Соломія Вітвіцька — українська журналістка і телеведуча, чий голос із 2008 року звучить у випусках ТСН на телеканалі «1+1». Народилася 16 червня 1980 року в Бродах на Львівщині, виросла у Львові, закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка і пройшла шлях від локальних репортажів НТА та радіо «Ера-FM» до національного марафону новин.
За цим маршрутом стоять не лише студійні зміни. Є німецькі мовні курси, від яких вона відмовилася заради повернення, парламентська кореспонденція на «5 каналі», щоденний таблоїд «ТСН. Особливе» 2011–2014 років і різкий злам після Революції гідності. Далі — проєкт «Переможці», волонтерство з 2014-го, наглядова рада фонду «Охматдит — здорове дитинство» і, вже у 2026-му, шлюб із військовослужбовцем Олексієм Ситайлом та народження сина Устима.
Нижче — перевірена канва біографії: родина й освіта, хронологія ефірів, соціальні проєкти, публічні питання до фонду, типові помилки в довідках і те, що змінилось в особистому житті ведучої до осені 2026 року.
Бродівське коріння, яке не розчинилося в київському ефірі
Броди — не декорація для гарного зачину, а конкретне місто на межі Галичини й Волині, з лісами, ярмарком і довгою єврейською пам’яттю. Саме там 16 червня 1980 року народилася Соломія В’ячеславівна Вітвіцька. Дитинство минуло вже у Львові: шкільні коридори, перші спроби публічного слова, молодший брат Северин, якого вона згадує в офіційних біографічних довідках.
Родинна лінія тут подвійна і добре задокументована. Дідусь по батьківській лінії Микола Дмитрович Вітвіцький — український лісівник, заслужений працівник сільського господарства України. Інший дідусь, Микола Семенович Станчик, був стоматологом, жив у Бродах і мав єврейське походження. Ці два корені — ліс і містечковий двір — пояснюють, чому в пізніших інтерв’ю ведуча так тримається конкретних імен і місць, а не загального «з Західної України».
Ім’я Соломія вона в дитинстві не любила і часом представлялася інакше. З роками воно стало частиною ефірного підпису: коротке, дзвінке, з галицьким м’яким «л», яке глядач упізнає ще до титрів.
Віра прийшла пізніше за диплом. У дитинстві Соломія не була охрещена. У березні 2011 року в київській церкві Василія Великого вона прийняла греко-католицьке хрещення і перше причастя. Конфесія — УГКЦ. Це не сценічний жест: хрещення відбулося вже після старту на «1+1», коли публічна роль була сформована, а особистий вибір ще дописувався.
Радіо, німецька пауза і перший київський вогонь
Факультет журналістики Франкового університету дав ремесло: структуру сюжету, етику цитати, звичку перевіряти, хто саме сказав фразу. Перше місце роботи — Львівська телеагенція НТА, одна з ранніх приватних телекомпаній міста. У 2002 році вона вже кореспондентка новин і ведуча авторських програм на «Ера-FM». Радіо тут важливе не як романтична деталь, а як школа дихання: на радіо не сховаєшся за картинкою.
Кілька років потому — мовні курси в Університеті Фрідріха-Олександра в Ерлангені-Нюрнберзі. Повноцінного вступу на німецьку програму не сталося: Соломія повернулася в Україну. Офіційна довідка «1+1» формулює це прямо — від вступу відмовилася, бо повернулася. 2005 рік відкриває київський етап: репортерка «5 каналу», парламент, політика, темп, у якому сюжет старіє за годину.
Для початківця в журналістиці цей відрізок читається як інструкція, а не як казка про зірку. Спочатку локальний ефір і радіо, потім чужа мова як інструмент, а не як втеча, далі — кореспонденція в столиці. Досвідчений глядач бачить інше: людину, яка встигла попрацювати і в полі, і в студії ще до того, як її обличчя стало частиною вечірньої звички країни.
Від кореспондентки ТСН до таблоїда, який обірвався в лютому
З 2008 року Соломія Вітвіцька на «1+1». Старт — кореспондентка ТСН: кілька сюжетів на день, виїзди, нічний монтаж, голос, який ще не сидить у кріслі ведучої. Через три роки формат змінився різко. 22 серпня 2011 року вийшов перший випуск «ТСН. Особливе» — щоденний таблоїд у прямому ефірі. Світські новини, культурні заходи, подробиці з життя зірок. Червона помада, підбори, інший темп дихання, ніж у політичному сюжеті.
Сама ведуча згодом пояснювала логіку програми просто: публічних людей не має дивувати інтерес до їхнього життя, а матеріал має триматися на фактах, а не на фразі, вирваній із контексту. У серпні 2026-го, рівно через 15 років після прем’єри, вона виклала архівний анонс того першого випуску і назвала його машиною часу: студія, заставка, команда, якій доручили новий для українського телебачення формат.
18 лютого 2014 року випуски призупинили. Революція гідності і розстріли в центрі Києва зробили світський таблоїд неможливим у тому вигляді. Вітвіцька пізніше сказала прямо: після Небесної сотні програма трансформувалася в ТСН, а разом із нею змінилися телебачення і країна. Відтоді її голос — у основних випусках і в марафоні «Єдині новини». Навесні 2021 року вона також стала ведучою проєкту «Вражаючі історії» ТСН: людські сюжети про вихід зі скрути, без глянцю «Особливого».
Окремий кіноштрих лишився в 2012 році: українська адаптація мультфільму «Замбезія», де вона озвучила пташку Тіні. Коротка роль, але показова — голос уже тоді сприймали як впізнаваний інструмент, а не лише як дикторський тембр новин.
| Період | Роль | Що змінилось у голосі |
|---|---|---|
| до 2005 | НТА, «Ера-FM», Львів | Репортаж і авторський ефір, локальна аудиторія |
| 2005–2008 | Репортерка «5 каналу» | Парламент, політика, київський темп |
| 2008–2011 | Кореспондентка ТСН, «1+1» | Кілька сюжетів на день, робота в полі |
| 2011–2014 | Ведуча «ТСН. Особливе» | Щоденний прямий ефір, світська хроніка |
| з 2014 | Ведуча ТСН, марафон | Війна, революція, довгі ефіри |
| з весни 2021 | «Вражаючі історії» | Людські сюжети поза стрічкою новин |
Хронологію зібрано за офіційною довідкою телеканалу «1+1» і статтею української Вікіпедії. Дати прем’єри й зупинки «ТСН. Особливе» збігаються в обох джерелах: 22 серпня 2011-го і 18 лютого 2014-го.
«Переможці», медаль на аукціоні і п’ятниці в лікарні
2014 рік розколов не лише сітку мовлення. Разом із командою «1+1» і журналом Viva! Соломія заснувала соціально-мультимедійний проєкт «Переможці». Герої — ветерани АТО, які втратили частини тіла і не втратили здатності жити публічно, без жалісливого фільтра. З проєктом побували у 23 країнах: серед них ПАР, Фінляндія, Латвія, Канада, Ліван, Бельгія, Чехія, Франція. Спецвипуск «Viva! Переможці» опинився, зокрема, у Папи Римського, в американського ветерана Шайло Гарріса і в режисера Девіда Лінча. Географія тут важливіша за список знаменитостей: історії українських поранених вийшли за межі внутрішнього ефіру.
Волонтерська лінія тягнеться з того ж 2014-го: допомога військовим, збори, публічні заклики. Навесні 2022 року Вітвіцька провела благодійний аукціон із головним лотом — золотою медаллю Паралімпійських ігор у Токіо параканоїста Сергія Ємельянова. Торги йшли на її сторінці у Facebook понад тиждень. Компанія WhiteBIT поставила 900 тисяч гривень і повернула нагороду спортсмену. Загалом зібрали 1 мільйон 83 тисячі гривень; на ці кошти через фонд «Ти не один» закупили авто, бронежилети, тепловізори й спорядження для ЗСУ. Цифри наводить сам телеканал «1+1» у підсумковому матеріалі квітня 2022 року.
Окремий, тихіший жест — п’ятничні концерти в Охматдиті, які вона ініціювала для маленьких пацієнтів і лікарів. Не разовий ефір, а повторювана присутність: музика в коридорі лікарні, де новини зазвичай звучать інакше. У 2016-му до цього додалася зйомка для благодійного календаря «Щирі. Спадщина» про український стрій; кошти спрямували музеям, зокрема Музею народної творчості Михайла Струтинського та Новоайдарському краєзнавчому музею. Того ж року — Всеукраїнська премія «Жінка III тисячоліття» в номінації «Рейтинг».
Наглядова рада: що ведуча контролює, а чого не обирає
З початку повномасштабного вторгнення Вітвіцька допомагала Охматдиту публічно. У липні 2022 року її запросили до наглядової ради благодійного фонду «Охматдит — здорове дитинство»; згодом її називають і співзасновницею, і головою цієї ради. Поруч у раді працювали Євген Аміров і Антоніна Левчук; Юрій Горбунов зі складу вийшов. Завдання ради, як вона сама пояснювала в інтерв’ю 2025 року, — прозорість, а не розпорядження грошима напряму.
Після ракетного удару 8 липня 2024 року фонд став платником відбудови пошкодженого корпусу. За публічними заявами ведучої, на відновлення зібрали близько 379 мільйонів гривень, а на рахунках на середину 2025-го було близько 400 мільйонів. Перший транш підряднику — 15 мільйонів — фонд переказав 25 червня 2025 року. Документацію тендеру, за її словами, готували МОЗ і лікарня, закупівлю оголосили на Prozorro, підрядник запропонував найнижчу ціну. Тристороння угода: фонд платить і контролює, лікарня і підрядник виконують. До вибору забудовника рада, наполягала Вітвіцька, стосунку не мала.
Саме цей пункт став полем публічної критики влітку 2025-го: блогери й частина журналістів сумнівалися в дистанції між зіркою, фондом і тендерним підрядником. Ведуча відповіла фактами звітності й повторюваною тезою про роль платника, а не замовника робіт. Для читача корисно тримати обидва шари: зібрану суму і механізм контролю — з одного боку, і те, що питання до прозорості відбудови Охматдиту не зникли після її пояснень — з іншого. Коли публічна особа входить у наглядову раду, межа між «обличчям збору» і «відповідальною за процес» розмивається навіть тоді, коли статут цю межу прописує чітко.
У нашій практиці ми стикалися з таким випадком, коли добірка «фактів про зірку» змішувала суму на рахунках фонду з особистим статком ведучої. Це різні гаманці, і плутанина тут коштує довіри дорожче, ніж будь-який ефектний заголовок.
Помилки, які кочують із довідки в довідку
Біографія Соломії Вітвіцької в пошуку часто виглядає густішою, ніж є насправді. Частина сайтів дописує події, яких немає ні в довідці каналу, ні в енциклопедичній статті, ні в її власних повідомленнях 2026 року.
- Трійня 2017 року. Окремі тексти приписують їй синів і доньку від першого шлюбу. Офіційні джерела і новини вересня 2026-го говорять про первістка. Народження сина Устима 26 вересня 2026 року ведуча і телеканал описують як перше материнство.
- Дата розлучення «2020». Пара з Владом Кочатковим заявила про розлучення в лютому 2021-го. Шлюб уклали в листопаді 2013-го. Зсув на рік змінює і тривалість союзу, і контекст.
- Вигадані телевізійні ордени. Премія «Жінка III тисячоліття» (2016, номінація «Рейтинг») підтверджена. Списки з «Телетріумфами» різних років і орденом «За заслуги» в ненадійних довідках не збігаються з офіційною біографією каналу — їх не варто повторювати без першоджерела.
- Зріст, вага, «незаміжня станом на осінь 2025». Антропометрія з агрегаторів не має офіційного підтвердження. Сімейний стан після 20 червня 2026 року — шлюб з Олексієм Ситайлом.
- Фонд як особистий проєкт відбудови. Ведуча очолює наглядову раду і публічно пояснює роль платника. Це не тотожне вибору підрядника на Prozorro і не замінює звітність лікарні та МОЗ.
Чому ці рядки живуть так довго: їх копіюють один в один, без дати перевірки. Для початківця достатньо звірити три точки — сайт «1+1», енциклопедичну статтю і свіже повідомлення самої ведучої. Досвідчений читач додає четверту: хто першим запустив деталь і чи є в неї ім’я, дата, документ.
Питання, які шукають поруч із ім’ям
Скільки років Соломії Вітвіцькій і де вона народилася?
16 червня 1980 року, місто Броди Львівської області. У 2026 році їй виповнилося 46. Виросла у Львові, живе в Києві, громадянство — Україна.
Чим вона займається на «1+1» зараз?
Ведуча ТСН, зокрема в марафоні новин. З 2011 по 2014 рік вела «ТСН. Особливе», навесні 2021-го — «Вражаючі історії». Наприкінці літа 2026-го була у декретній відпустці; 26 вересня народила сина, на початку жовтня вже була вдома.
Хто чоловік Соломії Вітвіцької?
Перший шлюб — із режисером і кліпмейкером Владом Кочатковим, листопад 2013-го — лютий 2021-го. Другий — з юристом і військовослужбовцем Олексієм Ситайлом. До великої війни він очолював Середино-Будський районний суд на Сумщині, потім служив у ЗСУ. Стосунки стали публічними у 2024-му, заручини — 14 лютого 2025-го, розпис — 20 червня 2026-го в Береговому на Закарпатті.
Як назвали сина і чому саме так?
Устим. Ім’я запропонував Олексій. Подружжя хотіло українське, сильне ім’я; згодом з’ясували, що воно пов’язане з латинським justus — «справедливий». Для родини це римувалося з юридичною професією батька. Про народження ведуча повідомила 26 вересня 2026 року, про виписку — на межі вересня й жовтня.
Чи була вона в Німеччині назавжди?
Ні. Кілька років мовних курсів в Ерлангені-Нюрнберзі, відмова від повноцінного вступу і повернення у 2005-му на «5 канал». Німецький епізод — пауза для мови, не еміграція.
Берегове, Устим і ефір, який уміє замовкати
Весілля 20 червня 2026 року не схоже на світську хроніку часів «ТСН. Особливе». Соломія розповідала: Олексій наполіг не відкладати, бо дитина має народитися в офіційному шлюбі. Свято вийшло імпровізацією в Береговому. З родичів не було нікого. Друзі, в яких зупинилися, подруга Леся Поврозник, кум із родиною. Планували шестеро разом із нареченими — зібралося десятеро. Фотографа знайшли дорогою. Обручки показали пізніше, коротким відео з датою.
Вагітність вона оголосила у квітні 2026-го. Останні тижні — вже публічний відлік: 41-й тиждень, тренувальні перейми, спроби наблизити пологи. 26 вересня народився Устим. 1 жовтня, у День захисників і захисниць, ведуча привітала чоловіка-військового і показала фото батька з сином: «Любимо тебе, завжди чекаємо вдома». Перша ніч після виписки, за її словами, була гучною. Цей тон — домашній, без студійної дистанції — різко контрастує з голосом, яким вона читає зведення.
Для глядача, який знає її з таблоїда 2011-го, контраст ще гостріший. Тоді ефір тримався на червоній помаді й чужих світських історіях. У 2026-му та сама людина показує власного сина і чоловіка в однострої. Країна між цими двома кадрами встигла пройти революцію, АТО, повномасштабну війну і удар по дитячій лікарні. Голос у кадрі лишився впізнаваним. Предмет розмови — ні.
Чек-лист, перш ніж репостити «сенсацію» про ведучу
Біографія публічної людини оновлюється швидше, ніж агрегатори. Короткий самоперевірочний список закриває більшість типових збоїв.
- Звірте рік народження і місто: 16 червня 1980, Броди, дитинство у Львові, брат Северин.
- Кар’єру розкладіть по поличках: НТА і «Ера-FM», «5 канал» з 2005-го, «1+1» з 2008-го, «Особливе» лише до 18 лютого 2014-го.
- Особисте життя дивіться за заявами, а не за переказами: Кочатков — 2013–2021, Ситайло — розпис 20 червня 2026, син Устим — 26 вересня 2026.
- Суми фонду не додавайте до особистого майна. 400 мільйонів на рахунках «Охматдит — здорове дитинство» — це кошти відбудови, не гонорар ведучої.
- Нагороди беріть лише з довідки каналу або з повідомлення організатора. Премія 2016 року в номінації «Рейтинг» — так. Ордени з випадкових списків — ні, доки немає указу.
- Якщо текст обіцяє трійню, зріст до сантиметра і «таємний вихід з ефіру» — закривайте вкладку. Першоджерело цієї деталі зазвичай інший такий самий текст.
Соломія Вітвіцька лишається однією з найдовших ведучих ТСН на «1+1»: майже вісімнадцять років в одному новинному домі, з таблоїдним антрактом і воєнним марафоном. Поруч із цим — 23 країни «Переможців», аукціон на 1 мільйон 83 тисячі, наглядова рада дитячої лікарні і син, якого в жовтні 2026-го вдома чекає батько у війську. Голос у ефірі тримає дистанцію. Біографія — уже ні.
About the Author
