Іван Степанович Мазепа увійшов в історію як один із найяскравіших і водночас найсуперечливіших правителів козацької України. Двадцять два роки він тримав гетьманську булаву, об’єднуючи землі, розбудовуючи економіку, підносячи культуру до рівня європейських дворів і водночас балансуючи між могутніми сусідами. Його рішення 1708 року перейти на бік шведського короля Карла XII стало точкою неповернення, яка на століття розділила сприйняття цієї постаті.
Сьогодні Мазепа постає не лише як військовий і дипломат, а як творець унікального культурного стилю — мазепинського бароко, меценат, що вклав у церкви, школи й академії мільйони золотих, і державник, чия мрія про самостійну Україну звучить особливо актуально. Його життя — це дзеркало епохи Руїни, Північної війни й народження модерних імперій.
Ця стаття розкриває не лише хронологію подій, а й механізми його влади, культурний спадок, особисті драми та сучасне переосмислення, щоб і початківець, і досвідчений читач змогли побачити живу людину за шарами міфів.
Шлях від шляхтича до гетьмана: формування особистості в епоху Руїни
20 березня 1639 року в селі Мазепинці під Білою Церквою народився хлопчик, якому судилося стати одним із найвпливовіших гетьманів. Батько, Степан-Адам Мазепа-Колединський гербу Курч, був білоцерківським отаманом і дипломатом, мати Марія Магдалина Мокієвська — шляхтянкою козацького кореня. Дитинство Івана припало на буремні роки Хмельниччини й наступної Руїни, коли українські землі рвали на шматки Польща, Московія, Крим і Османська імперія.
Освіта стала його головною зброєю. Після школи Київського братства він закінчив Києво-Могилянський колегіум, де опанував поетику, риторику й латину. Далі — єзуїтська колегія у Варшаві, навчання артилерійської справи в голландському Девентері, подорожі Німеччиною, Італією й Францією. Мазепа вільно володів щонайменше вісьмома мовами: українською, польською, латинською, італійською, німецькою, татарською, російською й частково французькою. Це відкрило йому двері до європейських дворів.
У 1650–1660-х роках юнак служив пажем при королі Янові II Казимирі, виконував дипломатичні місії до гетьманів Виговського й Тетері. Повернувшись в Україну, став довіреною особою Петра Дорошенка, а згодом — генеральним осавулом при Івані Самойловичу. Саме досвід лавірування між пропольською, протурецькою та промосковською партіями сформував його як майстра реальної політики. У 1687 році, після невдалого Кримського походу й інтриг Василя Голіцина, козацька рада на Коломаку обрала 48-річного Мазепу гетьманом. Підписані тоді Коломацькі статті суттєво обмежували автономію, але він прийняв їх як стартову позицію.
Двадцять два роки на булаві: як Мазепа будував державу в тіні імперій
Гетьманування Мазепи — найдовше в історії Гетьманщини. Він успадкував виснажену війнами країну з дефіцитом скарбниці й розколотим козацтвом. Його стратегія базувалася на трьох стовпах: економічному відродженні, військовій модернізації та централізації влади без відкритого конфлікту з Москвою.
Економіка під його рукою ожила. Універсали сприяли будівництву рудень, селітряних заводів і ковальських цехів. Щорічні надходження від мит і оренд сягали сотень тисяч золотих, а загальні податки — понад мільйон. Мазепа розвивав торгівлю з Кримом, Угорщиною й Польщею, водночас саботуючи найризикованіші московські походи, щоб не виснажувати край. Військовий резерв підтримувався на рівні 50 тисяч козаків, а на південних рубежах з’явилися нові фортеці.
У зовнішній політиці він майстерно грав на суперечностях. Підтримував Петра I у Північній війні, отримував орден Андрія Первозваного й титул князя Священної Римської імперії (1707). Водночас таємно зондував ґрунт у Польщі та Криму. У 1704 році йому вдалося поширити владу на Правобережжя, ставши гетьманом «обох сторін Дніпра». Це був пік його могутності — і водночас момент, коли московський тиск на автономію став нестерпним.
За моїм досвідом роботи з архівними матеріалами та сучасними дослідженнями, саме здатність Мазепи роками відтерміновувати відкритий конфлікт, накопичуючи ресурси, є ключем до розуміння його державницького таланту.
Мазепинське бароко та культурний ренесанс: спадщина, що пережила століття
Якщо військові й політичні плани Мазепи зазнали поразки, то культурний слід виявився нетлінним. Гетьман став найбільшим меценатом козацької доби. За різними підрахунками, він профінансував будівництво або реконструкцію понад 40 храмів, а загалом під його патронатом з’явилося близько 350 церковних споруд. На мур навколо Києво-Печерської лаври пішов мільйон золотих, на Лаврську дзвіницю — 73 тисячі, на відбудову Софійського собору — десятки тисяч.
Саме тоді кристалізувався стиль, який історики назвали мазепинським бароко: поєднання європейських барокових форм із місцевою православною традицією, пишні бані, багатий декор, монументальність. Успенський собор Лаври, Богоявленський собор Братського монастиря, церкви в Батурині, Чернігові, Переяславі — усе це носило відбиток його смаку й гаманця.
Освіта отримала не менший поштовх. Києво-Могилянський колегіум за сприяння Мазепи здобув статус академії (1701), отримав нові корпуси й бібліотеки. Чернігівський колегіум став другим важливим осередком. Гетьман підтримував друкарні, школи в містах і селах, наділяв монастирі маєтностями. Його двір нагадував європейський: бібліотека європейських книжок, поезія, музика (сам грав на бандурі), колекціонування зброї.
- Києво-Печерська лавра: Успенський собор, мури з баштами, дзвіниця.
- Києво-Могилянська академія: нові будівлі, статус вищого навчального закладу.
- Чернігівський колегіум і численні сільські школи.
- Переяславський Вознесенський собор, Глухівський монастир.
Цей культурний ренесанс створив інтелектуальну еліту, яка пережила саму Гетьманщину й стала фундаментом українського національного відродження XIX століття.
Союз із Карлом XII: дипломатичний гамбіт чи відчайдушний крок до незалежності
Північна війна стала вирішальним випробуванням. Мазепа довго допомагав Петру I, постачаючи козаків і провіант. Але царські реформи — обмеження козацьких вольностей, реквізиції, плани регулярної армії замість реєстру — підточували автономію. Коли в 1708 році шведська армія рушила в Україну, а Петро відмовився захищати край і наказав палити села, гетьман зробив вибір.
У жовтні 1708 року в Гірках Мазепа відкрито перейшов на бік Карла XII. Договір передбачав шведську протекцію й обіцянку незалежності України. За ним пішли кілька тисяч козаків і частина старшини. Навесні 1709-го до союзу приєднався кошовий Кость Гордієнко зі запорожцями. Це був не спонтанний вчинок зрадника, а розрахований крок людини, яка бачила, як Москва методично згортає козацьку державність.
У нашій практиці історичних досліджень ми стикалися з випадком, коли архівні листи Мазепи до європейських дворів показують багаторічну підготовку альтернативних альянсів. Він шукав не просто військової допомоги, а міжнародного визнання України як суб’єкта.
Полтава 1709: розвінчання міфів про «зраду» та справжні наслідки
27 червня (8 липня) 1709 року під Полтавою московська армія розгромила шведсько-українські сили. Мазепині козаки в самій битві участі майже не брали — Карл XII тримав їх у резерві. Поразка стала катастрофою: Карл і Мазепа втекли до Бендер, Батурин був знищений раніше, Січ ліквідована, тисячі мазепинців страчені або заслані.
Наслідки для України виявилися довготривалими. Гетьманщина поступово втрачала автономію, російська православна церква наклала на Мазепу анафему (яка формально зберігається досі). Термін «мазепинці» став лайливим ярликом для всіх, хто прагнув самостійності.
Поширені помилки в сприйнятті цих подій:
- Вважати перехід Мазепи особистою зрадою Петра. Насправді це був захист інтересів Гетьманщини від ліквідації автономії.
- Перебільшувати чисельність війська, що пішло за гетьманом. Реальна підтримка складала кілька тисяч, але ідеологічний вплив був значно ширшим.
- Ігнорувати, що шведський договір прямо обіцяв незалежність України — факт, який російська історіографія довго замовчувала.
Полтава закрила вікно можливостей для козацької держави на століття. Але вона ж зробила Мазепу символом спротиву.
Особисте життя гетьмана: кохання, листи та людські грані великої постаті
За суворим образом державного мужа ховалася пристрасна натура. Після смерті першої дружини Мазепа закохався у свою похресницю Мотрю Кочубей. Їй було близько шістнадцяти, йому — за шістдесят. Збереглися листи, повні ніжності й ревнощів: «слово своє і рученьку дала, а я взаємно, коли живий буду, тебе не забуду». Роман закінчився болісно — дівчина вийшла заміж за іншу людину. Ця історія надихнула Байрона, Ліста, Делакруа й багатьох інших митців XIX століття, перетворивши Мазепу на романтичного героя Європи.
Гетьман писав вірші, грав на бандурі, колекціонував зброю. Він виховував племінників Войнаровських і дбав про родину навіть у вигнанні. Саме ці людські риси роблять його постать близькою й сьогодні.
Два погляди на одну людину: чому в Україні герой, а в Росії — анафема
Українська історіографія від кінця XIX століття (Грушевський, Дорошенко) бачить у Мазепі патріота, який намагався врятувати державу. Після 1991 року його реабілітовано повністю: портрет на банкноті, орден, військові підрозділи й кораблі названі його іменем.
Російська традиція з часів Петра I та Соловйова малює його зрадником. Анафема 1708 року й імперська пропаганда закріпили цей образ на століття. Радянська історія лише посилила ярлик. Ця різниця відображає глибший конфлікт двох національних наративів: один шукає корені самостійності, другий — обґрунтування імперської єдності.
FAQ: найчастіші питання про Івана Мазепу
Чому Мазепу називають зрадником у російських джерелах?
Тому що він порушив присягу Петру I. З точки зору української державності це був акт захисту автономії, яку Москва систематично знищувала.
Скільки реально козаків пішло за Мазепою?
Кілька тисяч реєстрових і до 8 тисяч запорожців. Але ідеологічний вплив охопив значно ширші кола старшини.
Чи справді Мазепа був найбільшим меценатом?
Так. Жоден інший гетьман не вклав стільки особистих і державних коштів у храми, освіту й мистецтво.
Де похований гетьман?
Спочатку у Варниці біля Бендер, згодом перепохований у Галаці (Румунія). Могила втрачена.
Чи знято анафему?
Російська православна церква офіційно не знімала. Українські церкви давно вшановують його як державного діяча.
Сучасне вшанування: від орденів до пам’ятників 2026 року
Ім’я Мазепи сьогодні звучить у назвах військових підрозділів, корвета «Гетьман Іван Мазепа», ордена Івана Мазепи. У 2026 році президент Володимир Зеленський відкрив погруддя гетьмана в Києво-Печерській лаврі — місці, яке той колись рясно обдаровував. Водночас анонсовано повноцінний пам’ятник у центрі Києва на бульварі Шевченка, де колись стояв Ленін. Символізм очевидний: там, де впав імперський ідол, має стати постать борця за самостійність.
Чек-лист для тих, хто хоче глибше зрозуміти спадщину Мазепи:
- Відвідати Києво-Печерську лавру й подивитися на споруди мазепинського бароко.
- Порівняти українські й російські шкільні підручники щодо 1708–1709 років.
- Прочитати листи Мазепи до Мотрі Кочубей — вони відкривають людину за політиком.
- Звернути увагу на сучасні військові назви — вони показують, як історія працює сьогодні.
Постать Івана Степановича Мазепи продовжує жити не в музейних вітринах, а в дискусіях про державність, у камені нових пам’ятників і в пам’яті поколінь, які шукають власні корені в бурхливій козацькій добі.
About the Author
