Кріпацтво: жорстоке ярмо залежності селян

Кріпацтво – це феодальна система, де селяни прикріплені до землі пана, як коріння до висохлої глини, змушені відпрацьовувати панщину чи сплачувати оброк без права на вільний відхід. Уявіть селянина, який не міг покинути маєток без дозволу, продавався разом із родиною, немов худоба на ярмарку. Ця система панувала в Україні аж до середини XIX століття, перетворюючи мільйони людей на тіней у власних полях. В Наддніпрянській Україні її остаточно скасували 1861 року, але шрами залишилися на покоління.

Залежність кріпаків не обмежувалася працею – вона проникала в кожну щілину життя. Поміщик міг покарати, продати чи навіть заборонити шлюб. Панщина жерла три-чотири дні тижня, залишаючи крихти часу на власне поле. Оброк вимагав податків натурою чи грішми, часто доводячи родини до краю. Така реальність гальмувала прогрес, перетворюючи родючі українські чорноземи на арену нескінченної боротьби за виживання.

Корені цього зла сягають глибоко в середньовіччя, але в Україні воно набуло особливого розмаху через історичні вихори – від козацьких вольностей до імперських указів. Розберемося, як селяни опинилися в лещатах цієї машини, чому бунтували і що принесла “воля” 1861-го.

Походження кріпацтва: від “Руської Правди” до феодальних кайданів

Слово “кріпацтво” походить від “кріпостей” – документів на землю з XV століття на Русі. У Київській Русі залежні селяни існували як закупами чи рядовичами: позичальник віддавав свободу за борг, працюючи на кредитора. “Руська Правда” описувала їх як напіввільних, але з роками залежність загарбала все більше душ.

У Західній Європі перше закріпачення припало на IX–XI століття, друге – XIV–XV, коли демографічний вибух і війни змусили селян чіплятися за землю пана. У Польщі Вислицький статут 1347 року ввів панщину в Галичині та на Поділлі, обмеживши перехід селян Юр’ївським днем. Литовські статути 1447-го та 1588-го закріпили залежність, а Устава на волоки 1557-го нормувала повинності.

На українських землях у Речі Посполитій до XVI століття закріпачено 20% селян. Люблінська унія 1569-го та артикул 1573-го завершили процес: селяни не могли йти від пана. Втечі на Січ стали масовими – Запорожжя манило вольністю, як вогонь метелика. Ці етапи перетворили вільних хліборобів на прикутих до панського плуга.

Кріпацтво на українських землях: хвилі закріпачення

Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького послабила кріпацтво – селяни масово ставали козаками, маєтки конфісковувалися. На Лівобережжі універсали гетьманів обмежували панщину трьома днями. Але після Переяславської ради 1654-го Москва почала відновлення: з 1667-го гетьмани примушували до “послушенства”.

Катерина II 1783 року видала указ, що закріпачив селян на 13% українських земель – близько 300 тисяч душ у Гетьманщині, Слобожанщині. Павло I 1796-го поширив на 25% території Півдня. Універсал Кирила Розумовського 1760-го заборонив переселення без дозволу. Ліквідація Січі 1775-го закріпачила козаків.

До 1861-го в Наддніпрянщині кріпаки становили 40% селянства: Подільська губернія – 60%, Таврійська – 6%, Лівобережжя – 35%, Правобережжя – 58%, Південь – 25% (uk.wikipedia.org). У підавстрійських землях Йосиф II 1781–1782-го скасував особисту залежність, але панщину залишив до 1848-го.

Таблиця базується на даних з uk.wikipedia.org та history.org.ua. Ці цифри ілюструють нерівномірність: степові землі уникли повного ярма завдяки новим поселенцям.

Повсякденне життя кріпаків: сірі будні в тіні батоги

Ранок кріпака починався з панщини – три-чотири дні на тиждень селяни орали панські лани, молотили зерно чи доглядали худобу. Залишок часу йшов на власну наділу, часто мізерні волоки. Оброк вимагав курей, яєць, меду – все, що могло врятувати від голоду, йшло пану. Поміщики карали батогом за запізнення, голодували родини, бо урожай забирав податок.

Жінки пряли, ткали, годували панську челядь, чоловіки будували маєтки. Діти з п’яти років пасли гусей. Шлюби потребували дозволу, спадщина йшла старшому сину. Освіта? Рідкість – церковно-приходські школи закривали, бо “невігласи слухняніші”. Безправ’я робило кріпаків речами: з 1675-го в Росії продавали без землі, в Україні – те саме після XVIII століття.

• Панщина пішова: піша робота – жнива, прополка, без тягла.
• Панщина тяглова: з волами чи кіньми – орання, перевезення.
• Оброк натуральний: продукти з власного господарства.
• Чинш грошовий: податки, що душили малоземельних.

Ці форми чергувалися залежно від регіону, але всюди панувала нужда. Селяни виживали на борщах з лободи, ховаючи крихти від прислужників. Гумор? Лише чорний: “Пан живе, як бог, а ми – як пси”.

Опір ярму: бунти та антикріпосницький рух

Кріпацтво народжувало бунти, як бур’ян – колючки. Устим Кармелюк на Поділлі з 1813-го очолив 15 великих повстань, грабуючи маєтки, роздаючи бідним. “Гайдамацькі” втечі на Січ тривали століттями. Київська козаччина 1855-го охопила тисячі – селяни проголосили себе козаками, громили панів.

Хмельниччина 1648-го тимчасово зруйнувала систему, але імперія відбудувала. У 1857–1861 роках революційна ситуація: Кримська війна виявила відсталість, селянські чутки про волю множилися. Інтелігенція – Шевченко, Костомаров – ганьбила кріпацтво в творах.

1. Стихійні заворушення: підпали маєтків, відмова від панщини.
2. Організовані бунти: Кармелюк, Пінська сотня 1789-го.
3. Ідейний опір: Кирило-Мефодіївське братство закликало до реформ.

Ці іскри змусили царя діяти, бо вогонь міг спопелити імперію.

Скасування кріпацтва: маніфест і регіональні відмінності

Олександр II, прозваний “Визволителем”, підписав Маніфест 19 лютого 1861-го (3 березня за новим стилем). Селяни отримали особисту свободу, але землю – за викуп, часто непосильний. У Галичині революція 1848-го скасувала панщину, Буковина – того ж року.

Передумови: поразка в Криму, борги поміщиків, бунти. Секретні комітети готували реформу з 1857-го. В Україні діяли “Положення про селян” – 17 актів. Селяни тимчасово користувалися землею, викуповуючи з виплатою 49 років.

Правобережжя отримало кращі умови після Польського повстання 1863-го – без викупу. Австрійські реформи були радикальнішими: земля без виплати.

Наслідки реформи: свобода з лещатами малоземелля

22 мільйони кріпаків стали вільними, але 80% землі лишилося в поміщиків. Наділи зменшилися, викупні платежі душили до 1907-го. Капіталізм прорвався: з’явилися фермери, млини, але селянські біди тривали – голод 1891-го, еміграція.

Економіка ожила: продуктивність зросла удвічі, індустрія в Донбасі забурлила. Культурно – розквіт кооперативів, освіти. Та реформа не розв’язала “земельне питання”, що вибухнуло революціями 1905-го й 1917-го. Свобода прийшла, але з присмаком полинового напою – селяни мусили платити за власну волю десятиліттями.

Кріпацтво лишило слід у фольклорі, літературі, генах нації. Шевченкове “Кавказьке” кричить про рабство, Кармелюк став символом. Сьогодні, дивлячись на сучасні борги фермерів чи мігрантів, бачимо відлуння тих ланцюгів. Історія вчить: залежність душить не лише батогом, а й ілюзією “власності”.

About the Author

Ярослав Стаценко

Administrator

Володимир — контент-менеджер блогу з 5-річним досвідом у створенні захопливого контенту. Експерт у digital-маркетингу, фанат технологій.

Visit Website View All Posts