Жан Беленюк – це ім’я, що гримить на спортивних аренах і в парламентських залах, як потужний захват на килимку. Народжений у Києві 24 січня 1991 року, він став олімпійським чемпіоном Токіо-2020 у греко-римській боротьбі до 87 кг, срібним призером Ріо-2016 та бронзовим героєм Парижа-2024. Дворазовий чемпіон світу, триразовий чемпіон Європи, перший темношкірий народний депутат України від “Слуги народу” – його шлях сповнений драйву, болю переможених матчів і тріумфів, що надихають мільйони.
Від подільських двориків до п’єдесталів Олімпіади, від ЦСКА ЗСУ до комітету Верховної Ради з молоді та спорту – Беленюк уособлює стійкість українця. У 35 років, попри оголошене завершення кар’єри після Парижа, він увійшов до збірної на 2026 рік, прогнозуючи виклики від повернення росіян у спорт. Ця історія не просто про медалі, а про те, як воля перетворює перешкоди на сходинки до вершин.
Київський хлопець з руандійським корінням виріс у родині, де мати-українка замінила обох батьків, навчаючи сина чесності та наполегливості. Батько Венсан Ндагіджімана, льотчик-хуту, загинув у геноциді Руанди 1994-го, залишивши Жанові спадщину сили. З дев’яти років килимок став другим домом, а мета – доводити, що колір шкіри не визначає долю.
Дитинство на Подолі: перші кроки до килимка
Поділ у 90-х – це хаос перебудови, вуличні ігри та мрії про велике. Жан Беленюк, син українки та африканця, ріс без батька, але з мамою, яка вклала в нього віру в себе. “Вона вчила мене боротися з життям, як на килимку”, – згадує він у розмовах. У 2000-му, у дев’ять років, хлопець ступив на борцівський шлях у київській школі під керівництвом Віталія Киселиці. Паралельно Олексій Добровольський став другим наставником, формуючи техніку й характер.
Тренування були жорсткими: ранкові пробіжки по набережній, сотні кидків щодня, вечірні силові вправи. Жан згадує, як після сесій у школі бігав на килимок, де вчився витримувати захват суперника довше за інших. Ці години загартували не лише м’язи, а й менталітет – правило “завершувати останнім” стало його кредо. До 14 років він уже блищав на кадетських турнірах, здобуваючи срібло та бронзу на чемпіонатах Європи.
Родинний фон додав пікантності: як син мішаних шлюбів, Жан стикався з допитливими поглядами, але перетворював їх на паливо. Мати годувала мріями про Олімпіаду, а Руанда вчила цінувати мир. Цей мікс етносів зробив його символом мультикультурної України.
Юніорські тріумфи: заклад фундаменту слави
2010 рік став переломним – срібло на юніорському чемпіонаті світу в Азербайджані, де Жан програв лише у фіналі. Наступний сезон приніс золото Європи та бронзу світу серед юніорів. Ці перемоги відкрили двері до дорослої збірної, а тренери Киселиця й Добровольський удосконалювали захват і перехід у партер – фірмові прийоми Беленюка.
У 2012-му, на дебюті серед дорослих, бронза чемпіонату Європи в Белграді. Жан важив 85 кг, ідеально балансуючи силу й спритність. Тренування еволюціонували: 200 кидків денно, психологія (спеціальність його магістратури в НУФВСУ) для ментальної стійкості, німецький клуб “Ліхтенфельс” з 2014-го для європейських спарингів.
Цей період – школа терпіння. Поразки від росіян чи іранців вчили аналізувати помилки ночами, переглядаючи відео. “Боротьба – це шахи м’язів”, – каже Жан, і його юніорські медалі підтверджують: фундамент міцний.
Доросла арена: чемпіонати світу та Європи в полум’ї перемог
2014-й вибухнув золотом Європи у Вантаа та бронею світу в Ташкенті. 2015: срібло Європейських ігор у Баку, титул чемпіона світу в Лас-Вегасі – 6:0 над узбеком Ассакаловим. Фінал став шедевром: захват, переворот, контроль. Цей трон Жан утримував 2019-го в Нур-Султані, перемігши бронзу 2018-го в Будапешті та 2023-го в Белграді.
Європа падала перед ним: золото Риги-2016, Бухареста-2019, бронзи Белграда-2012, Варшави-2021, Бухареста-2024. Кожен турнір – битва з собою: травми, вага, психологічний тиск. У Німеччині тренувався з професіоналами, додаючи аеробіку та йогу для регенерації.
Досягнення не випадкові. Жан інвестував у психологію – магістр НУФВСУ навчив візуалізувати перемоги. Бізнес-освіта з МАУП додала стратегії: “Суперник – це бізнес-план з дірками”.
Олімпійські вершини: срібло, золото, бронза – повний комплект
Ріо-2016: срібло до 85 кг, поразка від росіянина Чакветадзе в драматичному фіналі. Біль мотивував. Токіо-2020 (2021): золото до 87 кг над угорицем Лерінцем – перше для України в греко-римській! Травма за три тижні до старту не зламала: 3:0 у півфіналі, захват у фіналі.
Париж-2024: бронза до 87 кг над поляком Кулінічем 3:1. Зняв борцівки – символ завершення. Повний олімпійський набір у 33 роки! Танець гопака на килимку – вибух емоцій для 40 мільйонів українців.
Перед таблицею медалей коротко: ось хронологія тріумфів.
| Змагання | Рік | Медаль | Вага |
|---|---|---|---|
| ОІ Ріо | 2016 | Срібло | 85 кг |
| ОІ Токіо | 2020 | Золото | 87 кг |
| ОІ Париж | 2024 | Бронза | 87 кг |
| ЧС | 2015, 2019 | Золото | 85/87 кг |
| ЧЕ | 2014,2016,2019 | Золото | 85/87 кг |
Джерела даних: uk.wikipedia.org, liga.net.
Ці бої – епос: адреналін, тактика, національна гордість під час війни.
Політичний ринг: депутатство і боротьба за спорт
2019: №10 у списку “Слуги народу”, обраний нардепом. Перший афроукраїнець у Раді – прорив для інклюзії. З 29 серпня – перший заступник голови комітету з молоді та спорту. Ініціативи: підтримка атлетів у війні, турніри для ЗСУ, звернення до МОК проти росіян.
У 2025: акцент на фізактивність як опір агресору. 2026: прогнозує повернення РФ під прапором – “масштабне, на жаль”. Голосував за реформи, але критикує “підкилимну боротьбу”. Балансує мандат і спорт: організовує матчі, мотивує юніорів.
Його стиль – прямий захват: “Спорт поза політикою не існує”. Під час вторгнення – амбасадор України, пости в Instagram (понад 130 тис. фоловерів) надихають.
Служба в ЗСУ: лейтенант на передовій спорту
Старший лейтенант ЦСКА ЗСУ – не формальність. Спортсмен-інструктор, отримує пістолет Макарова за Токіо. Під час війни тренує бійців, забезпечує вакцинами олімпійців. “Армія навчила дисципліни понад спорт”, – ділиться.
Ордени “За заслуги” І-ІІІ ступенів, Заслужений майстер спорту, Заслужений працівник фізкультури (2024). Ці звання – визнання патріотизму.
Цікаві факти про Жана Беленюка
- Символічний гопак: Після бронзи в Парижі станцював гопак на килимку – вірусне відео з мільйонами переглядів.
- 200 кидків щодня: Фірмовий ритуал тренувань, що робить його захват неперевершеним.
- Перший афроукраїнець у Раді: Змінив сприйняття етнічності в політиці.
- Прогноз на 2026: Передбачає повернення росіян у спорт – і готовий “боротися” дипломатично.
- Холостяк з планами: У 35 планує сім’ю, жартує: “Час від килимка до колискки”.
Ці перлини роблять Жана не просто чемпіоном, а легендою з людським обличчям.
Особисте життя: сила за межами килимка
Жан – холостяк у 2026-му, без дітей, але з думками про родину. “Бракувало часу через кар’єру, але тепер – етап змін”, – зізнавався 2025-го. Дівчини? “Якби була – всі б знали”. Хобі: шахи, армреслінг, мотиаційні пости. Філософія: чесність, динаміка, відсутність “підкилимних ігор”.
Ментальна сила – від психології: візуалізація, медитація. Порада: “Закінчуй тренування останнім – і життя винагородить”.
Майбутнє 2026: повернення на килимок і нові битви
Попри завершення після Парижа, у січні 2026-го – у складі збірної України. “Підставлю плече молодим”, – коментує. Політично: бореться за чистоту спорту, інклюзію, підтримку ЗСУ-атлетів. Прогнозує виклики від РФ, але вірить в українську стійкість.
Жан Беленюк – живий приклад: з Подолу на Олімп, з килимка в Раду. Його захват надихає боротися за мрії, бо вершини чекають тих, хто не здається. А що буде далі – дивись сам, бо історія триває.
Найяскравіше: “Боротьба вчить, що поразка – це лише раунд”. – Жан Беленюк.