і включення до санкційних списків у 2025 році.
Яка найвідоміша пісня? Найчастіше називають «Маэстро» і «Старинные часы» у виконанні Алли Пугачової.
Де зараз живе поет? Переважно в Криму (район Ялти), де переїхав під час пандемії і залишився.
Спадщина пісень і те, що залишається
Пісні Рєзніка продовжують звучати на радіо, у концертах і кавер-версіях. Вони стали частиною спільної пам’яті поколінь, які виросли на радянській естраді. Водночас політична позиція поета після 2022 року розділила аудиторію: для одних він залишається автором улюблених хітів, для інших — фігурою, яка свідомо обрала сторону в конфлікті.
Для початківця достатньо послухати п’ять-шість найвідоміших композицій, щоб зрозуміти масштаб. Досвідчений слухач може порівняти тексти різних періодів — від ранньої «Золушки» до пізніших робіт — і побачити, як змінювався тон і тематика. Чек-лист для знайомства:
- Послухайте «Золушка» (1969) — перший успіх.
- Перейдіть до «Яблони в цвету» (1975) — міжнародне визнання.
- Слухайте цикл із Пугачовою: «Маэстро», «Старинные часы», «Без меня».
- Додайте «Вернисаж» і «Еще не вечер» Вайкуле.
- Зверніть увагу на пізні роботи з Успенською.
Тексти Рєзніка залишаються прикладом того, як слово може стати масовим і водночас особистим. Вони живуть у виконанні різних артистів і продовжують знаходити нових слухачів, навіть коли сам автор перебуває в зовсім іншому контексті.
About the Author
