У глибоких шахтних пускових установках, прихованих у сибірських лісах та степах Оренбуржжя, народжується нова епоха російської стратегічної зброї. Ракета Сармат, відома також як РС-28 або в західній класифікації SS-X-30, постає як одна з найважчих і найамбітніших міжконтинентальних балістичних ракет сучасності. Її створення тривало понад десятиліття, супроводжувалося технічними випробуваннями, невдачами та наполегливими спробами довести проєкт до бойової готовності. Станом на середину 2026 року Росія заявляє про успішне випробування та плани розгортання першого полку до кінця року.
Ця триступенева рідиннопаливна махіна вагою понад 208 тонн і довжиною 35,3 метра здатна нести до 10 тонн корисного навантаження. Вона розроблена як наступник легендарної Воєводи (Р-36М2), яка свого часу створювалася на українських підприємствах у Дніпрі. Сармат покликаний забезпечити Росії важкий компонент наземної частини ядерної тріади з підвищеною стійкістю до систем протиракетної оборони та можливістю застосування гіперзвукових планерів Авангард.
Історія розробки: шлях від концепції до випробувань
Роботи над новою важкою МБР розпочалися наприкінці 2000-х — на початку 2010-х років. Головним розробником стало Державне ракетне центр імені Макеєва. У 2011 році було укладено контракти на проєктування та виготовлення. Ідея полягала в створенні ракети, яка не лише замінить старіючі Воєводи, а й перевершить їх за характеристиками: більшою корисною вагою, кращою захищеністю шахт та новими можливостями бойового оснащення.
Перші прототипи з’явилися близько 2015 року. Випробування стартової системи (викид ракети з шахти) проводили в Плесецьку наприкінці 2017 — на початку 2018 років. Повноцінні льотні випробування почалися пізніше: у квітні 2022 року відбувся перший успішний повноцінний запуск. Однак подальший шлях виявився тернистим. Програма неодноразово стикалася з технічними проблемами, характерними для складних рідиннопаливних систем великої маси.
До 2023 року російська сторона заявляла про прийняття на озброєння, але реальна бойова готовність залишалася під питанням через обмежену кількість успішних випробувань. Розгортання планували в двох дивізіях — Домбаровській (Оренбурзька область) та Ужурській (Красноярський край). Саме в Ужурі, за заявами командувача Ракетних військ стратегічного призначення Сергія Каракаєва після травневого випробування 2026 року, має з’явитися перший полк із цими ракетами до кінця року.
Технічні характеристики та конструкція
Ракета Сармат — класичний приклад важкої рідиннопаливної МБР шахтного базування з «холодним» стартом. Перед запаленням основних двигунів ракету виштовхує з шахти пороховий газогенератор або стиснутий газ. Це захищає саму пускову установку від потужного струменя полум’я та дозволяє швидше повторне використання шахти після пуску.
Основні параметри виглядають так:
| Параметр | Значення |
|---|---|
| Довжина | 35,3 м |
| Діаметр | 3 м |
| Стартова маса | 208,1 т |
| Корисне навантаження | до 10 т |
| Кількість ступенів | 3 (рідинне паливо) |
| Дальність (балістична траєкторія) | до 18 000 км |
| Потенційна дальність (ФОБС) | понад 35 000 км (суборбітальна) |
| Система наведення | інерціальна + ГЛОНАСС + астроінерціальна |
| Тип базування | шахтне, холодний старт |
Рідинне паливо (ймовірно, гептил та окислювач на основі азотного тетроксиду) забезпечує високу енергоозброєність, але вимагає складного обслуговування. Такі компоненти токсичні та самозаймисті при контакті, що створює додаткові логістичні та екологічні виклики. Саме тому сучасні західні МБР давно перейшли на твердопаливні двигуни, які простіші в експлуатації та швидше приводяться в готовність.
Система наведення поєднує класичну інерціальну платформу з корекцією від супутникової навігації ГЛОНАСС та астрономічних датчиків. Це підвищує точність навіть у умовах радіоелектронної боротьби.
Бойове оснащення та унікальні можливості
Сармат здатен нести широкий спектр бойових блоків. У максимальній конфігурації — до 10 важких боєголовок потужністю близько 750 кт кожна або 15–16 легших. Альтернативно — три гіперзвукові планери Авангард, які маневрують у щільних шарах атмосфери на швидкостях, що перевищують 20 Махів, значно ускладнюючи перехоплення.
Ще одна заявлена особливість — можливість використання траєкторії частково-орбітального бомбардування (ФОБС). Ракета виходить на суборбітальну траєкторію, огинає Землю та атакує ціль з несподіваного напрямку, наприклад, з боку Південного полюса, минаючи традиційні північні маршрути та системи раннього попередження. Російська сторона стверджує, що це дозволяє долати існуючі системи ПРО.
Коротка активна ділянка польоту (розгін) зменшує час, протягом якого ракету можуть засікти інфрачервоні супутники. Разом із засобами подолання ПРО (хибні цілі, дипольні відбивачі) це робить перехоплення вкрай складним завданням навіть для найсучасніших систем.
Випробування: успіхи на тлі серйозних невдач
Шлях Сармата до бойової готовності виявився непростим. Ранні випробування 2017–2018 років стосувалися переважно системи викиду з шахти. Перший повноцінний льотний тест відбувся у квітні 2022 року. Однак подальші спроби супроводжувалися проблемами.
У вересні 2024 року під час випробування в Плесецьку сталася катастрофічна аварія — ракета вибухнула безпосередньо в шахті або на старті, повністю зруйнувавши пускову інфраструктуру. Супутникові знімки зафіксували кратер діаметром близько 60 метрів та сліди пожежі. Російська сторона не коментувала інцидент публічно.
Ще драматичнішим став інцидент 28 листопада 2025 року біля Домбаровського (Ясний, Оренбурзька область). Відеозаписи місцевих жителів показали, як ракета після старту втратила стійкість, почала «перекидатися» в повітрі, втратила тягу та впала неподалік від шахти. У небо піднялася характерна фіолетово-червона хмара — наслідок витоку гіперголічного палива (азотний тетроксид). Аналітики IISS та інші експерти пов’язали цю подію саме з випробуванням Сармата.
На тлі цих невдач травневий запуск 12 травня 2026 року російська сторона оголосила успішним. За заявами, ракета виконала всі завдання, а це відкриває шлях до розгортання першого полку в Ужурі до кінця року. Підготовка до цього тесту, за супутниковими даними, тривала щонайменше два місяці, а сам запуск кілька разів переносили.
Така статистика випробувань (кілька спроб, значна частка невдач) підкреслює складність доведення важкої рідиннопаливної МБР до надійного рівня. Для стратегічної зброї, де кожна ракета має гарантовано виконати завдання, це критично важливий показник.
Стратегічне значення та плани на 2026 рік
Сармат позиціонується Росією як ключовий елемент стримування та модернізації ядерних сил. Він має замінити Воєводи, ресурс яких добігає кінця, і забезпечити паритет у важкому сегменті наземних МБР. Здатність нести велику кількість боєголовок або гіперзвукові планери Авангард робить його серйозним фактором у розрахунках стратегічної стабільності.
Плани розгортання зосереджені на Ужурській ракетній дивізії (62-га ракетна дивізія). Саме там до кінця 2026 року має з’явитися перший полк із цими ракетами. Паралельно триває модернізація шахт та інфраструктури. Домбаровська дивізія також розглядається як перспективне місце дислокації.
У контексті завершення дії договору New START та загального загострення міжнародної обстановки поява нової важкої МБР сприймається як сигнал про намір Росії зберігати потужний ядерний потенціал. Водночас низька кількість успішних випробувань та технічні проблеми змушують аналітиків ставити питання про реальну бойову надійність системи найближчими роками.
Цікаві факти про ракету Сармат
- Назва походить від давніх сарматів — войовничих іраномовних кочівників, які колись кочували степами сучасної України та Росії. Символіка «воїн-кочівник» контрастує з нерухомою шахтною базою гігантської ракети.
- Сармат — одна з найважчих МБР у світі. Її стартова маса 208 тонн порівнянна з вагою повного пасажирського вагона метро разом із пасажирами.
- Ракета використовує те саме токсичне самозаймисте паливо (гіперголічну пару), що й стара Воєвода. Саме тому аварії супроводжуються характерними фіолетовими хмарами отруйних парів.
- Заявлена можливість ФОБС-траєкторії дозволяє теоретично атакувати цілі з будь-якого напрямку, включаючи підхід з боку Південного полюса, що суттєво ускладнює роботу систем раннього попередження.
- Корисне навантаження до 10 тонн дозволяє нести або 10 важких ядерних боєголовок, або 15–16 легших, або комбінацію з гіперзвуковими планерами Авангард та засобами подолання ПРО.
- Розробка велася паралельно з модернізацією шахт: багато пускових установок для Воєводи адаптують під нову ракету, що економить ресурси, але накладає обмеження на конструкцію.
- Станом на 2026 рік Сармат залишається однією з найбільш обговорюваних систем — не стільки через кількість успішних запусків, скільки через масштаб амбіцій та технічні виклики, які досі долаються.
Порівняння з попередником та сучасними аналогами
Воєвода (Р-36М2) — попередник Сармата — також була важкою рідиннопаливною МБР шахтного базування. Сармат перевершує її за заявленою дальністю, корисним навантаженням та можливостями бойового оснащення (зокрема інтеграцією Авангарду). Водночас обидві системи страждають від спільних недоліків рідинного палива: тривалого часу підготовки до пуску, складного обслуговування та екологічних ризиків.
На тлі американських твердопаливних МБР (Minuteman III та перспективна Sentinel) Сармат виглядає як «динозавр» важкої артилерієрії — з більшою потужністю залпу, але меншою гнучкістю та вищою вразливістю до технічних відмов. Китайська DF-41 також твердопаливна і мобільна, що дає їй перевагу в живучості.
Російська стратегія робить ставку саме на важкі шахтні системи з великою кількістю боєголовок та новими засобами подолання ПРО. Чи виправдає себе цей підхід на практиці, покаже найближче майбутнє — після розгортання перших полків та продовження випробувань.
Травневий успіх 2026 року дав російському керівництву підстави говорити про перехід до бойового чергування. Проте шлях від успішного одиничного запуску до надійної експлуатації цілого полку ракет у повсякденному режимі — це ще один серйозний етап, який вимагатиме часу, ресурсів та нових випробувань. Сармат залишається символом як технічної могутності, так і складнощів, які супроводжують створення сучасної стратегічної зброї найвищого рівня.
About the Author
