У березні 2022 року, на тлі повномасштабного вторгнення Росії в Україну, бразильський письменник Пауло Коельо опублікував у Twitter кілька коротких повідомлень, які миттєво викликали хвилю обурення. Він назвав події «українською кризою» і заявив, що вона стала «зручним виправданням для русофобії». Окремо письменник наголосив: «Так, війна йде, але не звинувачуйте простих людей». Ці слова прозвучали на 17-й день війни й одразу розлетілися світом.
Позиція Коельо різко контрастувала з тим, як більшість західних інтелектуалів і митців реагували на події. Замість засудження агресії чи солідарності з Україною письменник зосередився на захисті «простих росіян» і застеріг від узагальнень. Для багатьох українців і читачів по всьому світу це прозвучало як спроба зрівняти жертву й агресора або принаймні розмити відповідальність.
Сам Коельо пояснював свою думку особистим досвідом. Він писав, що бував у Львові, Києві, Одесі, Ялті та Чорнобилі, а також проїхав десять тисяч кілометрів потягом від Москви до Владивостока. На його думку, прості люди по обидва боки не несуть провини за рішення політиків. Проте саме формулювання — «криза» замість «війна» і акцент на «русофобії» — стали головним каменем спотикання.
Точні формулювання та хронологія заяв
11 березня 2022 року Пауло Коельо опублікував пост: «Ukraine crisis a convenient excuse for Russophobia». Невдовзі з’явилося продовження: «Yes, there is a war: but do not blame the common people». У відповідь на критику він додав деталі про свої подорожі Україною та Росією, підкреслюючи, що бачив обидві країни зсередини.
Ці повідомлення не були розгорнутим есе чи інтерв’ю. Це були короткі твіти, характерні для стилю Коельо в соціальних мережах — афористичні, емоційні, без глибокого аналізу політичного контексту. Саме лаконічність і зробила їх особливо вразливими для критики. Багато хто побачив у них не стільки заклик до гуманності, скільки небажання назвати речі своїми іменами.
На той момент війна вже мала чіткі ознаки: масовані обстріли міст, колони російської техніки, тисячі біженців, повідомлення про воєнні злочини. У такому контексті слово «криза» сприймалося як спроба пом’якшити або навіть заперечити характер подій.
Попередні зв’язки Коельо з Україною та Росією
Пауло Коельо не був випадковим коментатором. У 2004 році він відвідав Україну як гість Форуму видавців у Львові. Там він презентував український переклад роману «Одинадцять хвилин». Письменник побував також у Києві та інших містах. Пізніше він згадував Чорнобиль і Ялту як місця, які справили на нього враження.
У 2006 році Коельо здійснив тривалу подорож Росією — проїхав Транссибірською магістраллю від Москви до Владивостока. Після цієї поїздки він зустрівся з Володимиром Путіним у Ново-Огарьово. Зустріч була офіційною й висвітлювалася російськими державними ЗМІ. Для частини критиків саме цей епізод пояснював, чому письменник так обережно ставиться до критики російської влади.
Книги Коельо в Україні завжди мали широку аудиторію. «Алхімік», «Вероніка вирішує померти», «Валькірії» перекладалися й перевидавалися багато разів. Його філософія особистого шляху, слухання серця й пошуку сенсу знаходила відгук у читачів. Саме тому заяви 2022 року сприйняли особливо болісно — як зраду тих цінностей, які письменник сам проповідував.
Реакція українського суспільства та міжнародної спільноти
Українські соціальні мережі вибухнули хвилею розчарування й гніву. Багато хто писав, що Коельо «помер» для них як письменник у день, коли російські ракети почали падати на українські міста. Деякі публічно викидали або віддавали його книги. Інші порівнювали його позицію з класичними прикладами «обохсторонності», коли агресію намагаються пояснити через страждання агресора.
Міжнародна реакція була менш емоційною, але теж критичною. Частина коментаторів вказувала, що заклик «не звинувачувати простих людей» сам по собі правильний, проте в момент активних бойових дій він виглядав як ухилення від чіткої моральної позиції. Інші нагадували, що багато російських громадян підтримували війну або мовчали, і що поняття колективної відповідальності в таких ситуаціях складніше, ніж здається.
Сам Коельо після хвилі критики суттєво не змінював формулювань. Він не видалив пости й не опублікував розгорнутого пояснення чи вибачення. Тема поступово зійшла з порядку денного, але осад залишився.
Цікаві факти про позицію Пауло Коельо
Письменник відвідав Україну ще у 2004 році й особисто презентував український переклад одного зі своїх романів. У 2006-му після подорожі Транссибом він зустрічався з Володимиром Путіним. Його твіти про «українську кризу» з’явилися на 17-й день повномасштабного вторгнення. Коельо навмисно використовував слово «криза» замість «війна» або «вторгнення». Після скандалу він не видалив пости й не дав розгорнутого інтерв’ю на цю тему. Багато українських читачів публічно відмовилися від його книг саме через ці заяви.
Філософія Коельо та її зіткнення з реальністю війни
У своїх книгах Пауло Коельо часто говорить про внутрішній шлях, про те, що справжня боротьба точиться всередині людини, а не на зовнішніх фронтах. Він оспівує простих людей, їхню здатність чути знаки долі й іти за мрією. Саме ця гуманістична оптика, ймовірно, і підштовхнула його до захисту «простих росіян».
Проблема в тому, що війна 2022 року поставила під сумнів можливість залишатися над сутичкою. Коли одна сторона здійснює повномасштабне вторгнення, а інша захищає свою територію й життя цивільних, філософія «не звинувачуйте простих людей» починає звучати як моральна еквілібристика. Багато хто з читачів Коельо очікував від нього чіткішого розрізнення між агресором і жертвою.
Цікаво, що в інших конфліктах письменник інколи займав більш однозначну позицію. Проте щодо України його заяви залишилися в межах заклику до толерантності без засудження самої агресії. Це створило розрив між образом духовного наставника й реальною політичною позицією.
Ширший контекст: знаменитості та війна
Випадок Коельо не унікальний. З початку повномасштабного вторгнення чимало відомих людей робили заяви, які викликали розчарування. Одні мовчали, інші намагалися зберегти «нейтралітет», треті відкрито підтримували російську версію подій. Коельо опинився в групі тих, хто обрав формулювання, яке захищає одну сторону під виглядом захисту людяності.
Водночас його випадок показовий тим, наскільки сильно особистий досвід (подорожі, зустрічі, попередні симпатії) може впливати на сприйняття війни. Письменник, який бачив і Україну, і Росію, вирішив, що головна небезпека — у поширенні ненависті до росіян як народу. Для українців, які в той момент рятували дітей від бомбардувань, така оптика виглядала відірваною від реальності.
Станом на 2026 рік Пауло Коельо публічно майже не повертався до теми війни в Україні. Його соціальні мережі продовжують наповнюватися афоризмами про любов, шлях і внутрішню свободу. Контраст між цими текстами й мовчанням щодо конкретних подій залишається помітним для тих, хто пам’ятає березень 2022-го.
Історія з заявами Пауло Коельо про війну в Україні стала своєрідним дзеркалом. Вона показала, наскільки складно навіть відомим гуманістам утримувати баланс між абстрактною любов’ю до людства й конкретною солідарністю з тими, хто зараз страждає. І як швидко читачі можуть розчаруватися в тих, кого раніше вважали моральними орієнтирами.
About the Author
