У світі художньої гімнастики ім’я Ірини Дерюгіної асоціюється з абсолютною майстерністю, де техніка переплітається з душею, а дисципліна — з артистизмом. Народжена 11 січня 1958 року в Києві, вона стала єдиною радянською гімнасткою, яка двічі здобула звання абсолютної чемпіонки світу — у 1977 та 1979 роках. Її виступи вражали не лише ідеальною технікою, а й глибокою емоційністю, музикальністю та хореографічною виразністю, які вирізняли її серед найсильніших суперниць того часу. Після завершення кар’єри у 24 роки Дерюгіна разом із матір’ю Альбіною створила тренерський дует, що перетворив Київ на одну з провідних столиць світової художньої гімнастики.
Сьогодні, у 68-річному віці, Ірина Іванівна залишається ключовою фігурою українського спорту: президенткою Української федерації гімнастики, головною тренеркою національної збірної та наставницею нової генерації зірок. Її школа — «Школа Дерюгіних» — продовжує виховувати чемпіонок навіть у найскладніших умовах. У 2025 році вихованки школи здобули золото клубного чемпіонату світу Aeon Cup у Токіо, а Таїсія Онофрійчук стала абсолютною переможницею в індивідуальному багатоборстві. Ці тріумфи — пряме продовження справи, яку Дерюгіна почала ще в юності.
Дитинство Ірини пройшло в атмосфері спортивного подвигу. Батько, Іван Костянтинович Дерюгін, — олімпійський чемпіон з сучасного п’ятиборства. Мати, Альбіна Миколаївна Дерюгіна, — легендарна тренерка, яка згодом отримала звання Героя України. У десятирічному віці дівчинка вступила до Національної вищої балетної школи, де отримала фундаментальну хореографічну підготовку. Це поєднання балетної пластики та гімнастичної техніки стало основою її унікального стилю. З 1972 року вона увійшла до складу збірної СРСР, а з 1976 по 1980 рік навчалася в Київському інституті фізичної культури.
Кар’єра гімнастки Ірини Дерюгіної була стрімкою та блискучою. Вона домінувала на чемпіонатах СРСР, Кубках СРСР, Спартакіадах народів СРСР. У 1977 році на чемпіонаті світу в Базелі (Швейцарія) вона стала абсолютною чемпіонкою, додавши золото в одній з вправ та срібло в інших. Два роки потому, у 1979-му в Лондоні, повторила абсолютний тріумф — золото в багатоборстві, золото з булавами, срібло та бронзу в інших видах. На чемпіонаті Європи 1978 року в Мадриді здобула срібло в абсолютній першості. Чотири рази ставала володаркою Кубка Інтербачення. Кожна її програма відрізнялася не просто чистотою елементів, а справжньою театральністю — стрічка ніби оживала в руках, обруч малював ідеальні лінії, а рухи передавали внутрішній стан спортсменки. Саме ця емоційна глибина зробила Дерюгіну однією з найяскравіших зірок епохи.
У 1982 році, у віці 24 років, Ірина завершила змагальну кар’єру. Мати Альбіна відразу запросила її до тренерської роботи зі словами, що відтепер вони будуть «двома руками одного тіла». Так народився знаменитий дует Дерюгіних. Разом вони очолили збірну України, а згодом створили власну школу в Києві. Їхній підхід поєднував жорстку радянську школу техніки з українською емоційністю та індивідуальним підходом до кожної гімнастки. Вихованки отримували не лише фізичну підготовку, а й глибоке розуміння музики, хореографії та сценічної присутності.
Серед найвідоміших вихованок — Олександра Тимошенко (олімпійська чемпіонка), Ганна Безсонова (бронзова призерка Олімпійських ігор 2004 та 2008 років), Оксана Скалдіна (бронзова призерка Олімпіади-1992), Тамара Єрофеєва, Наталія Годунко, Ганна Різатдінова (бронзова призерка Олімпіади-2016 та чемпіонка світу 2013 року) та багато інших. Загалом дует Дерюгіних виховав дві олімпійські чемпіонки, одну призерку Олімпійських ігор, одинадцять чемпіонок світу та понад тридцять призерок чемпіонатів світу. На головних міжнародних турнірах вихованки завоювали більше 120 золотих, 30 срібних та 30 бронзових медалей.
Після смерті Альбіни Дерюгіної у березні 2023 року Ірина Іванівна продовжила справу матері. Школа не просто вижила — вона продовжує домінувати. У жовтні 2025 року команда «Школа Дерюгіних» у складі Таїсії Онофрійчук, Поліни Каріки та Любові Горащенко здобула золото клубного чемпіонату світу Aeon Cup у Токіо з 326,150 балами, випередивши сильні російські колективи. Таїсія Онофрійчук окремо стала абсолютною чемпіонкою в індивідуальному багатоборстві з вражаючими оцінками понад 120 балів. У травні 2026 року Національний олімпійський комітет України назвав Таїсію Онофрійчук найкращою спортсменкою, а Ірину Дерюгіну — найкращою тренеркою місяця. Це свідчить: школа Дерюгіних залишається живим, динамічним осередком, де традиції поєднуються з сучасними вимогами спорту.
Окрім тренерської роботи, Ірина Дерюгіна з 1992 року організовує щорічний міжнародний турнір «Кубок Дерюгіної», який згодом отримав статус Гран-прі. Турнір став справжнім святом гімнастики в Києві, куди з’їжджаються найкращі спортсменки світу. Вона також обіймала посади в технічному комітеті Міжнародної федерації гімнастики (FIG) у 1988–1992 роках, була суддею міжнародної категорії та судила на Олімпійських іграх 1988 та 1992 років.
Особисте життя Ірини Дерюгіної було не менш насиченим, ніж спортивне. У 1979–1980 роках вона одружилася з легендарним футболістом Олегом Блохіним. Шлюб тривав близько двадцяти років і завершився розлученням у 2000 році. У пари народилася донька Ірина (Іріша) Блохіна 1983 року — нині відома медійна особистість, поп-артистка та хореограф школи Дерюгіних. Донька продовжує сімейну традицію творчості, створюючи хореографічні постановки для вихованок. У січні 2026 року Ірина Дерюгіна в інтерв’ю поділилася складними моментами сімейних стосунків, зокрема щодо спілкування доньки з батьком. Ці історії підкреслюють людський вимір легенди: за титулами та медалями — звичайна жінка, мама та донька, яка переживає радості та болі.
Професійний шлях не був позбавлений випробувань. У 2000 році на чемпіонаті Європи в Сарагосі Ірина Дерюгіна як суддя опинилася в центрі гучного скандалу навколо оцінювання виступів Олени Вітриченко. Міжнародна федерація дискваліфікувала кількох суддів на рік. У 2008 році з’явилися повідомлення про додаткові санкції, пов’язані з суддівською діяльністю, однак термін згодом скоротили, і Дерюгіна продовжила активну роботу на національному рівні. Ці епізоди не затьмарили її внеску в розвиток спорту в Україні — навпаки, вони показали складність суддівської системи та важливість прозорості.
Сьогодні Ірина Дерюгіна очолює Українську федерацію гімнастики, поєднуючи цю посаду з обов’язками головної тренерки та керівниці школи. Вона активно коментує проблеми інфраструктури, підтримку спортсменок за кордоном та необхідність створення рівних умов для українських гімнасток на міжнародній арені. Її голос залишається авторитетним у питаннях розвитку виду спорту, який потребує величезних інвестицій у зали, обладнання та тренувальні процеси.
Цікаві факти про Ірину Дерюгіну
– Ірина Дерюгіна — єдина гімнастка в історії радянського спорту, яка двічі ставала абсолютною чемпіонкою світу з художньої гімнастики (1977 та 1979 роки). – Разом із матір’ю Альбіною вона виховала дві олімпійські чемпіонки, одинадцять чемпіонок світу та понад 120 золотих медалісток на головних міжнародних турнірах. – У 2025 році під її керівництвом «Школа Дерюгіних» здобула золото клубного чемпіонату світу Aeon Cup у Токіо, а Таїсія Онофрійчук стала абсолютною чемпіонкою в індивідуальному багатоборстві. – Ірина Дерюгіна була суддею на Олімпійських іграх 1988 року в Сеулі та 1992 року в Барселоні, а також обіймала посаду в технічному комітеті FIG. – З 1992 року вона організовує щорічний «Кубок Дерюгіної» — один з найпрестижніших міжнародних турнірів, який триває вже понад тридцять років. – Донька Ірини, Іріша Блохіна, працює хореографом у школі Дерюгіних, продовжуючи сімейну традицію поєднання спорту та мистецтва. – Після смерті матері у 2023 році Ірина Дерюгіна не просто зберегла школу, а вивела її на новий рівень міжнародних перемог у 2025–2026 роках.
Школа Дерюгіних — це не просто спортивний заклад. Це ціла філософія, де кожна гімнастка вчиться не лише виконувати складні елементи, а й розповідати історію через рух, музику та емоцію. У часи, коли український спорт стикається з величезними викликами — від інфраструктури до міжнародної ізоляції деяких федерацій — саме такі осередки, як школа в Києві, стають точками опори та джерелом натхнення. Ірина Дерюгіна, яка колись підкорювала килим як спортсменка, сьогодні творить майбутнє українського спорту як наставниця, організаторка та лідерка. Її історія — це історія про те, як талант, працьовитість і сімейна спадкоємність перетворюються на живу традицію, яка продовжує дарувати Україні яскраві перемоги та нових зірок.
About the Author
