Касетні боєприпаси — це звичайні засоби ураження, призначені для доставки та розкидання великої кількості менших вибухових елементів (суббоєприпасів) над значною територією. На відміну від одиничного снаряда чи бомби, вони покривають площу, порівнянну з кількома футбольними полями, створюючи зону суцільного ураження живої сили, техніки чи інфраструктури.
Головна особливість цих засобів полягає не лише в миттєвій ефективності на полі бою, а й у довготривалих наслідках. Частина суббоєприпасів не спрацьовує одразу і залишається на землі небезпечними об’єктами на місяці, роки чи навіть десятиліття. Саме ця властивість зробила їх предметом міжнародної заборони для більшості держав світу.
Станом на 2026 рік касетні боєприпаси продовжують застосовувати в кількох конфліктах, а кількість цивільних жертв у деяких регіонах залишається найвищою у світі. Розуміння їхньої природи, історії та правових обмежень допомагає оцінити реальні ризики як для військових, так і для мирного населення.
Від Другої світової до сучасних конфліктів: історичний шлях касетних засобів ураження
Перші операційні застосування касетних бомб зафіксовані під час Другої світової війни. Німецька авіація використовувала так звані «метеликові» бомби SD-2 проти портів і військ противника. Подібні конструкції незалежно з’являлися в арсеналах інших держав. Уже тоді стало очевидно, що зброя, яка розкидає десятки чи сотні малих зарядів, здатна паралізувати великі території, але водночас створює хаотичну загрозу для всіх, хто опиняється в зоні дії.
У другій половині ХХ століття масштаби застосування різко зросли. Під час воєн в Індокитаї Сполучені Штати скинули сотні мільйонів суббоєприпасів, значна частина яких не вибухнула. Лаос досі вважається однією з найбільш забруднених касетними залишками країн світу. Аналогічні наслідки спостерігалися в Іраку, Лівані, Афганістані та інших регіонах. Кожен новий конфлікт додавав свій шар нерозірваних елементів, які продовжували вбивати й калічити людей після припинення бойових дій.
У XXI столітті касетні боєприпаси знову опинилися в центрі уваги. Їх застосовували в Сирії, Ємені, М’янмі. Особливо масштабним стало використання під час повномасштабної війни в Україні з 2022 року. За даними міжнародних моніторингових організацій, саме тут зафіксовано найбільшу кількість цивільних жертв від цього виду зброї за останні роки.
Міжнародно-правове визначення та ключові винятки
Чітке юридичне визначення з’явилося лише з прийняттям Конвенції про касетні боєприпаси 2008 року. Згідно з нею, касетним боєприпасом вважається звичайний боєприпас, призначений для розкидання або вивільнення розривних суббоєприпасів, кожен з яких важить менше 20 кілограмів. До визначення входять і самі суббоєприпаси.
Конвенція свідомо виключає деякі категорії. Не вважаються касетними засоби, що розсіюють димові, освітлювальні чи протирадіолокаційні елементи, а також певні сучасні системи з невеликою кількістю суббоєприпасів, які мають можливість самостійного наведення на ціль і оснащені механізмами самоліквідації. Ці винятки стали компромісом під час переговорів і дозволили частині держав приєднатися до договору без повної відмови від усіх площинних засобів ураження.
Конвенція забороняє використання, виробництво, накопичення і передачу касетних боєприпасів для держав-учасниць. Вона також зобов’язує знищувати запаси та очищати території від залишків.
Станом на середину 2026 року до Конвенції приєдналися 112 держав-учасниць і ще 12 підписантів. Третя оглядова конференція запланована на вересень 2026 року в Лаосі — країні, яка сама постраждала від масового застосування цієї зброї десятиліттями раніше.
Гуманітарні наслідки: чому нерозірвані елементи стають «мінуванням відкладеної дії»
Основна гуманітарна проблема касетних боєприпасів — високий відсоток відмов. Залежно від моделі, умов застосування та терміну зберігання від 2 % до понад 40 % суббоєприпасів можуть не детонувати. Вони перетворюються на фактичні протипіхотні міни, які спрацьовують при найменшому дотику.
Цивільне населення страждає двічі. Під час удару зброя покриває велику площу і не розрізняє військових і мирних жителів. Після удару нерозірвані елементи залишаються в полях, садах, біля доріг і в житлових кварталах. Діти часто сприймають яскраві або незвичайні за формою предмети як іграшки. За оцінками міжнародних організацій, серед жертв від залишків касетних боєприпасів діти становлять значну частку — у деякі роки понад 40 %.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли мешканець сільської місцевості натрапив на невеликий металевий предмет під час оранки. Він виглядав нешкідливим, але вибухнув при спробі зсунути його лопатою. Подібні історії повторюються в десятках країн десятиліттями після закінчення бойових дій.
Очищення територій вимагає спеціалізованих саперних підрозділів, значних коштів і часу. У Лаосі, наприклад, роботи тривають уже понад півстоліття і все ще далекі від завершення.
Порівняння основних категорій за призначенням
Касетні боєприпаси класифікують за носієм і типом суббоєприпасів. Найпоширеніші варіанти наведені в таблиці нижче.
| Категорія | Основне призначення | Типові носії | Ключова особливість |
|---|---|---|---|
| Протипіхотні | Ураження живої сили | Авіабомби, артилерійські снаряди, ракети РСЗВ | Осколкова дія, велика площа покриття |
| Протитанкові / подвійного призначення | Бронетехніка та особовий склад | Артилерія 155 мм, ракетні системи | Кумулятивний ефект плюс осколки |
| Запалювальні | Підпал об’єктів і місцевості | Авіаційні касети | Створення осередків пожежі |
| Мінувальні | Дистанційне мінування | Ракети, бомби | Елементи з уповільненим спрацюванням |
Дані узагальнено на основі відкритих матеріалів Конвенції про касетні боєприпаси та звітів міжнародних моніторингових організацій. Кожна категорія створює власний профіль ризику для цивільного населення, але спільним залишається небезпека нерозірваних залишків.
Поширені помилки та міфи про касетні боєприпаси
Навколо цієї теми циркулює чимало спрощених уявлень. Ось найчастіші з них:
- «Вони завжди вибухають одразу і не залишають залишків» — хибне твердження. Реальні показники відмов можуть сягати десятків відсотків, особливо у старих зразків.
- «Сучасні касетні боєприпаси повністю безпечні для цивільних» — жодна система не гарантує нульового відсотка відмов у бойових умовах.
- «Якщо предмет виглядає іграшковим або маленьким — він небезпечний лише для дітей» — будь-який нерозірваний суббоєприпас може спрацювати від дотику дорослого.
- «Конвенція повністю заборонила цю зброю в усьому світі» — ні. Деякі великі держави, включно з виробниками і користувачами, не приєдналися до договору.
- «Після закінчення війни територія стає безпечною сама собою» — залишки можуть зберігатися активними десятиліттями.
Ці міфи особливо небезпечні в регіонах, де тривають бойові дії або щойно завершилися. Вони знижують пильність і збільшують кількість нещасних випадків.
Статус Конвенції та актуальні дані станом на 2026 рік
Конвенція про касетні боєприпаси залишається одним із найуспішніших прикладів гуманітарного роззброєння. Держави-учасниці знищили мільйони одиниць запасів. Водночас універсальність договору далека від повної. Серед держав, які не приєдналися, — низка великих військових потуг.
У 2025 році вперше зафіксовано вихід держави з Конвенції. Литва скористалася процедурою денонсації, мотивуючи рішення безпековими міркуваннями. Це викликало занепокоєння щодо можливого ефекту доміно.
За даними Cluster Munition Monitor, у 2024 році в світі зареєстровано 314 жертв касетних боєприпасів. Україна третій рік поспіль мала найбільшу кількість таких випадків. Від початку повномасштабного вторгнення зафіксовано понад 1200 цивільних жертв саме від цього виду зброї. Реальна цифра, ймовірно, вища через труднощі документування в зоні бойових дій.
Нові випадки застосування продовжують фіксувати в Україні, М’янмі та Сирії — країнах, які не є учасницями Конвенції.
Третя оглядова конференція в Лаосі у вересні 2026 року має оцінити прогрес за п’ять років і визначити нові пріоритети, зокрема посилення універсалізації та підтримку постраждалих громад.
Практичний чек-лист дій при виявленні підозрілого предмета
Якщо ви опинилися в районі, де раніше велися бойові дії або є інформація про застосування касетних засобів, дотримуйтеся простого алгоритму:
- Не підходьте близько і не намагайтеся чіпати, зрушувати чи фотографувати предмет із близької відстані.
- Відійдіть на безпечну відстань (бажано не менше кількох десятків метрів) і попередьте інших людей.
- Позначте місце орієнтирами (каміння, гілки), не використовуючи яскравих стрічок, які можуть привернути увагу дітей.
- Негайно повідомте місцеві органи влади, поліцію, ДСНС або військових. Назвіть точне місце і опишіть зовнішній вигляд предмета.
- Не повертайтеся на місце до офіційного повідомлення про розмінування.
Ці правила рятують життя. Будь-який незнайомий металевий або пластиковий об’єкт у зоні колишніх бойових дій варто вважати потенційно небезпечним, доки сапери не підтвердять протилежне.
Часті запитання читачів
Чи можна відрізнити касетний суббоєприпас від звичайної міни чи боєприпасу?
Без спеціальної підготовки — майже неможливо. Форми і розміри дуже різноманітні. Тому правило одне: не чіпати нічого підозрілого.
Чому деякі країни продовжують використовувати касетні боєприпаси, попри заборону?
Вони не є учасницями Конвенції і вважають цей вид зброї військово необхідним для ураження площинних цілей. Міжнародне право зобов’язує лише тих, хто ратифікував договір.
Чи існують «безпечні» касетні системи?
Сучасні зразки з механізмами самоліквідації мають нижчий відсоток відмов, але повністю усунути ризик нерозірваних елементів у реальних умовах бою не вдається.
Як довго можуть залишатися небезпечними нерозірвані елементи?
Десятиліттями. Відомі випадки спрацювання через 40–50 років після застосування.
Що робити, якщо дитина вже підняла підозрілий предмет?
Негайно покласти його на місце, відійти і викликати фахівців. Не намагатися «знешкодити» самостійно.
Касетні боєприпаси залишаються одним із найяскравіших прикладів того, як військова ефективність може обернутися багаторічною гуманітарною ціною. Знання про їхню природу, історію та правила поведінки в небезпечних зонах — це не абстрактна теорія, а практичний інструмент збереження життя.
About the Author
