Дмитро Анатолійович Вівчарюк — український актор театру та кіно, якого часто впізнають і за сценою, і за серіалами. Він народився 28 вересня 1989 року; ім’я при народженні — те саме, під яким його знають і сьогодні. Якщо коротко зорієнтуватися, хто це: артист із солідним театральним бекграундом і довгим списком кіно- й телепроєктів.

Звідки родом і хто такий Дмитро Вівчарюк
За енциклопедичною довідкою Дмитро Анатолійович Вівчарюк — український актор театру та кіно, дата народження — 28 вересня 1989 року, місце — Київ. Саме з цих базових фактів зручно починати знайомство: далі вже йдуть освіта, театри й ролі, а не чутки.
Дмитро Вівчарюк — український актор театру та кіно, який працює і в драматичних, і в музичних проєктах: від класичних сцен і оперетти до сучасних постановок і серіалів. Його публічний образ збудований навколо роботи на сцені й на екрані, а також громадської позиції, зафіксованої в описі його профілю в Instagram: «Актор театру і кіно | Волонтер». Список ролей і проєктів, який він має за плечима, вимірюється десятками позицій, тож для повного уявлення варто звіряти конкретні дати й назви з офіційними театральними афішами та кінобазами.
Освіта і шлях до акторської професії
Шкільний етап простий і конкретний: закінчив школу №105 міста Києва. У 2009 році завершив Київське обласне училище культури і мистецтв. Щодо спеціальності є розбіжності у формулюваннях, тож варто перевіряти первинні документи. Обидва варіанти вказують на музично-сценічну підготовку ще до повноцінної акторської освіти.
Далі — Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, спеціальність «Актор драматичного театру і кіно», курс Валентини Іванівни Зимньої. Рік закінчення в різних джерелах зазначено по-різному: 2013-й або 2014-й, тож точну дату варто перевірити за офіційними документами університету.
Паралельно з навчанням і на старті кар’єри була хорова практика: з 2009 по 2014 рік Дмитро працював артистом муніципального чоловічого хору духовної пісні «Благовіст». Це добре пояснює, чому згодом йому так природно лягали музичні й вокально насичені театральні партії — база була не лише драматична.

Де працював у театрі: від Молодого театру до оперети
Театральна хронологія Дмитра Вівчарюка почалася з Київського Молодого театру, де з 2012 року він грав ролі в «Кураж» і «Янгольській комедії». З 2014 року працював у Київському національному академічному театрі оперети, де зіграв Моцарта в «Амадеусі», Буратіно та Макса Детвайлера в «Звуках музики». Паралельно з 2018 року співпрацює з «Диким театром», де виконував роль Дейві в «Кицюні» та кілька ролей у «Механічному апельсині». З 2025 року він в трупі театру Франка. Шлях від молодіжної сцени через музичний театр і сучасні постановки веде до однієї з ключових драматичних трупи.
У Молодому театрі серед зафіксованих ролей: 2012 рік — «Кураж», полковник; 2013-й — «Янгольська комедія», Тінь; 2013-й — «Принцеса лебідь», Ротбарт. Уже тут видно діапазон — від жорсткої драматургії до казково-умовного матеріалу.
Окремо йдуть антрепризні роботи: у «Мамаші Кураж і її дітях» він грає полковника, у «Дон Жуані» — Ліпорелло, у «Кицюні» — Дейві, а в «Як витратити мільйон, якого немає» — Гаріка. Також варто згадати «Холостяків та холостячок», де він виходить у ролі Знайда. У театрі «Кріт» він зіграв Кота у виставі «Звірі» (режисер Андрій Критенко).
У театрі оперети список партій широкий і різноплановий:
- «Амадеус» — Моцарт
- «Скрипаль на даху» — Мотл
- «Цілуй мене, Кет» — гангстер
- «Буратіно» — Буратіно
- «Графиня Маріца» — Птючка
- «В джазі тільки дівчата» — музичний продюсер
- «Маруся Чурай» — писар
- «Біла ворона» — Д’явол
- «Під небом синім» — Грем
- «Звуки музики» — Макс Детвайлер
- «За двома зайцями» — голос Голохвастого.
У «Дикому театрі»: 2018 рік — «Кицюня» (режисер Максим Голенко), знову Дейві; 2020-й — «Механічний апельсин» (той самий режисер), ролі Піт / мент / зек. Тобто на одній сучасній сцені він уже встиг і побутову комедійність, і жорсткіший, багаторольовий матеріал.
Які ролі він зіграв у кіно й серіалах
Кіно- та телекар’єра актора тягнеться майже півтора десятиліття. Проєкти, у яких він згадується в джерелах, варто розглядати за роками, адже саме так видно, як розвивалася його робота. Там, де точну назву ролі джерела не вказують, її не варто домислювати.
Початок і середина 2010-х. Кінокар’єра Дмитра Вівчарюка почалася ще в 2011 році фільмом «Собачий вальс». У 2015-му з’явилися серіали «Володимирська, 15», «За законами воєнного часу» та мультиплатформний проєкт «www.5baksiv.net». Рік 2016-й приніс роботу в низці проєктів: «На лінії життя», «Ментівські війни. Київ», «Громадянин Ніхто», «Поганий хороший коп», телефільм «День Незалежності. Василь Стус» та «Мереживо долі».
2017–2019. Серіали «Лікар Ковальчук», «Що робить твоя дружина?», «Той, хто не спить»; фільм «Знай наших» (режисер С. Горов). Далі — «Дружина за обміном», «Здамо будиночок біля моря», «Опер за викликом» (2018). У 2019-му: «Халепа на 5 Baksiv», «Дівчинка на кулі», «Веронські скарби», «Брати по крові», «Будиночок на щастя 2», «Не жіноча робота»; також за одним із джерел — фільм «Таємниці» (режисер С. Кравець).
2020-ті. Серіал «Козаки. Абсолютно брехлива історія» (2020, режисер О. Березань) і «Сидоренки-Сидоренки. Ремонт стосунків» (2020) — один із найпомітніших періодів у кіноробітах актора. Далі з’являються «Закохай мене, якщо зможеш» (2021), «Зірки за обміном» (2021), «Будинок “Слово”. Нескінченний роман» (2021) та «Коза Ностра. Мама їде» (2022). У 2023 році його можна побачити у серіалах «Встигнути до 30» і «Сховища. Вісім історій». Також актор брав участь у фільмі «Довбуш» і в серіалі «Чарівник великого міста». У стрічці «Моє місце тут» він зіграв сина скульптора.
Якщо дивитися на цей список без прикрас, картина така: багато серіальної зайнятості, кілька повнометражних назв і поступове розширення впізнаваності саме через теле- і кіноформат, паралельно з театром. Для глядача, який «десь бачив обличчя», зручна точка входу — свіжіші назви на кшталт «Встигнути до 30» чи «Сховища. Вісім історій», а далі вже можна відмотувати стрічку назад до середини 2010-х.
Яка в нього родина і які відзнаки він отримав
З відкритих біографічних даних про родину відомо небагато, і цього достатньо, щоб не домислювати зайве. Одружений; дружина — Ольга Вівчарюк; сини — Захар (нар. 2014) та Любомир (нар. 2018). Інших подробиць особистого життя в наявних фактах немає — і роздувати тему немає сенсу.
Відзнаки стосуються ще раннього й студентсько-стартового періоду. 2008 рік — дипломант V обласного огляду-конкурсу камерної вокальної музики ім. І. С. Козловського, номінація «Солісти». 2012-й — одразу дві помітні перемоги: Гран-прі V Всеукраїнського конкурсу професійних читців імені Івана Франка та перемога на фестивалі «Молоді таланти України!» у номінації «Молодіжний вокал». Вокал і художнє слово тут стоять поруч — і це знову римується з подальшою роботою в опереті та музичних виставах.
Дмитро Вівчарюк — актор театру та кіно, народився 28 вересня 1989 року в Києві. Його театральний шлях поєднує драматичну освіту з музичним досвідом: він співав у хорі, працював у Київському Молодому театрі, Київському національному академічному театрі оперети та в «Дикому театрі», а також має роботи в антрепризі. На екрані його ім’я з’являється в багатьох серіалах і фільмах різних років, від 2010-х до наших днів. Для точних дат ролей, років закінчення навчання і періодів роботи в театрах варто звіритися з першоджерелами, адже в різних джерелах ці відомості розходяться.