Олег Валерійович Ляшко — український політик, лідер Радикальної партії Олега Ляшка, колишній народний депутат України п’яти скликань з 2006 по 2019 рік, журналіст і телеведучий, який з 2022 року служить у лавах ЗСУ. Сьогодні він — командир 432-го окремого полку безпілотних систем 11-го армійського корпусу оперативного командування «Схід». Його шлях сповнений контрастів: від важкого дитинства в інтернаті до яскравих політичних перформансів і реальної бойової роботи на фронті. Ляшко завжди говорив прямо, часто різко, і саме ця прямота зробила його впізнаваним для мільйонів українців, які шукали в політиці не сухі формулювання, а живу емоцію та захист інтересів простої людини.
Народжений 3 грудня 1972 року в Чернігові, він пройшов через сирітський досвід, важку фізичну працю і журналістські баталії ще в 90-х. Його політична кар’єра стартувала в Блоку Юлії Тимошенко, але швидко перетворилася на власний проєкт — Радикальну партію, яка стала голосом радикального патріотизму. На президентських виборах 2014 року Ляшко посів третє місце з 8,32% голосів, а в 2019-му знову балотувався, хоча й без такого успіху. Сьогодні, коли Україна веде війну за виживання, Олег Ляшко не в кабінеті, а на передовій — керує дронами, які нищать ворожу техніку. Це не просто зміна ролі, а продовження тієї самої лінії: захищати Україну жорстко і без компромісів.
Його ім’я асоціюється з епатажем, бійками у парламенті та яскравими акціями, але за цим стоїть глибша історія людини, яка ніколи не боялася бути собою. Ляшко перетворив свою біографію на політичний бренд, де чесність іноді межує з провокацією, а патріотизм — з реальною дією на фронті.
Дитинство в інтернаті: корені характеру
Життя Олега Ляшка почалося не в теплих родинних обіймах. Народившись у Чернігові, він рано опинився в школі-інтернаті — батьки розлучилися, і маленького хлопчика віддали туди вже у два роки. Літо він проводив у селі Лизине на Луганщині в дядька Василя Павловича та тітки Галини Іванівни. Там, серед полів і худоби, майбутній політик навчався не тільки сільській праці, а й справжній витривалості. Після дев’ятого класу він вступив до ПТУ, щоб опанувати професію сільськогосподарського працівника, а перша робота — скотар у колгоспі «Прогрес».
Ці ранні роки сформували в ньому ту саму жорсткість і прямоту, яка пізніше стала візитівкою в політиці. Інтернатське життя навчило виживати, а робота пастухом — цінувати чесну працю. Ляшко часто згадує ті часи не як трагедію, а як школу життя, де замість книжок були реальні випробування. Саме звідти походить його вміння говорити з людьми без пафосу, на рівних, розуміючи болі звичайних українців.
Журналістські роки: від скотаря до головного редактора
У 1990-х Ляшко різко змінив траєкторію — переїхав до Києва і занурився в журналістику. З 1990 по 1992 рік він працював кореспондентом і завідувачем відділу в газеті «Молода гвардія». Потім став редактором «Комерційних вістей» при Міністерстві зовнішньоекономічних зв’язків, а з 1995-го — редактором додатка «Політика» в «Правді України». З 1996 року очолив газету «Політика», яку в 1999-му закрили за розголошення державної таємниці. Пізніше, з 2000 по 2006 рік, керував «Свободою».
Журналістська кар’єра була бурхливою: гострі матеріали, конфлікти з владою, навіть судові позови. Саме в цей період Ляшко набув навичок, які пізніше переніс у політику — вміння привертати увагу, формулювати меседжі гостро і емоційно. Ці роки заклали фундамент для його публічного образу: людини, яка не боїться сказати правду, навіть якщо вона незручна.
Вхід у політику: від БЮТ до власної сили
Політичний дебют Олега Ляшка відбувся на виборах 2002 року в Києві, де він посів третє місце. У 2006-му його обрали народним депутатом від Блоку Юлії Тимошенко. У парламенті V скликання він очолив підкомітет з організації роботи Верховної Ради. У VI скликанні став заступником голови бюджетного комітету і головою тимчасової слідчої комісії щодо Харкова — Добкіна і Кернеса. Однак у 2010 році його виключили з фракції БЮТ за співпрацю з коаліцією.
У 2011 році Ляшко очолив Радикальну партію, яка раніше називалася Українською радикально-демократичною. Під його керівництвом партія перетворилася на потужний популістський проєкт. На виборах 2012 року він пройшов по одномандатному округу №208 на Чернігівщині як незалежний. А в 2014-му Радикальна партія Олега Ляшка вже йшла окремим списком і здобула місця в парламенті. (Джерело: uk.wikipedia.org)
Радикальна партія Олега Ляшка: популізм з українським обличчям
Партія під брендом Ляшка стала відомою не тільки програмою, а й яскравими акціями. Від «скотинників» з коровами під Кабміном до перформансів у Раді — все це було частиною стратегії привернути увагу до проблем простих людей: високих тарифів, корупції, війни на Донбасі. Ляшко позиціонував себе як захисника інтересів селян, робітників і військових. Партія активно підтримувала децентралізацію, але виступала проти компромісів з Росією.
У VIII скликанні фракція Радикальної партії була активною опозицією, часто переходила в жорстку конфронтацію. Ляшко ініціював законопроєкти про розрив дипвідносин з РФ ще в 2014 році. Партія не подолала 5% бар’єр у 2019-му, але її вплив на українську політику залишився відчутним — вона показала, що радикальний голос може набирати відсотки.
Президентські кампанії: спроби №1 і №2
У 2014 році Олег Ляшко став кандидатом у президенти від своєї партії і зумів набрати 8,32% голосів, посівши третє місце. Кампанія будувалася на антикорупційній риториці та підтримці АТО. У 2019-му він знову балотувався, але результати були скромнішими. Ці кампанії показали, що Ляшко здатен мобілізувати електорат, який втомився від традиційних політиків.
Скандали, бійки та унікальний стиль
Політичний стиль Ляшка завжди був емоційним і провокаційним. Бійки в парламенті — з Адамом Мартинюком у 2011-му, Ігорем Єремеєвим у 2014-му, Юрієм Бойком у 2016-му — стали частиною його образу. Акції з зеленкою, видворення російських журналістів, участь у сутичках під Радою в 2015-му — все це робило його героєм для одних і антигероєм для інших.
Ранні судимості (1994 рік за розкрадання, амністія, погашення в 1998-му) і пізніші скандали, включно з відео 1993 року, лише підігрівали інтерес. Ляшко перетворював кожен конфлікт на привід для публічного діалогу. Його камуфляж, прямі звернення і гумор ставали вірусними.
Війна та фронт: від нардепа до командира полку
З початком повномасштабного вторгнення Ляшко обрав не трибуну, а окоп. З 2023 року він у ЗСУ. У жовтні 2024-го став командиром батальйону безпілотних систем 63-ї окремої механізованої бригади. У травні 2026 року його призначили командиром 432-го окремого полку безпілотних систем 11-го армійського корпусу. 26 січня 2026 року Президент Зеленський вручив йому орден «За заслуги» III ступеня за мужність і внесок у захист країни. Підрозділ Ляшка входить до п’ятірки найефективніших дронових частин. (Джерело: file.liga.net)
На фронті він не просто виконує накази — глибоко вникає в технології БПЛА, навчає бійців і показує, що політик може бути ефективним воїном. Це продовження його патріотичної лінії, але вже в реальних бойових умовах.
Сім’я та особисте життя: за лаштунками публічності
Олег Ляшко понад 25 років поруч із дружиною Росітою Сайранен. Офіційно вони одружилися в 2018 році, хоча стосунки тривають значно довше. У подружжя є дочка Владислава (2002 року народження) та син Олександр (2020 року народження). У 2024–2025 роках ходили чутки про розлучення, Росіта навіть подавала позов, але в березні 2025-го справа була закрита — подружжя примирилося. Ляшко рідко говорить про особисте, але в соцмережах іноді ділиться теплими моментами з родиною.
Цікаві факти про Олега Ляшка
- Інтернат і село. Дитинство в інтернаті та робота пастухом на Луганщині заклали в нього любов до простих цінностей і розуміння реального життя українців.
- Журналістська «Політика». Його газета була закрита за розголошення держтаємниці — один із перших гучних конфліктів із системою.
- Мемний герой. Бійки в Раді, акції з коровами та фрази на кшталт «скотинники» стали класикою українського політичного фольклору.
- Дроновий командир. У 2026 році його полк БПЛА — один із найефективніших на фронті, а сам Ляшко отримав підвищення до командира полку.
- Нагорода на фронті. Орден «За заслуги» III ступеня від Президента в січні 2026 року — визнання реальних бойових заслуг, а не політичних.
Ці факти показують, наскільки різнобічною є постать Ляшка: від складного дитинства до сучасної високотехнологічної війни.
Його шлях продовжується. Сьогодні Олег Валерійович Ляшко не просто політик минулого — він воїн сьогодення, який керує дронами на передовій і залишається тим самим різким, емоційним і принциповим голосом, яким був завжди. Україна знає його як людину, яка ніколи не стояла осторонь.
About the Author
