Тарас Григорович Шевченко з’явився на світ 9 березня 1814 року в селі Моринці на Київщині, у родині кріпаків Григорія та Катерини Шевченків. Маленький хлопчик, третій серед семи дітей, рано пізнав смак неволі: мати відійшла у вічність у 1823-му, коли йому виповнилося дев’ять, а батько — через два роки. Залишившись сиротою, Тарас блукав наймичком по дяках, самотужки ковтаючи перші літери з церковних книг, і мріяв про небо, де немає панських батогів. Цей шлях від бідної хати до вершин поезії та мистецтва — сувора правда життя Кобзаря, який став голосом поневоленого народу.
Його біографія коротко вміщується в ключові віхи: викуп з кріпацтва 1838-го, тріумфальний “Кобзар” 1840-го, арешт за Кирило-Мефодіївське братство 1847-го з десятьма роками заслання, повернення 1857-го і смерть 10 березня 1861-го в Петербурзі. Але за цими датами ховається бурхливе серце бунтаря, що палало ненавистю до царського гніту й любов’ю до України. Шевченко не просто писав — він рвав кайдани словом, малював тисячі картин, які досі вражають гостротою очу.
Уявіть: кріпак, якому заборонили писати українською, стає академіком Імперської академії мистецтв. Його поеми “Гайдамаки”, “Сон” чи “Кавказ” — як грміли постріли в душах читачів, будячи національну гордість. А “Заповіт”, написаний за день до смерті, досі співають мільйони, від фронтів до стадіонів. Тарас Шевченко — не ікона з вітражу, а жива душа, що боліла за кожну селянську хату.
Дитинство серед ланів і батогів: перші рани душі
Село Моринці, де 9 березня 1814-го закричав новонароджений Тарас, тонуло в червоних маках і золотому житі. Батько Григорій, грамотний селянин-кріпак, стельмашив і чумакував, аби нагодувати сім’ю. Мати Катерина, лагідна жінка з Моринців, вчила сина першим молитвам. Та щастя тривало недовго: 1816-го родина переїжджає до Кирилівки, маєтку пана Енгельгардта, де Тарас росте серед братів Микити, Йосипа та сестер Катерини, Ярини й Марії.
У дев’ять років світ Тараса тріснув: мати померла 20 серпня 1823-го від виснаження. Батько одружується вдруге, але сам відходить 31 березня 1825-го, залишивши дітей напризволяще. Старша сестра Катерина взяла молодшого під опіку, але панщина душила: Тарас пас худобу, ходив по дяках — спершу до Павла Богорського в Кирилівці, де нишком вивчив “Граматику”, “Часословець” і “Псалтир”. Били різками за “субботки” — роботу по святах, змушували чистити грубки. “Мені тринадцятий минало, та й козачком у панському саду поратись довелось”, — згадував він пізніше з гіркотою.
Перші малюнки Тарас черпав вугіллям на стінах хати: квіти, птахи, краєвиди. У 1828-му його віддають козачком до пана в Вільшану, де він уперше бачить картини. Ці роки — суміш голоду, побиття і таємної жаги до знань. З Богорського втік, ховаючись у чумацьких возах, мріяв про Київ. Дитинство Шевченка — як чорна земля, що родить бурі, бо з болю народжується геній.
| Рік | Подія |
|---|---|
| 1814 | Народження в Моринцях |
| 1823 | Смерть матері |
| 1825 | Смерть батька |
| 1829 | Переїзд до Києва |
Ця таблиця ключових подій раннього періоду базується на даних з litopys.org.ua. Вона показує, як сирітство штовхнуло Тараса до самостійності, закаляючи характер для майбутніх битв.
Юність у пошуках: Київські дива і петербурзький прорив
Восени 1829-го шістнадцятирічний Тарас тікає до Києва, миє посуд у монастирі, малює портрети перехожих на Подолі. Тут, серед золотих куполів, він уперше чує справжню українську пісню і бачить волю. З обозом пана Енгельгардта вирушає до Петербурга — міста мрій і жахів. У 1831-му стає “учнем” у майстерні Василя Ширяєва, кріпака-художника: шкурить рами, терпить побиття, але малює ночами.
Знайомство 1835-го з Іваном Сошенком, українським художником, змінює все: той знайомить з Гребінкою, Венеціановим. 22 квітня 1838-го — прорив! За 2500 рублів, виручені на лотереї з портретом Жуковського, намальованим Брюлловим, Тараса викуповують. Тепер він вільний студент Імперської академії мистецтв. Роки навчання — час перших віршів: “Катерина”, “Тополя”, “Думи мої, думи мої”. Петербург вирує: бали, бідність, дружба з Беллінсгаузеном і Старовим.
Тарас закохується — вперше в Агату Ускову, служницю, потім у Лялю (Олександру Куколь), але доля глузує: невістки, бідність. Його око художника фіксує селянські сльози, панську пиху. Цей період — як ріка, що набирає сили перед повінню.
“Кобзар” — голос, що розколов імперію
4 травня 1840-го виходить “Кобзар” — вісім поем, що вибухнули, мов динаміт. “Думи мої”, “Перебендя”, “Катерина” — слова, пронизані болем кріпаків. Беллінсгаузен пише: “Шевченко — геній”. Тарас отримує малу золоту медаль академії за “Бacchante”. Перший приїзд в Україну 1843-го: Київ, Переяслав, Харків — він малює “Живописну Україну”, знайомиться з Пантелеймоном Кулішем, Марком Вовчком.
1845-47-ті — розквіт: поеми “Гайдамаки”, “Сон” (сатира на Миколу І), “Наймичка”. Робота в Київській археографічній комісії: розкопки, фольклор. Вступ до Кирило-Мефодіївського братства 1846-го — таємні зустрічі, мрії про федерацію слов’ян. Тарас малює понад 1300 робіт: автопортрети, біблійні сцени, селянські долі. Його стиль — реалістичний, з метафоричною гостротою, наче ножем ріже несправедливість.
Цікаві факти про Тараса Шевченка
- Шевченко створив понад 835 збережених малюнків, серед них 200 з Аральської експедиції — унікальні краєвиди, досі вивчаються географами.
- Він видав “Букварь южнорусский” 1861-го — перший український підручник для недільних шкіл, тираж 10 тисяч.
- Кохання до Ганни Закревської надихнуло “Катерину”, але пан заборонив шлюб: “Кріпакам не можна”.
- У засланні вирізав з дерева барельєфи Байрона й Гете — саморобний музей у бараку.
- Його “Заповіт” перекладено 150+ мовами, у 2025-му — бенгальською в Індії.
Ці перлини з життя Кобзаря показують його як універсального генія, ближчого, ніж здавалося.
Заслання: пекло, що загартувало дух
17 квітня 1847-го — удар: арешт за “Сон” і братство. Миколу І обурює: “Шевченко не росіянин”. Вирок 30 травня: рядовий Оренбурзького корпусу, 10 років без права перa чи пензля. Прибуває до Орська 22 червня. Сувора зима, цинга, ревматизм. Аральська експедиція 1848-49: малює таємно 200 ескізів Форту-Арала. Другий арешт 1850-го — Новопетровське укріплення на Каспії, Мангишлак: пустеля, солоний вітер, товариші-каторжники.
Та Тарас пише “Три літа” (пізніше “В казематі”), повісті російською (“Художник”, “Капітанша”), ріже дерево. Друзі — Ядвіга Гуліковська, Лукерія, Яків де Бальмен. Звільнення 1857-го після амністії, але з наглядом. Ці роки — епопея сили: з рабства народилася “І мертвим, і живим”, де він гримить: “Борітеся — поборете!”.
Останні спалахи: повернення і вічність
1858-го — Петербург: зустрічі з Толстим, Достоєвським, Щепкіним. Видає “Кобзар” 1860-го — 6050 примірників. Третій приїзд в Україну 1859-го: Канів, Кирилівка, Пекарі — намагається купити землю для рідних. Арешт у Прохорівці за “богохульство”, але звільняють. Останні твори: “Марія”, автобіографія. 2 вересня 1860-го — академік гравюрування.
Серце слабшає: водянка, але дух горить. 10 березня 1861-го о 5:30 ранку Тарас помирає, шепочучи: “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте”. Похований спершу в Петербурзі, 22 травня перепохований на Чернечій горі в Каневі — за “Заповітом”.
Спадщина Кобзаря: голос, що лунає вічно
Шевченко — батько нової української літератури: 237 поем, 11 повістей, тисячі малюнків. Його слово формувало Грушевського, Франка, сучасних борців. У 2026-му “Кобзарі” видають у 150 країнах, монументи стоять від Канади до Австралії. Він пророкував: “І вражена горем, і зношена, як я, Україна ввійде величаво в коло правдушніх людей”.
Сьогодні, коли Україна бореться, рядки “Борітеся — поборете” — гімн незламним. Тарас Шевченко не вмер — він у кожному, хто любить волю. Його біографія — урок: з глини народжується мармур, з болю — безсмертя. А тепер подумайте, куди заведе вас ваша неволя…
About the Author
