УПЦ це: суть Української Православної Церкви

Київська митрополія, що сягає корінням у хрещення Русі 988 року, ожила в новій формі наприкінці ХХ століття як Українська Православна Церква. УПЦ, часто уточнюють як УПЦ Московського патріархату, постала 1990-го автономною частиною Російської православної церкви, з центром у Києві та предстоятелем Блаженнішим Митрополитом Онуфрієм. Сьогодні це мережа з понад 9 тисяч парафій, де тисячі священиків ведуть богослужіння за юліанським календарем, зберігаючи традиції, що переплелися з українським духом.

З 53 єпархій простягаються від Карпат до Донбасу, охоплюючи монастирі на кшталт Києво-Печерської лаври та Почаївської. Віряни УПЦ – це мільйони українців, які шукають у церкві опору серед бурхливих часів, де політичні вітри розхитують навіть священні стіни. Актуальні дані на початок 2026 року фіксують близько 9792 парафій, попри хвилі переходів до ПЦУ після 2022-го.

Ця церква балансує між канонічною спадщиною та сучасними реаліями, де кожен дзвін собору нагадує про тисячолітню історію, а кожна молитва – про прагнення миру. Розберемося глибше, чому УПЦ лишається ключовим гравцем українського православ’я.

Історія УПЦ: від Київської Русі до незалежності

Коріння УПЦ сягає князя Володимира, коли Фотій Константинопольський хрестив руське народження у Дніпрі. Тоді Київська митрополія процвітала під Вселенським патріархатом, народжуючи святих на кшталт Нестора Літописця. Різкий поворот стався 1686-го: Москва перебрала митрополію, перетворивши її на екзархат, що тривав до революції 1917-го.

У 1918-му українці спробували автономію – Українська Автономна Православна Церква на чолі з митрополитом Михаїлом, але більшовики розчавили її вогнем і репресіями. Відродження припало на перебудову: 27 жовтня 1989-го РПЦ дала статус екзархату, а 15 листопада 1990-го – широкої автономії. Помісний собор у Києві проголосив УПЦ, обравши митрополитом Філарета (Денисенка), який згодом пішов на розкол, створивши УПЦ КП.

1992-го Філарета відсторонили, і собор обрав Володимира (Романюка), а з 2014-го керує Онуфрій (Березовський). Ключові віхи: 2008-й Архієрейський собор РПЦ підтвердив автономію; 2018-й – Об’єднавчий собор створив ПЦУ, яку УПЦ не визнала; 2022-й – собор УПЦ проголосив повну самостійність від Москви, скасувавши згадки патріарха Кирила в статутах. Ці кроки, ніби ріка, що змінює русло, відображають прагнення до незалежності серед шторму подій.

Структура УПЦ: єпархії, монастирі та святині

УПЦ – це ієрархічна піраміда з Собором як найвищим органом, Священним Синодом для щоденних рішень і предстоятелем Онуфрієм, обраним 2014-го. 53 єпархії керують локальними архієреями: від Київської з собором Воскресіння Христового до Вінницької з 885 парафіями. Кожна єпархія має раду, відділи освіти, місіонерства та армійського капеланства.

Монастирі – серце чернечого життя: 161 установа, де 4600 ченців моляться в тиші. Києво-Печерська лавра з печерами святих, Почаївська з чудотворною іконою – магніти для паломників. Святині включають мощі печерських подвижників, хрести князя Володимира. Навчання ведуть семінарії в Києві, Одесі, Львіві – готують 9000+ кліриків.

Ось ключові показники структури в таблиці для наочності:

Джерела даних: uk.wikipedia.org, church.ua. Ця структура тримається, ніби дуб у бурю, забезпечуючи стабільність для вірян.

Богослужіння та традиції УПЦ: серце віри

УПЦ сповідує православ’я за Нікейським символом, з таїнствами від хрещення до соборування. Богослужіння церковнослов’янською чи українською, з хорами, що линуть антифонами. Великдень за юліанським календарем – кульмінація, з вербами, писанками, святом, де свічки тремтять у ночі.

Традиції переплітаються з фольклором: колядки на Різдво, обряд хресної дороги. Посты суворі, з молитвами за Україну – як у 2026-му, коли Онуфрій благословив особливі правила на Великий піст. Капелани УПЦ служать ЗСУ, збираючи гуманітарку, нагадуючи: віра – це дія.

• Щорічні свята: Пасха з опівнічною службою, Різдво з вертепами.
• Місіонерство: Молодіжні табори, онлайн-трансляції для діаспори.
• Соціальна робота: Допомога сиротам, ветеранам – тисячі проектів.

Після списку: ці традиції, наче нитки гобелена, з’єднують покоління, даючи тепло в холодні часи.

УПЦ та ПЦУ: ключові відмінності

ПЦУ – автокефальна з 2018-го, визнана Константинополем, предстоятель Епіфаній, ~8300 парафій, новий юліанський календар. УПЦ лишається автономною в РПЦ (до 2022-го повна залежність), не визнає ПЦУ, тримає юліанський. Переходи: з 2022-го ~1400 парафій до ПЦУ, пік 2023-го (386).

uk.wikipedia.org. Розбіжності – не стіна, а місток для діалогу, хоч реалії ускладнюють.

Тренди пульсують, ніби серце: УПЦ адаптується, тримаючи коріння, шукаючи нові пагони в українському ґрунті.

Контроверсії та виклики: війна та майбутнє

Повномасштабне вторгнення 2022-го розкололо: УПЦ засудила агресію, Онуфрій закликав до миру, але звинувачення в колабораціонізмі (52 справи 2022-го, 100+ 2024-го) гримлять. Обшуки, санкції проти ієрархів, як Новинський. Лаври в Києві та Почаєві – гарячі точки, де віряни стоять пліч-о-пліч.

Ви не повірите, але серед руїн церква росте: пошкоджені храми в Нікополі, Херсоні від обстрілів – символ стійкості. Суспільство розділене: 4% вірян за опитуваннями 2023-го, але лояльність лишається. Майбутнє – в реформах, діалозі, де кожна парафія обирає шлях.

УПЦ – жива мозаїка віри, де історія шепоче в кожному храмі, а надія горить свічками. Її пульс б’ється в ритмі України, обіцяючи нові сторінки.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts