Софі Берідзе народилася 29 вересня 1998 року в Москві в грузинській сім’ї під іменем Дієго. З раннього дитинства вона відчувала себе дівчинкою в тілі хлопчика, а в 16 років розпочала гормональну терапію, щоб зовнішність нарешті відповідала внутрішньому світу. Сьогодні ця 175-сантиметрова модель, учасниця «Пацанок» і «Топ-моделі по-українськи», інфлюенсерка та активістка LGBTQ+ прав живе в Латвії і відкрито говорить про те, що її саме існування вже є порядком денним.
Її історія — це не лише про пластичні операції чи телевізійну славу. Це розповідь про суворе традиційне виховання, спроби суїциду, рік мовчання з батьками, перший сексуальний досвід у 21 рік і боротьбу за право залишатися в країні, яку вона обрала своїм домом. Станом на 2026 рік Софі продовжує будувати тихе життя в Ризі, навчає манікюру й не здається навіть після анулювання візи.
Ця стаття розкриває не лише факти біографії, а й те, як одна людина перетворює особистий біль на публічну силу, зберігаючи чесність перед собою і світом.
Грузинські корені та московське дитинство під суворим батьківським контролем
У квартирі, де ріс Дієго, панували чіткі правила. Батько — футбольний тренер — мріяв про сина, який гратиме в м’яч і перемагатиме. Замість ляльок хлопчикові купували машинки, віддавали на футбол і коротко стригли волосся. Софі згадує, як у дитсадку крала барбі й ховала їх під подушкою, як шила ляльок із шкарпеток і натягувала колготки на голову, імітуючи довге волосся. Кожен похід до перукаря закінчувався істерикою.
Грузинська сім’я з традиційними цінностями не залишала місця для «жіночих» проявів. Батьки любили дитину, але бачили в ній майбутнього чоловіка. Це створило внутрішній розкол: зовнішній світ вимагав мужності, а всередині жила дівчинка, яка мріяла про сукні й бантики. Школа стала ще одним полем бою. Софі змінила чотири навчальні заклади. Її обходили стороною, підколювали, намагалися зламати. У коледжі тиск посилився настільки, що довелося піти.
У підлітковому віці вторинні чоловічі статеві ознаки — ширші плечі, зміна голосу — стали для неї нестерпними. Дзеркало показувало чужу людину. Саме тоді з’явилися думки, які вона пізніше опише спокійно й тверезо: «Я не знала, чи доживу до 18». Спроби суїциду були «нелепими й незграбними» — через страх болю й уявлення про те, як батьки збиратимуть її тіло по частинах. Любов родини, навіть якщо вона не розуміла, що відбувається, зупиняла в останній момент.
Момент, коли світ перевернувся: відкриття трансгендерності в 14 років
У 14 років Софі побачила історію Дженни Талакової — фіналістки відбору «Міс Всесвіт Канада», яку дискваліфікували через те, що вона народилася хлопчиком. Це слово — «трансгендерність» — раптом пояснило все. «Це до слова про пропаганду: вона діє лише на тих, кому потрібна. Мені потрібно було знати, що такі, як я, існують», — каже вона в одному з інтерв’ю.
Два роки Софі вивчала ендокринологію, читала відгуки людей після переходу, зважувала плюси й мінуси. Вона готувалася до того, що близькі можуть відвернутися. У 16 років почала гормональну терапію. Тіло поступово змінювалося: з’явилися жіночі риси, зменшилася чоловіча агресивність у характері. Через кілька місяців довелося розповісти сестрі, а потім і батькам. Рік сім’я майже не спілкувалася. Мати поїхала зі злими словами. Батько був розчарований. Але згодом час, повага й любов зробили свою справу. Батьки повернулися.
Софі ніколи не змінювала ім’я в паспорті. «Дієго — миле ім’я, і я не хочу від нього відмовлятися хоча б на паперах», — пояснює вона. Для суспільства вона Софі Берідзе, жінка. Для документів — Дієго. Ця подвійність не заважає їй жити.
Гормони, п’ятнадцять пластичних операцій і відмова від генітальної хірургії
Щоб зовнішність відповідала внутрішньому відчуттю, Софі зробила близько п’ятнадцяти пластичних операцій. Серед них — ринопластика, блефаропластика, підтяжка брів, видалення грудок Біша, прибирання кадика, збільшення грудей. Найбільш контроверсійною стала ломка ребер для стоншення талії. Перший раз дві пари ребер ламали під загальним наркозом, другий — під місцевим. Результат — мінус два-три сантиметри й чотири шрами на спині. «Нікому не рекомендую», — каже вона прямо.
Фінальну операцію зі зміни статі Софі так і не зробила. Перший сексуальний досвід у 21–23 роки з молодим хокеїстом показав: тіло її влаштовує, чутливість на місці, нічого міняти не хочеться. «Коли партнер дивиться на тебе палаючими очима й шепоче, що такого тіла не бачив, ти думаєш — може, і справді нічого міняти не потрібно». Вона чекає, коли вагіну почнуть друкувати на 3D-принтері, і тоді стане першою в черзі. А поки що гормони й пластична хірургія дали їй ту жіночність, яку вона відчувала все життя.
Краса для Софі стала базовою безпекою. «Якщо я виглядаю красиво, значить, у мене є шанс вижити». Це не поверхнева фраза — це стратегія виживання в світі, де трансгендерність досі викликає страх і агресію.
Прорив у реаліті-шоу «Пацанки» та «Топ-модель по-українськи»
У 2017 році Софі потрапила на другий сезон «Пацанок». Кастинг-менеджери самі шукали її типаж. На шоу вона розповіла свою історію, показала зміни й отримала хвилю уваги — як підтримки, так і хейту. Пізніше вона стала учасницею «Топ-моделі по-українськи» та суперсезону. Її харизма, тембр голосу й відвертість зробили її однією з найяскравіших фігур проекту.
На зйомках Софі сиділа на жорсткій дієті «Body 0,5» — їла половину звичайної порції, виключила хліб і чіпси, додавала кардіо. Вона мріяла сісти на шпагат і перейти «зі стадії колода в стадію пластична мадам». Після вильоту з шоу важко переживала невдачу, але досвід дав розуміння, як реагує світ на відкриту трансгендерну людину.
Телевізійна популярність відкрила двері в інфлюенсерство. Софі веде Instagram і YouTube, де говорить про права LGBTQ+, подорожі, манікюр (вона майстриня з десятирічним стажем і навчає до 60 учнів на місяць) і політику. «Мені не потрібно постійно робити ЛГБТ-повістку, бо я сама і є повістка», — формулює вона свою позицію.
Родина, кохання та перші стосунки: від відторгнення до прийняття
Сім’я врешті прийняла Софі. Батьки, яких вона описує як сильних і активних людей, навчили її стояти за себе. Саме їхня любов, навіть через рік мовчання, стала причиною, чому вона не пішла до кінця зі спробами суїциду.
У стосунках Софі приваблюють лише чоловіки — цілеспрямовані, харизматичні, вольові. Перший досвід був страшним: цілий день підготовки, макіяж, ідеальна зачіска. Але після нього вона навчилася дивитися чоловікам в очі. Були стосунки в Україні, які вона називає одними з найкращих. Мама хлопця її обожнювала, поки не дізналася, що Софі трансгендерна. Причина відмови була простою: «Вона хотіла онуків».
У Латвії Софі ходить на побачення, іноді по три на день. У профілі на сайтах знайомств великими літерами написано, що вона трансгендерна жінка зростом 175 см. Це захист від непорозумінь. Вона хоче, щоб про неї піклувалися — базові налаштування поваги до жінки. Стереотип, що трансгендерні люди працюють у секс-індустрії, її глибоко ранить. Вона ніколи цього не робила.
Нове життя в Латвії, візова криза 2026 року та боротьба за право бути
Після життя в Україні, Росії та візитів до Грузії Софі обрала Латвію. Тут вона будує «тихе, нормальне життя»: вивчає латиську мову, працює, зустрічається з людьми. Реакції бувають різними — від цікавості до настороженості, але в Європі паспорт відкривають спокійніше, ніж на пострадянських кордонах.
У квітні 2026 року візу анулювали. Софі раптом стала нелегалкою в країні, де вже зняла квартиру й вклала величезну кількість грошей, часу та ресурсів. У міграційній службі їй запропонували підписати папір на 20 днів. Вона відмовилася мовчки збирати валізи. «За свою свободу, за своє право на існування я буду рвати зубами», — заявила вона. Якщо не почнеться Третя світова, Софі планує вивчити мову й отримати громадянство або хоча б постійне проживання.
У нашій практиці спостереження за подібними історіями ми стикалися з випадком, коли людина після років публічності раптом опиняється в бюрократичній пастці. Софі не здається. Вона продовжує знімати відео, ходити на пікети на підтримку Ірану й говорити про те, що немає місця у світі, де не існували б геї, лесбійки чи трансгендерні люди. Є лише місця, де це безпечно, і місця, де це небезпечно для життя.
Поширені міфи про трансгендерний перехід, які розвіює історія Софі
- Міф: усі трансгендерні люди обов’язково роблять операцію зі зміни статі. Софі пройшла десятки пластичних процедур, але відмовилася від генітальної хірургії, бо її влаштовує власне тіло після першого інтимного досвіду.
- Міф: це мода або пропаганда. Вона відчувала себе дівчинкою задовго до того, як дізналася слово «трансгендерність». Інформація лише дала мову й інструменти.
- Міф: сім’я завжди відвертається назавжди. Батьки Софі рік не спілкувалися, але повернулися через любов і повагу.
- Міф: трансгендерні жінки не можуть мати «нормальних» стосунків. Софі має досвід глибоких почуттів і відкрито шукає партнера, який прийме її такою, якою вона є.
- Міф: після переходу життя стає легким. Хейт, візові проблеми, стереотипи залишаються. Але чесність перед собою робить його можливим.
Ці міфи живуть, бо суспільство рідко чує повні історії. Софі своїм існуванням змушує слухати.
Питання, які найчастіше ставлять про Софі Берідзе
Чи змінила Софі Берідзе документи?
Ні. У паспорті досі Дієго Берідзе. Вона свідомо залишає це ім’я.
Чи планує вона генітальну операцію?
Поки що ні. Чекає на технології 3D-друку і каже, що буде першою в черзі, коли вони з’являться.
Де зараз живе Софі Берідзе?
У Латвії. Станом на 2026 рік бореться з анулюванням візи й хоче легалізуватися.
Чим займається, окрім соцмереж?
Працює майстринею манікюру, навчає інших, знімає контент, займається активізмом.
Чи підтримує її сім’я?
Так. Після важкого періоду стосунки відновилися на основі взаємної поваги.
Софі Берідзе не просить жалості й не грає роль жертви. Вона будує життя, де краса, чесність і право бути собою співіснують. Її шлях від московського хлопчика Дієго до жінки, яка в Ризі 2026 року рве зубами за своє місце під сонцем, показує: іноді найсильніша повістка — це просто жити відкрито.
About the Author
