Маргарита Сімоновна Симоньян народилася 6 квітня 1980 року в Краснодарі в родині вірменського походження. Батько Симон Саркисович ремонтував холодильники, мати Зінаїда торгувала квітами на ринку. Дитинство минало в скромних умовах — у будинку не було зручностей, воду носили з колонки, а благоустроєну квартиру родина отримала лише коли дівчинці виповнилося десять. Уже в дитячому садку вона вільно читала й влаштовувала «міні-читання» для однолітків. Ця рання допитливість і впертість стали фундаментом стрімкого професійного шляху.
Коротка відповідь на запит «хто така Маргарита Сімоновна Симоньян» звучить так: російська журналістка, телеведуча та медіаменеджер, головна редакторка телеканалу RT (колишній Russia Today) та інформаційного агентства «Росія сьогодні». У 25 років вона очолила новий міжнародний канал, який за два десятиліття перетворився на одну з найвпливовіших платформ російського державного медіа. Її публічна позиція — послідовна підтримка зовнішньої політики Росії, зокрема щодо подій в Україні, — зробила її однією з найпомітніших і водночас найбільш критикованих фігур у сучасному інформаційному просторі.
Її історія — це не просто біографія успішної жінки в медіа. Це розповідь про те, як особисті переконання, сформовані ще в підліткові роки під час обміну в США, поєдналися з професійною рішучістю й умінням будувати великі проєкти. Симоньян ніколи не мала «ліберальної фази» — вона з самого початку вибудовувала кар’єру навколо ідеї протидії тому, що вважає західним інформаційним домінуванням.
Дитинство та коріння в Краснодарі: вірменська спадщина й рання самостійність
Родина Симоньян має глибоке вірменське коріння. Прабабуся пережила геноцид вірмен 1915 року й утекла з Трабзона до Криму. Дідусь і бабуся по батьковій лінії жили в Криму, предки по материнській — біля Адлера. Дід брав участь у Другій світовій війні, родина пережила депортацію вірмен 1944 року. Ця історія стійкості й пам’яті про втрати, ймовірно, вплинула на формування світогляду Маргарити — вона часто підкреслює важливість національної ідентичності та захисту інтересів своєї країни.
У школі № 36 з поглибленим вивченням іноземних мов дівчинка була відмінницею й старостою класу, закінчила навчання із золотою медаллю. У 10 класі провела рік у американській родині в Брістолі (Нью-Гемпшир) за програмою обміну Future Leaders Exchange. Цей досвід став поворотним: замість очікуваного захоплення американською демократією вона повернулася зі скепсисом щодо західних цінностей і політичної системи. Пізніше вона неодноразово згадувала, що саме там почала формувати критичний погляд на те, як Захід подає інформацію про Росію.
Після школи вступила на факультет журналістики Кубанського державного університету. Паралельно закінчила Школу телевізійної майстерності Володимира Познера. Вже в студентські роки проявила себе як людина дії: у 18 років вийшов її перший збірник віршів, який привернув увагу й допоміг отримати стажування на місцевому телебаченні.
Перші кроки в професії: Чечня, Беслан і швидке визнання
Кар’єра почалася в 1999 році — у 19 років Симоньян стала кореспонденткою телерадіокомпанії «Краснодар». Вона однією з перших висвітлювала бойові дії в Чечні. Репортажі про дітей, які постраждали від війни, принесли їй премії Союзу журналістів Кубані «За професійне мужність» та всеросійський конкурс регіональних телерадіокомпаній.
У 2001 році її призначили власною кореспонденткою ВДТРК у Ростові-на-Дону. З 2002 року вона працювала у президентському пулі журналістів, висвітлювала теракт у Беслані 2004 року під обстрілом. За мужність отримала медаль Міністерства оборони «За зміцнення бойової співдружності». Останній репортаж для ВДТРК вийшов 10 травня 2005 року — про саміт Росія–Євросоюз.
Ці роки сформували стиль Симоньян: пряма, емоційна, іноді жорстка подача матеріалу, готовність працювати в екстремальних умовах. Вона не просто фіксувала події — вона будувала наратив, який захищав російську позицію. Саме це помітили в Москві.
Стрімке сходження: RT і «Росія сьогодні»
У квітні 2005 року 25-річну Маргариту Симоньян призначили головною редакторкою нового телеканалу Russia Today (пізніше RT). Це був амбітний проєкт створення міжнародного російського каналу, який мав конкурувати з CNN, BBC та Al Jazeera. Під її керівництвом канал швидко розширився: з’явилися арабомовна (2007), іспаномовна (2009) версії, а згодом і інші мови.
У 2010 році RT за популярністю в деяких регіонах випередив окремі західні канали. У 2013 році Симоньян очолила новостворене інформаційне агентство «Росія сьогодні», а з 2014-го — Sputnik. Вона також увійшла до ради директорів Першого каналу, стала членкинею Академії російського телебачення та віце-президентом Національної асоціації телерадіомовників.
RT за роки її керівництва перетворився на глобальну мережу з мільйонними аудиторіями. У російському інформаційному просторі канал позиціонують як альтернативу «західній пропаганді», а в багатьох країнах Заходу — як інструмент державного впливу. Симоньян сама неодноразово заявляла, що її завдання — давати «російську точку зору» на світові події.
Особисте життя: кохання, діти та важкі випробування 2024–2026 років
Особисте життя Маргарити Симоньян довго залишалося поза яскравим світлом прожекторів. Вона скептично ставилася до офіційного шлюбу. З 2012 року почалися стосунки з режисером і телеведучим Тиграном Кеосаяном. Фактично пара жила разом з того часу, офіційно одружилася у 2022 році.
У них троє дітей: донька Мар’яна (серпень 2013), син Баграт (вересень 2014) та донька Маро (жовтень 2019). Старші діти володіють п’ятьма мовами: російською, вірменською, англійською, французькою та китайською. Симоньян часто говорила про важливість багатонаціонального виховання та збереження вірменських коренів у родині.
2024–2026 роки стали для неї періодом важких особистих втрат. Наприкінці грудня 2024 року Тигран Кеосаян пережив клінічну смерть і впав у кому. 26 вересня 2025 року він помер, не приходячи до тями. У вересні 2025 року сама Симоньян повідомила про діагноз «страшна, важка хвороба» в області грудей — рак молочної залози. Вона перенесла операцію (мастектомію) і продовжила лікування. У 2026 році в інтерв’ю вона відверто говорила про горе, боротьбу з онкологією, віру в Бога та необхідність жити далі заради дітей.
Ці події не змусили її повністю зникнути з публічного простору. Вона продовжувала з’являтися в ефірах, вела проєкти й давала інтерв’ю, демонструючи характерну для неї витримку.
Громадська позиція, заяви та міжнародна реакція
Маргарита Симоньян послідовно підтримує зовнішню політику Росії. У 2021 році вона закликала до анексії територій, підконтрольних ДНР і ЛНР. У 2023 році запропонувала влаштувати термоядерний вибух над Сибіром як «ядерний ультиматум» Заходу. Після повномасштабного вторгнення в Україну 2022 року її заяви ставали дедалі жорсткішими — від підтримки військових дій до критики «колективного Заходу».
Такі позиції призвели до широких санкцій: Україна, ЄС, США, Велика Британія, Канада, Швейцарія, Австралія, Японія та Нова Зеландія ввели обмеження проти неї за поширення дезінформації та підтримку війни. У 2014 році її внесли до списку осіб, яким заборонений в’їзд в Україну. У 2022 році Вірменія оголосила Симоньян персоною нон грата.
У Росії вона отримала низку державних нагород: ордени Дружби, «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня, Олександра Невського, Пошани, медалі та премії уряду в галузі ЗМІ. У 2025 році Financial Times включила її до списку 25 найвпливовіших людей року в категорії «Лідери».
Літературна та творча діяльність
Окрім журналістики Симоньян пише книги. У 2010 році вийшла «В Москву!», у 2019-му — «Чорні очі». У липні 2025 року опублікувала антиутопію «На початку було Слово — наприкінці буде Цифра» (тираж швидко перевищив 88 тисяч). Вона також вела авторські проєкти на НТВ та Rutube, зокрема сатиричне шоу «Міжнародна пилорама» разом із чоловіком.
Ці твори часто відображають її світогляд: критика сучасного Заходу, захист традиційних цінностей, роздуми про роль інформації в сучасному світі.
Цікаві факти про Маргариту Симоньян
У 25 років вона стала наймолодшою головною редакторкою великого міжнародного телеканалу в Росії — призначення на RT у 2005 році стало справжнім рекордом для російського телебачення.
Її прабабуся пережила геноцид вірмен 1915 року й утекла з Туреччини до Криму — ця сімейна історія стійкості часто звучить у розмовах Симоньян про національну пам’ять.
Після року обміну в американській родині в підлітковому віці вона повернулася з глибоким скепсисом щодо західної демократії — цей досвід вона сама називає одним із ключових у формуванні світогляду.
Діти Симоньян і Кеосаяна володіють п’ятьма мовами, включаючи китайську — мати неодноразово підкреслювала важливість багатонаціонального виховання.
У 2025 році Financial Times назвала її однією з 25 найвпливовіших людей світу в категорії лідерів — попри санкції та критику на Заході.
У вересні 2025 року, одночасно з повідомленням про рак грудей, вона заявила про тимчасовий відхід від активного керівництва RT, проте продовжила публічну діяльність у 2026 році.
Симоньян — авторка кількох книг, остання з яких (антиутопія 2025 року) за кілька місяців розійшлася тиражем понад 88 тисяч примірників.
Вплив і місце в сучасному медіапросторі
Маргарита Симоньян — це не лише конкретна людина, а й символ певної моделі російської медіа-стратегії останніх двадцяти років. RT під її керівництвом став глобальним гравцем, який пропонує альтернативну картину світу мільйонам глядачів. У російському дискурсі її часто називають «голосом країни», на Заході — одним із головних рупорів державної пропаганди.
Особисті випробування 2025–2026 років — смерть чоловіка та власна боротьба з онкологією — додали її образу нової людської глибини. Вона продовжує з’являтися публічно, говорити про віру, сім’ю та необхідність жити далі. Це робить її постать ще більш багатогранною: за жорсткими політичними заявами стоїть жінка, яка пережила серйозні втрати й продовжує працювати.
Її історія демонструє, як особисті переконання, сформовані ще в юності, можуть визначити не лише кар’єру однієї людини, а й напрямок цілої медіа-імперії. Незалежно від того, як оцінювати її діяльність, Маргарита Сімоновна Симоньян залишається однією з найяскравіших і найвпливовіших фігур російського інформаційного простору початку XXI століття.
About the Author
