Коли один стіл стоїть самотньо в кутку кімнати, а ось уже стоїть ціла родина столів, заповнюючи простір під гучні розмови за чаєм – ось це і є магія множини. У граматиці української мови множина позначає кількість предметів, осіб чи явищ більше за один, перетворюючи одиничне на колективне, самотнє на галасливе. Це не просто закінчення, а живий механізм, що робить мову динамічною, дозволяючи описати світ у всій його багатогранності.
Протиставлена однині, множина допомагає нам говорити про “книги на полиці” замість “книги на полиці” – помилка, яка видає новачка. У повсякденному житті вона всюди: від “друзі чекають” до “гроші в кишені”. Розуміючи її правила, ви не тільки уникнете плутанини в текстах чи розмовах, а й відчуєте ритм мови, ніби пульс нації.
Але множина – не одноманітна натовп: вона поділяється на види, має винятки й еволюціонувала століттями. Давайте зануримося в деталі, розбираючи кожен аспект з прикладами з реального життя.
Види множини: індивідуальна чи колективна?
Уявіть ліс восени: окремі опале листя шарудить під ногами – це дистрибутивна множина, де кожен елемент стоїть сам за себе, як “листи” чи “брати”. Вона найпоширеніша, позначає просто “багато окремих”. Навпаки, “листя” чи “браття” – збірна множина, сукупність, що діє як єдине ціле, ніби зграя птахів, що летить разом.
Лінгвісти, як О. С. Ахманова, виділяють ще родову множину для класів (“тварини загалом”) та приближну для неточної кількості. У українській мові ці форми часто перетинаються, додаючи колориту. Наприклад, “прути” – окремі гілки, а “пруття” – пучок для плетіння кошиків.
- Дистрибутивна: брат – брати, місто – міста. Кожен брат – окрема особистість з власними історіями.
- Збірна: лист – листя, камінь – каміння. Тут акцент на масі, сукупності, як осінній килим з листя в парку.
- Родова: люди (як вид), тварини.
Після такого розбору стає ясно: вибір форми залежить від сенсу. Якщо говорите про конкретних друзів – “друзі”, про абстрактну групу – “дружба” лишається в однині. Це додає мові емоційної глибини, дозволяючи точно передавати картину світу.
Утворення множини: правила для кожної відміни
Створювати множину – ніби збирати пазл: кожна відміна має свій шаблон, з винятками, що додають перчинки. Почніть з називного відмінка множини – це основа. Для іменників першої відміни (жіночий рід на -а/-я) додаємо -и чи -і: хата – хати, земля – землі. Друга відміна (чоловічий і середній) йде з -и/-і для чол., -а/-я для сер.: друг – друзі, вікно – вікна.
Щоб полегшити сприйняття, ось таблиця ключових закінчень називного відмінка множини. Вона охоплює основні групи, базуючись на стандартних правилах української граматики.
| Відміна | Група | Закінчення наз. мн. | Приклади |
|---|---|---|---|
| I | Тверда | -и | хата – хати, мама – мами |
| I | М’яка | -і | земля – землі, буря – бурі |
| II (чол.) | Тверда/м’яка | -и / -і | стіл – столи, кінь – коні |
| II (сер.) | -о / -е, -я | -а / -я | вікно – вікна, море – моря |
| III | Тверда/м’яка | -і / -ї | ніч – ночі, миша – миші |
| IV | -еня / -ата | -ена / -ата | ім’я – імена, теля – телата |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, miyklas.com.ua. Таблиця спрощує, але реальність багатша: вставки -о-/-е- (дочка – дочки), чергування (рука – руки). У запозиченнях, як “телефони” чи “комп’ютери”, все просто – -и. Практикуйте на прикладах: з десятка слів на день, і множина увійде в звичку.
Іменники, що не знають однини: pluralia tantum
Деякі слова народжуються в натовпі й там залишаються – це pluralia tantum, форми тільки множини. Двері скриплять, штани сидять, гроші шарудять – усе в множині, бо парні чи абстрактні. “Окуляри” не стають “окуляр”, “сани” не “сан”. Їх понад сотню, і вони відмінюються як мікс першої-другої відміни.
- Парні предмети: ножиці, ворота, сани.
- Збірні: дрова, меблі, коноплі.
- Почуття: радощі, заздрощі, веселощі.
- Інші: люди, діти, гуси.
Зверніть увагу: з числівниками “одні двері”, “двоє штанів”. Ці слова додають мови шарму, нагадуючи, що не все в житті поодиноке. Singularia tantum навпаки – молоко, молодь, чорнило – не множаться, бо незліченні.
Відмінювання множини: не тільки називний
Множина оживає в усіх відмінках, з хитрими закінченнями. Родовий множини – нульове чи -ів/-ей: столів чи стол (рідше), дверей. Давальний – -ам/-ям: столам, землям. Знахідний для істот як родовий (бачу людей), для неістот як називний (читаю книги).
Ось типові пастки: у II відміні родовий множини коливається між нульовим (дні, моря) та -ів (днів, пальт). Практика показує: контекст вирішує, але норматив – -ів для абстрактних (вагань озер). У повсякденні це робить мову гнучкою, як ріка, що тече навколо каменів.
Типові помилки з множиною
Ви не повірите, скільки разів чую “два хлопчика” замість “два хлопчики”! З числівниками 2-4 множина обов’язкова. Чорнила? Ні, чорнило – singularia tantum.
- Родовий множини: не “солдат у множині”, а “солдатів”.
- Знахідний: “пасти корів” чи “корови” – обидва ок, але для свійських норма родовий.
- Запозичення: “інформації” замість “інформацій” – уникайте русизмів.
- Місцевий: “на поличк ах”, не “на поличках” для I відміни.
Ці помилки – як камінці на дорозі: спотикаєтесь раз – запам’ятовуєте назавжди. Тренуйтеся в розмовах, і мова засяє чистотою.
Історичні корені: від давньоруської до сьогодення
Множина української мови тягне нитки з давньоруської, де форми на -i (брати), -ove (домове), -ьje (гості) панували. Монофтонгізація oi̯ → i змінила парадигми, палаталізація додала м’якості. Сьогодні архаїзми як “небеса” чи “вуси” зберігають дух предків.
У порівнянні з російською (столи – стола́), українська гнучкіша: друзі – друзів. Еволюція триває: діалекти дають “курки” поряд “курей”. Це робить мову живою, адаптивною до сучасності.
Множина за межами іменників: прикметники, числівники, запозичення
Прикметники танцюють у тандемі: великі столи (множина узгоджується). Числівники диктують: п’ять книг (родовий мн.), але дві книги (називний мн.). Дієслова в 3 ос. мн.: йдуть, читають.
Сучасні запозичення, як “гаджети”, “селфі” (часто незмінні чи -и: селфі), збагачують: смартфони, лайки. Станом на 2026, Новий правопис фіксує гібриди на кшталт “блогери”. У соцмережах множина – ключ до природності: не “пости”, а “пости” з емоцією натовпу.
Ось так множина пульсує в кожному реченні, роблячи мову мостом між одиницею й безліччю. Спробуйте описати свій день у множині – і світ заграє новими фарбами.
About the Author
