У підвалах «Азовсталі» навесні 2022 року, коли російські снаряди розривали заводські корпуси, а над головою гуділи дрони й літаки, лунала не тільки канонада. Там, у темряві й пилу, тендітна дівчина з Тернопільщини на позивний Пташка брала в руки гітару чи просто складала руки й співала. «Зродились ми великої години», «Нам не страшний червоний гніт», гімни ОУН — її голос ставав тонкою ниткою, що тримала бойовий дух сотень оборонців. Катерина Поліщук, відома як Пташка з Азовсталі, за лічені дні з парамедикині-доброволиці перетворилася на символ незламності всієї України.
Сьогодні, у 2026 році, вона — офіційна військовослужбовиця Збройних Сил України, кавалер ордена «За мужність» III ступеня, лауреатка міжнародної премії «Портрети сестринства — 2026», авторка поетичної збірки «Мелодія душі» й людина, яка пройшла полон, втрату коханого, реабілітацію й знову повернулася на фронт, цього разу в підрозділ безпілотних систем. Її історія — не просто хроніка війни. Це історія про те, як мистецтво й медицина, спів і сталь, біль і вибір переплелися в одній долі.
Ранні роки: від сцени до фронту
Катерина народилася 31 березня 2001 року в селі Соснівка на Тернопільщині. Ще дитиною вона співала — закінчила відділ співу Тернопільського мистецького фахового коледжу імені Соломії Крушельницької у 2020-му. Мріяла про сцену, грала в театрі-студії «Сузір’я», навіть виступала в виставі «Розлучені теж сміються». Паралельно працювала в київській мотошколі «The Riders» — швидкість, свобода, вітер у волоссі.
Весною 2021 року, коли війна на Донбасі вже тліла восьмий рік, вона пройшла курси домедичної допомоги й вирушила на схід як парамедик-доброволець медичного батальйону «Госпітальєри». Це не просто медична частина — це легендарний підрозділ, де бійці евакуюють поранених під обстрілами, часто на межі можливого. Катерина опинилася там, де кожна хвилина — між життям і смертю. Вона не просто надавала допомогу — вона бачила війну зсередини, в її найжорсткішій формі. І саме тоді, у 21 рік, обрала шлях, від якого багато хто тікає.
Оборона Маріуполя та Азовсталь: пісня в пеклі
У лютому 2022-го, коли почалося повномасштабне вторгнення, Катерина опинилася в Маріуполі. Спочатку — у міській лікарні. Коли російські війська розбомбили шпиталь, парамедиків і поранених перекинули на «Азовсталь» — гігантський металургійний комбінат, який став останньою фортецею оборони міста.
Там, у підземеллях, де температура падала нижче нуля, не було світла й нормальної їжі, а над головою постійно гриміло, Пташка продовжувала свою роботу. Вона витягувала поранених, зупиняла кровотечі, підтримувала тих, хто вже не вірив у порятунок. А ще — співала. Відеозаписи її виконання патріотичних пісень у напівтемряві швидко розлетілися світом. Голос, чистий і сильний, пробивав не тільки бетонні перекриття — він пробивав інформаційну блокаду. Світ побачив не просто «азовців», а живих людей, які тримаються за пісню й одне одного.
Для тих, хто тільки починає цікавитися темою: «Азовсталь» — це не просто завод. Це символ останнього етапу оборони Маріуполя. Тисячі українських військових і цивільних тримали оборону проти багатотисячного угруповання ворога з авіацією, артилерією та важкою технікою. 19 травня 2022 року, виконуючи наказ президента, оборонці вийшли з заводу. Катерина разом з іншими медиками та бійцями потрапила в полон.
Полон: чотири місяці в клітці
Полон для Пташки тривав до 21 вересня 2022 року. Російська пропаганда намагалася використати її образ — з’являлися відео, де її допитували чи просто показували «як доказ». Але дівчина трималася. У полоні вона написала вірш, який став для неї щоденною молитвою. Чотири місяці щоранку й щовечора вона повторювала його, «зі сльозами й скаженим стукотом запаленого серця». Пізніше, вже на свободі, вона зачитала цей вірш публічно — і багато хто плакав разом з нею.
У полоні Катерина втратила не тільки свободу. На Азовсталі загинув її наречений Ярослав та близький друг Віталік — обоє служили в морській піхоті. Ця рана залишилася назавжди. Але саме в найтемніші години вона зрозуміла: «Я народжена для війни». Не в сенсі агресії — в сенсі вибору бути там, де потрібна її сила.
Повернення: від «Голосу країни» до нових фронтів
21 вересня 2022-го Пташка вийшла на свободу в результаті обміну полоненими. Вже 20 листопада вона вийшла на сцену фіналу шоу «Голос країни» й заспівала колискову «Спи, маленький козачок». Країна побачила її живою — і заплакала. У грудні 2022-го вона отримала орден «За мужність» III ступеня, а в серпні того ж року — звання почесної громадянки Тернополя.
Але спокійне життя не для неї. Після реабілітації Катерина повернулася на фронт. У 2024 році воювала в складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади на Авдіївському напрямку, зокрема за населений пункт Первомайське. У червні 2024-го завершила співпрацю з бригадою, а у вересні 2025 року офіційно підписала контракт зі Збройними Силами України — вже в підрозділі безпілотних систем «Хижаки висот» тієї ж 59-ї штурмової бригади. У лютому 2026-го отримала статус учасника бойових дій.
Чому дрони? Сучасна війна — це війна технологій. Безпілотники стали очима й руками армії. Для людини, яка пережила «Азовсталь», де кожен рух фіксувався ворогом, дрони — це можливість бачити далі й точніше. До того ж популярність старого позивного «Пташка» на фронті могла стати небезпечною — Катерина змінила його з міркувань безпеки.
Творча душа, що не зламалася
Паралельно з війною Катерина ніколи не припиняла творити. Вона — авторка поетичної збірки «Мелодія душі». Її вірші друкувалися в газеті «Вільне життя плюс» та інших виданнях. Грає на бандурі, пише тексти, які народжуються з болю й надії. Театр теж не відпустив — вона акторка.
У 2026 році, на 25-річчя, Пташка виглядає по-новому: схудла на 34 кілограми, з’явилася в ефектних образах — блискуча червона сукня з корсетом. Це не просто зміна ваги. Це символ внутрішньої трансформації: з «пташки зі сталі» вона стала жінкою, яка вміє бути ніжною й сильною одночасно. Нещодавно отримала премію «Портрети сестринства — 2026» від читачів — визнання її ролі в підтримці інших жінок на війні.
Цікаві факти про Пташку з Азовсталі
- Народилася 31 березня 2001 року — у 2026-му їй виповнилося 25. У 21 рік уже була відома на весь світ.
- Співала патріотичні пісні в підвалах «Азовсталі», поки виконувала обов’язки парамедикині «Госпітальєрів».
- У російському полоні написала особистий вірш-молитву, який повторювала щодня чотири місяці.
- Втратила нареченого Ярослава та друга Віталіка під час оборони Маріуполя.
- Після полону вийшла на сцену «Голосу країни», а вже у 2024–2025 роках знову воювала — спочатку під Авдіївкою, потім у дроновому підрозділі.
- У 2026 році стала лауреаткою міжнародної премії «Портрети сестринства» та схудла на 34 кг, показавши нову грань своєї сили.
- Змінила позивний на фронті через популярність — слава може стати небезпечною в умовах сучасної війни.
Чому її історія важлива саме зараз
Пташка — це не тільки про 2022 рік. Це про те, як людина після найжорсткіших випробувань обирає не відступати, а еволюціонувати. Від парамедикині з гітаною до військовослужбовиці дронового підрозділу. Від дівчини, яка мріяла про сцену, до жінки, чий голос став зброєю морального опору.
У 2026 році, коли війна триває, а технології змінюють усе, її шлях показує: справжня сила — не в тому, щоб ніколи не падати, а в тому, щоб щоразу підніматися й знаходити нову форму боротьби. Вона говорить про тригерні теми з полоненими обережно й мудро: не треба випитувати деталі насильства, якщо людина сама не готова. Це урок для всього суспільства.
Катерина Поліщук — Пташка з Азовсталі — продовжує служити. Нещодавно вона написала в соцмережах: «Мене було мало ці два тижні. Але я повернулась… я в нормі, працюємо далі».
Її пісня, написана в підвалах сталі, досі лунає. Тільки тепер — у нових ритмах дронів, у нових рядках поезії й у тих, хто надихається її прикладом. Це історія не про минуле. Це історія про те, як одна пташка продовжує літати навіть тоді, коли небо здається закритим.
About the Author
