Двадцять четвертого серпня 1991 року, в напруженій атмосфері київських вулиць, де ще вчора лунали вигуки протесту проти московського путчу, Верховна Рада УРСР ухвалила Акт проголошення незалежності. Цей короткий, але потужний документ, написаний рукою Левка Лук’яненка, оголосив: Україна – незалежна демократична держава. А вже 1 грудня мільйони українців на референдумі поставили крапку – 90,32% сказали “так” свободі, з явкою понад 84%.
Така одностайність не впала з неба. Вона визрівала роками, через студентські барикади, дисидентські зошити й тисячі маленьких актів непокори. Уявіть: від синьо-жовтого прапора, який майорів над гранітними бруківками Львова, до першого тріумфу на весь світ – шлях, сповнений драми, зрад і тріумфу. Ця історія не просто дати в підручнику, а пульс нації, що б’ється сильніше з кожним кроком до волі.
Схід і Захід об’єдналися в єдиному пориві, попри скепсис східних регіонів. Навіть у Донецьку 83,9% проголосували за незалежність, а в Криму – 54%. Це був не подарунок від долі, а завоювання народу, готового ризикувати всім заради завтрашнього дня.
Корені незалежності: тисячолітня мрія про державу
Незалежність 1991-го – це не раптовий спалах, а кульмінація багатовікової боротьби. Ще в часи Київської Русі, коли князі Ярослав і Володимир будували імперію від Карпат до Чорного моря, українці мріяли про власну долю. Гетьманщина Богдана Хмельницького у XVII столітті дала першу реальну державу, але Переяславська угода з Москвою стала пасткою, що затягнула на століття.
У XX столітті вогонь спалахнув яскравіше. 22 січня 1918-го Центральна Рада у Києві видала Четвертий Універсал, проголосивши незалежність Української Народної Республіки. Та більшовики розчавили її, залишивши лише спогади в піснях і легендах. Знову спроба – у 1941-му ОУН проголосила державу у Львові, але Друга світова війна поховала мрії під руїнами.
Радянська епоха пригнічувала, але не вбивала дух. Дисиденти на кшталт Василя Стуса чи Левка Лук’яненка, що відсидів 25 років за “зраду”, шепотіли правду в самвидаві. Перебудова Горбачова у 1985-му розчахнула двері: гласність оживила заборонені імена, а Чорнобиль 1986-го оголив брехню Кремля. Україна, з її родючими землями й 52-мільйонним населенням, почала ворушитися.
Революція на граніті: студенти, що змінили хід історії
Жовтень 1990-го. Майдан Незалежності в Києві перетворився на наметове містечко. Сто студентів, голодуючи на граніті, вимагали: відставки уряду, націоналізації Чорноморського флоту, незалежності від СРСР. Їхні гасла – “Україна понад усе!” – лунали як грім серед соняшникових полів.
Лідери на кшталт Оксани Забужко чи Степана Хмари стали символами. Студентство, покоління, народжене в брежнєвському застої, кинуло виклик системі. Тиждень протистояння, морози, байдужість влади – і 17 жовтня Верховна Рада пішла на поступки. Постанова про виконання вимог стала першим тріском у фундаменті Союзу.
Ця революція не пролила крові, але запалила іскру. Вона показала: молодь готова, народ прокидається. Звідси пішов ланцюг – від суверенного парламенту до повної свободи. Без граніту не було б серпня 91-го.
Серпневий путч: Москва хитається, Київ постає
19 серпня 1991-го Москва прокинулася під танками. Державний комітет з надзвичайного стану – путч ГКЧП – спробував повернути Союз до сталінських часів. Горбачов у Форосі, Єльцин на танку, хаос. У Києві Леонід Кравчук, голова Верховної Ради, не підтримав заколотників. Генерал Варенников вимагав лояльності, але парламент заявив: постанови путчистів недійсні в Україні.
Київ вибухнув протестами. Народний Рух України (НРУ) створив штаби спротиву, тисячі вийшли на вулиці Львова, Харкова, Донецька. КПУ, що спочатку вагалася, пішла на дно – 30 серпня її заборонили. 23 серпня Левко Лук’яненко, дисидент із зошитом у руках, дописав чернетку Акта: “Виходячи із смертельної небезпеки…”.
24 серпня, о 17:55, 346 депутатів із 450 проголосували “за”. Акт проголосив Україну незалежною, територію неподільною, закони – єдиними. Над Радою замайорів синьо-жовтий прапор. Путч провалився 22-го, але для України це стало каталізатором – шансом вирватися з імперії назавжди.
Референдум 1 грудня: народний вердикт без компромісів
Щоб ніхто не сумнівався, парламент призначив референдум. 1 грудня 1991-го, морозним днем, українці вирушили до дільниць. Питання просте: “Чи підтверджуєте ви Акт проголошення незалежності України?” Відповідь – гучна.
Явка склала 84,18% – 31,9 мільйона з 37,9. За – 90,32%, проти – лише 7,58%. Навіть скептики не встояли: у західних областях 97-98%, у східних – 83-92%, Крим – 54%. Одночасно обрали першого президента: Леонід Кравчук набрав 61,59%, обійшовши Чорновола.
Цей день став тріумфом єдності. Люди голосували не за абстракцію, а за майбутнє дітей – без московських диктатів, з власною армією та кордонами. Референдум розвіяв міфи про “штучність” незалежності.
Ось результати по ключових регіонах у таблиці для наочності:
| Регіон | Явка (%) | “За” незалежність (%) |
|---|---|---|
| Львівська обл. | 91,42 | 97,46 |
| Донецька обл. | 76,63 | 83,90 |
| Кримська АРСР | 67,51 | 54,19 |
| Київ | 85,96 | 92,88 |
| Харківська обл. | 80,63 | 86,33 |
Дані з uk.wikipedia.org. Різниця підкреслює: незалежність – вибір усієї країни, від Карпат до Донбасу.
Біловезька пуща і світове визнання: прощання з СРСР
Референдум став сигналом. 8 грудня в Біловезькій пущі Кравчук, Єльцин і Шушкевич підписали угоду про розпад СРСР, створивши СНД. Україна відмовилася від Союзу, денонсувавши договір 1922-го. 25 грудня Горбачов пішов у відставку, 26-го – СРСР офіційно припинив існування.
Визнання посипалося лавиной: 2 грудня – Польща й Канада, 5-го – Росія, за місяць – 57 країн, за рік – 130. ООН прийняла 194-ю державою 24 жовтня 1992-го. Перша група військових присягнула Україні 6 грудня – день ЗСУ.
Символи повернулися: прапор державний 28 січня 1992-го, гімн “Ще не вмерла” – 15 січня, тризуб – 19 лютого. Це були не формальності, а душа нації, що відроджується.
Перші роки: від ейфорії до реформ
Незалежність принесла хаос: гіперінфляція 10 000% у 1993-му, розпад економіки. Та Кравчук утримував курс – ядерне роззброєння за Будапештським меморандумом 1994-го (пізніше зрада), перша Конституція 1996-го. Народ адаптувався: приватні бізнеси, гривня 1996-го замість карбованців.
Культурний ренесанс вибухнув – українська мова в школах, фестивалі, книги. З Майдану 2004-го й Революції Гідності 2014-го незалежність загартувалася в вогні. Сьогодні, у 2026-му, попри війну, 90% українців пишаються державою – за даними соцопитувань.
Цікаві факти про шлях до незалежності
- Левко Лук’яненко написав Акт у шкільному зошиті 23 серпня 1991-го – на день народження. Він зачитав його на Софійській площі перед натовпом.
- Під час референдуму в Севастополі лише 57% за, але Чорноморський флот Україна успадкувала частково – угода 1997-го.
- Перший прапор над ВР підняли студенти Руху 4 вересня 1991-го, ризикуючи арештом.
- У 1991-му Україна відмовилася від радянських паспортів – видано 1 млн українських за місяць.
- Гімн “Ще не вмерла” спочатку без слів – їх додали 2003-го.
Ці перлини історії нагадують: свобода – це не подарунок, а щоденна праця. Україна вистояла путч, референдум, кризи – і продовжує творити себе, сильніша з кожним днем.
Сподіваюся, ця розповідь надихне копнути глибше в сімейні архіви чи відвідати музеї. Бо незалежність – наша спільна перемога, що кличе до нових звершень.
About the Author
