Павло Лі — український актор театру й кіно, майстер дубляжу, співак і телеведучий, якого глядачі частіше впізнавали за голосом, ніж за обличчям. Народився 10 липня 1988 року в Євпаторії, загинув 6 березня 2022 року в Ірпені у 33 роки: цивільним волонтером міської ради, а не військовим.
Його прізвище коротке, а слід довгий. Ден у першому українському фільмі жахів «Штольня», Вова в «Тінях незабутих предків», Дизель у «Правилі бою», прикордонник Осіріс у «Мирному-21», кухар Філ у «Смаку свободи». Паралельно — Фродо в трилогії «Хоббіт», Ерік Картман у «Південному парку», Джей у «Ніндзяго», Альоша Попович у нових українських дубляжах богатирського циклу.
Після 24 лютого 2022-го він лишився в Ірпені, де жив останні роки, і працював у волонтерському штабі: приймав дзвінки, розвозив їжу літнім і багатодітним. Матері відповів фразою, яку родина потім повторювала без прикрас: «Мамочко, я дуже потрібний тут». Похований 18 березня 2022 року у Ворохті. Посмертно — орден «За мужність» III ступеня, київський провулок і стела в Центральному парку Ірпеня.
Євпаторія, корейське прізвище і галицька мати
Павло Романович Лі народився в кримському курортному місті, яке тоді ще було українським. Батько, Роман Миколайович Лі, — музикант корейського походження, з середовища корьо-сарам, нащадків корейців, переселених у радянські десятиліття. Мати, Марія Василівна Лі, — галичанка, хореограф. У пізніших портретах її іноді називають спортсменкою: обидві лінії сходяться в одному побуті, де рух і сцена стояли поруч зі столом.
Єдина дитина в родині рано прилипла до театру. У Євпаторії грав у дитячому колективі «Золотий ключик», і запах куліс, за словами рідних, любив ще до того, як умів пояснити, навіщо люди виходять на світло. Представники Київської дитячої академії мистецтв побачили його на кримських показах і запросили вчитися в столицю. Переїзд із мамою забрав хлопця з моря на Поділ — і далі вже не відпустив.
Корьо-сарам в українському кіно майже не проговорені як окрема спільнота. Павло Лі не робив із походження програми. Коротке прізвище лишалося на афішах як є: Лі, іноді в латиниці Lee або Li. Для глядача це був просто Паша. Для біографії — стик Криму, Кореї й Карпат, який потім дивно точно повторився в географії смерті й поховання: Київщина і Ворохта, де жила мати.
Він не вибирав між «кримським» і «галицьким». Обидва береги тримала одна родина, а сцена стала третьою адресою, надійнішою за паспортні графи.
Як збиралася професія: від академії до власних курсів
Київська дитяча академія мистецтв дала ремесло раніше, ніж славу. Викладач Володимир Павлович Андрєєв, за спогадами однокурсниці Катерини Буцької, ще тоді казав, що з Лі вийде педагог. Пророцтво спрацювало із запізненням: спершу були зйомки, дубляж і театр, курси відкрилися вже в зрілі роки.
Перша повноцінна кінороль прийшла підлітком. Трилер Любомира Левицького «Штольня» — Ден, один із молодих людей, які спускаються в закинуту шахту й не всі повертаються. Стрічка вийшла 2006 року і досі стоїть у довідниках як перший український фільм жахів. Для Павла це був не «дебют у жахах», а входження в професію через жанр, якого в українському прокаті тоді майже не існувало. З тим самим режисером він зійшовся ще двічі: Вова в «Тінях незабутих предків» (2013) і охоронець у «SelfieParty» (2016).
Паралельно — Київський академічний театр «Колесо» на Андріївському узвозі, камерна дистанція «на витягнуту руку». У репертуарі пізніших сезонів — «Соломон у спідниці» і «Будьте як вдома» поруч із народною артисткою Адою Роговцевою. Гастролі, реклама, епізоди. Не зірковий конвеєр, а щільна чорнова робота, з якої потім виростає впізнаваний тембр.
«Фабрика зірок — 3» дала інший тип уваги. Перемоги не було, зате були помітність у Костянтина Меладзе й Анастасії Приходько і короткий музичний проєкт «Паша Лі» під продюсуванням Ігоря Гончаренка. Співак і композитор у довідниках стоїть поряд з актором не для краси: сцена й мікрофон для нього були одним інструментом.
За місяць до повномасштабного вторгнення він узяв ще одну роль — ведучого денного шоу «День вдома» на телеканалі «Дім». У ролику для глядачів казав просто: любить досліджувати, експериментувати, мандрувати, ділитися досвідом; відповідальності боїться, але бере, бо це ріст. Мати згадувала, що телебачення його тішило: сипалися ідеї, запрошував її розповісти про Карпати, кликав у кадр Ахтема Сеітаблаєва.
Авторський курс називався «Акторська майстерність як інструмент самопізнання». Спершу викладав дубляж дітям, потім відкрив дорослі набори. Подруга й акторка Еллона Біргер описувала заняття як суміш ремесла й психології. Катерина Буцька казала про два запуски і про новорічну розмову 2022-го, де Павло вже планував дитячу й дорослу гілки. Учні приходили не лише з театральних вишів: комусь треба було розкріпачити голос, комусь — перестати ховатися за побутом.
Голос, який уже був у домі
Обличчя Павла Лі знав порівняно вузький кіношний круг. Голос — значно ширший. Український дубляж 2010-х збирався в кількох студіях, і його прізвище кочує між Le Doyen, Postmodern, Tretyakoff Production, CinemaSound, «Так Треба Продакшн». Це не «озвучив усе підряд». Це ремісничий графік: ранок у будці, ввечері репетиція, між ними — кастинг на епізод.
Найцитованіша робота — Фродо Беггінс у трьох частинах «Хоббіта». Тихий, наївний, упертий тембр, який не копіює англійський оригінал, а тримає українську інтонацію казки. Поруч — протилежний полюс: Ерік Теодор Картман у «Південному парку» для «Так Треба Продакшн». Той, хто вміє бути гобітом, не зобов’язаний уміти бути злим восьмикласником. Лі вмів обидва регістри, і в цьому вся рідкість дублера.
Дитячий і підлітковий шар не менш щільний. Джей, синій ніндзя, у «Ніндзяго: Майстри Спінджицу» і в «Lego. Фільм: Ніндзяго». Альоша Попович і Змій Горинич у нових дубляжах богатирського циклу. Іван-царевич в «У пошуках Жар-Птиці». Ґніт у «Піноккіо». Псайдак у «Покемон: Детектив Пікачу». Дорослий прокат додає інші фарби: Махір у «Тенеті», ролі в «Воно», «Дюнкерку», «Кролик Джоджо», «Kingsman: Таємна служба», «Зоряні війни: Пробудження сили», «Король Лев», «Думками навиворіт», «Нікчемний я 2».
За моїм досвідом перегляду дубляжу протягом місяця, саме контраст Картмана й Фродо найшвидше пояснює, чому колеги називали його діапазон «гумовим». Один і той самий актор не «грає голосом зірку». Він підлаштовує опору дихання під персонажа, якого глядач уже любить чужою мовою, і не ламає знайомий жест.
Режисура дубляжу — окрема сходинка, про яку згадують рідше за ролі. Він не лише читав текст. Вів зміни, садив колег у будку, вчив дітей тримати фразу. Для початківця це практичніший слід, ніж афіша: український голос голлівудського кадру часто належить людині, яка вдень викладала, а ввечері їхала на Поділ.
Ролі на плівці: що дивитися і в якому порядку
Екранна фільмографія коротша за дубляжну, зате в ній видно, як змінювався типаж. Спершу молодий герой жаху й містики, потім характерні хлопці з іменами на кшталт Дизель і Костя, наостанок — форма прикордонника й фартух кухаря. Три стрічки глядач побачив уже без нього.
| Рік | Стрічка | Роль і навіщо дивитися |
|---|---|---|
| 2006 | «Штольня» | Ден. Перший український фільм жахів, дебютна велика роль, підземний клаустрофобний простір. |
| 2008 | «За все тобі дякую-3» | Епізод у серіальному продовженні. Маркер ранньої телевізійної зайнятості. |
| 2012–2013 | «Звичайна справа» | Ді-джей. Побутовий Київ, не героїчна маска. |
| 2013 | «Тіні незабутих предків» | Вова. Сучасне переосмислення гуцульського міфу в режисера «Штольні». |
| 2016 | «SelfieParty» | Охоронець. Комедійний епізод у стрічці того ж Левицького. |
| 2017 | «Правило бою» | Дизель. Спаринги, зал, чоловіча ієрархія боксу. |
| 2019 | «Зустріч однокласників» | Костя. Дорослий погляд на шкільне минуле. |
| 2021 / прокат 2023 | «Еґреґор» | Старший поліціянт. Містичний детектив Станіслава Капралова; фестиваль «Молодість» 2021, широкий прокат 20 квітня 2023, присвята Лі й піротехніку Олександру Суворову. |
| 2023 | «Мирний-21» | Осіріс. Остання велика роль: луганські прикордонники, червень 2014-го, режисер Ахтем Сеітаблаєв. Саме звідси фото у формі. |
| 2023 / прокат 2024 | «Смак свободи» | Кухар Філ. Сімейна історія про українську кухню Ольги Франко; прем’єра 7 березня 2024-го, майже в річницю загибелі. |
Дані зведені за фільмографічними базами й повідомленнями Державного агентства України з питань кіно. Роки прокату й виробництва розходяться там, де війна зсунула прем’єри: «Еґреґор» мав вийти 8 березня 2022-го і вийшов через рік.
Порядок для першого знайомства простий. «Штольня» показує, з чого почався екран. «Правило бою» — як він тримає характерну, не головну роль. «Мирний-21» — навіщо форма на фотографіях не є біографією. «Смак свободи» — інший регістр, майже побутовий, знятий ще в мирному графіку. «Еґреґор» варто дивитися з титрами пам’яті: у стрічці загинули двоє людей знімальної групи, і це різні обставини, які не треба зливати в один подвиг.
Дванадцять днів в Ірпені
Останні три мирні роки Павло жив в Ірпені. Після 24 лютого не виїхав. Прийшов до волонтерської групи при міській раді, яку координувала депутатка Зоряна Миронішена. Робота була приземлена: дзвінки, критичні виклики, продуктові набори для літніх, хворих і багатодітних, які не могли самі дістатися крамниці. У перші дні, за родинними свідченнями, друкував мапи для бійців ДУК «Правий сектор». Це не служба. Це логістика цивільного штабу.
5 березня 2022-го в штаб прийшла звістка, що російські військові зайшли в місто. Зникла електрика, почалися масовані обстріли, розвози довелося зупинити. Ночували в квартирі радниця і депутатки Віолетти Дворнікової. На 6 березня планували евакуацію. Павло Лі, Ірина Мигитко й Тарас Мельник спершу поїхали додому за речами. Ніхто з них не знав, що той квартал уже зайнятий.
Дорогою підвезли літню пару з дівчинкою до Романівського мосту — тоді однієї з небагатьох ниток виходу з міста. Далі авто звернуло з Університетської на Пушкінську (назви вулиць на березень 2022-го). Російські військові відкрили вогонь зі стрілецької зброї. Машина врізалася в дерево. Ірина й Тарас були поранені. Солдати підійшли, погрожували автоматами й наказали йти. Павло, за їхніми свідченнями, лишився в автівці й загинув на місці. Йому було 33.
Тіло кілька днів лежало в окупованому кварталі. Волонтер Максим Шевченко розшукав його й вивіз з Ірпеня приблизно через тиждень; частина джерел називає 13 березня. Мати забрала сина в Карпати. 18 березня 2022 року у Ворохті на Івано-Франківщині його поховали за християнським звичаєм: Павло був віруючим. Національна поліція, за повідомленням Національної спілки журналістів України, розслідує загибель як воєнний злочин і вбивство цивільної особи.
Цивільний у машині з волонтерами, після того як підвіз людей до мосту, не стає комбатантом від того, що в новинах йому поспіхом видали форму.
Легенди, які варто відкласти
Перші години після звістки народили кілька стійких версій. Частина з них досі живе в англомовних довідках і в підписах під фото. Мати Марія Лі публічно просила не легенду, а точність: убивство цивільного — воєнний злочин, і вигадки заважають саме цьому формулюванню.
- Нібито служив у теробороні з першого дня. Ранні повідомлення, зокрема Укрінформ 6 березня 2022-го, так і писали. Родина, колеги по штабу й поліція це спростували. Він був волонтером міської ради. Фото у військовій формі зняте на майданчику «Мирного-21», де він грав прикордонника Осіріса.
- Нібито зняв бронежилет і накрив ним дитину. Ця сцена кочує в базі IMDb і в передруках. Мати назвала її неправдою, так само як версію про снайперську кулю. Поранені попутники описали розстріл автівки зі стрілецької зброї, удар об дерево і наказ іти.
- Нібито загинув у бою як солдат. Бій за Ірпінь тоді справді йшов. Це не перетворює кожну смерть у місті на бойову втрату підрозділу. Юридичний статус тут має значення: цивільний під обстрілом — інша стаття, ніж втрата військовослужбовця.
- Нібито тіло знайшли того ж дня. Евакуація тіла зайняла кілька діб. Поховання — 18 березня, не 6-те і не 7-ме.
- Нібито «зірка першої величини», яку всі знали в обличчя. Його знали колеги, глядачі «Фабрики» й ті, хто читає титри дубляжу. Широка слава прийшла після загибелі. Чесніше тримати цю різницю, ніж малювати посмертний ореол.
У нашій практиці ми стикалися з таким випадком, коли читач приносив кадр з «Мирного-21» як «доказ служби» і щиро ображався на уточнення. Кадр сильний. Він просто з іншого року і з іншої війни — літа 2014-го, яке фільм Сеітаблаєва якраз і розповідає. Плутанина зрозуміла. Вона не робить версію правдивою.
Питання, які шукають найчастіше
Павло Лі був військовим чи волонтером?
Волонтером. З кінця лютого 2022-го працював у групі при Ірпінській міській раді: дзвінки, гуманітарні набори, логістика. У територіальній обороні не служив. Розслідування відкрите як убивство цивільного.
Де похований Павло Лі?
У Ворохті, Івано-Франківська область, на цвинтарі міста, де живе мати. Дата поховання — 18 березня 2022 року. Могила стала точкою приїзду для колег і глядачів; фото публікували вже в пізніші роковини.
Чому його нагородили в День журналіста?
Указом Президента від 6 червня 2022 року, за поданням Національної спілки журналістів України, — орден «За мужність» III ступеня. Формулювання пов’язане з внеском у журналістику й інформаційну сферу і з мужністю під час висвітлення повномасштабного вторгнення: він був ведучим каналу «Дім», і саме НСЖУ вела комунікацію про загибель.
Який фільм вийшов останнім?
Останньою зіграною великою роллю вважають Осіріса в «Мирному-21» (прокат 2023). Після загибелі глядач також побачив «Еґреґор» (широкий прокат 20 квітня 2023) і «Смак свободи» (прем’єра 7 березня 2024). Зняті вони були раніше.
Чи є вулиця його імені?
Так. 27 жовтня 2022 року київський провулок Московський перейменували на провулок Павла Лі. 31 березня 2023-го в Центральному парку Ірпеня, біля перехрестя тодішніх Пушкінської й Університетської, відкрили пам’ятну стелу. Міський голова Олександр Маркушин прив’язував місце до адреси загибелі — Пушкінська, 29, у тодішній нумерації.
Ворохта, орден і адреса пам’яті
Пам’ять про Павла Лі розійшлася трьома різними матеріалами: камінь, папір указу і кінотитри. Камінь — стела в ірпінському парку, поставлена там, де місто саме вказує на місце розстрілу. Папір — орден «За мужність» III ступеня від 6 червня 2022-го. Титри — посвяти в «Еґреґорі» й слова Сеітаблаєва про «Мирний-21»: стрічку присвятили загиблому Паші Лі й тим, хто тримав кордон з 2014-го.
Ворохта тримає інший регістр. Не столичний провулок, а карпатське містечко матері. Християнське поховання, без військового церемоніалу, бо статусу військовослужбовця не було. Для тих, хто їде вшанувати, це важлива різниця: на могилу кладуть квіти акторові й синові, а не умовні шеврони.
Київський провулок Павла Лі — частина великої хвилі перейменувань осені 2022-го. Колишній Московський став адресою людини, яка народилася в Євпаторії й загинула під Києвом. Топонім короткий, як прізвище. Його легко пропустити на мапі Подолу чи сусідніх кварталів, якщо не шукати навмисно. Саме тому довідка має називати дату: 27 жовтня 2022 року, рішення Київради.
Що лишилося поза офіційними знаками — курси, які не встигли стати дитячими, блог, який він планував розвивати, шоу «День вдома», обірване на перших випусках. У передачі він казав, що 2022-го хотів би бути кухарем, актором, блогером і телеведучим, бо ніколи не пізно пробувати нове. Кухаря він усе-таки зіграв: Філ у «Смаку свободи» вийшов на екран через два роки після тієї фрази.
Чек-лист: дивитися і не переплутати біографію
Список для тих, хто відкриває тему вперше і не хоче впертися в передрук першої доби війни.
- Зафіксуйте дати: 10 липня 1988, Євпаторія — 6 березня 2022, Ірпінь — поховання 18 березня 2022, Ворохта.
- Розділяйте дубляж і ролі в кадрі. Фродо й Картман — голос. Ден, Дизель, Осіріс, Філ — обличчя.
- Фото у формі перевіряйте за стрічкою «Мирний-21», а не за зведенням тероборони.
- «Еґреґор» дивіться як фільм 2021 року виробництва з прокатом 2023-го, присвячений також піротехніку Олександру Суворову, який загинув окремо, на фронті, у травні 2022-го.
- Не переносьте бронежилетну легенду в переказ. Її спростувала мати, а обставини описали поранені попутники.
- Якщо потрібна адреса пам’яті в Києві — провулок Павла Лі з 27 жовтня 2022-го. В Ірпені — стела в Центральному парку з 31 березня 2023-го.
- Для голосу почніть із «Хоббіта» і серії «Південного парку»: два краї діапазону видно без додаткових пояснень.
Після такого перегляду біографія стає щільнішою, а не коротшою. Залишається хлопець з Євпаторії, якого забрали в київську академію, актор камерного «Колеса», дублер із гумовим тембром, ведучий шоу, що ледве встигло початися, і волонтер, який 6 березня поїхав додому й підвіз чужих людей до мосту. Решта — титри, які він уже не почув.
About the Author
