Полтава 1968 року зустріла світлого хлопчика, чиє майбутнє виявилося тісно переплетеним із голосом українського телебачення. Костянтин Грубич, якого вже давно називають просто Кістя, народився 20 серпня й уже понад тридцять п’ять років залишається однією з найупізнаваніших і найдовірливіших постатей вітчизняного ефіру. Його кар’єра — це не просто хроніка передач, а жива історія становлення незалежної журналістики, пошуку чесності в кадрі та вміння говорити з людиною так, ніби вона — давній друг за кухонним столом.
Кістя Грубич почав друкуватися в місцевих газетах ще чотирнадцятирічним школярем. У 1980-х це був час, коли слово мало вагу, а юний автор уже відчував смак реальних історій. Закінчивши школу, він вступив на факультет журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Паралельно прийшла строкова служба — 1987–1989 роки на Забайкаллі, де двадцятирічний редактор дивізійної газети «Боевое знамя» став наймолодшим членом Спілки журналістів СРСР. Цей досвід загартував характер: уміння працювати в жорстких умовах, швидко писати й не боятися відповідальності.
Після армії, 1989 року, Грубич прийшов на українське телебачення — в головну редакцію програм для дітей та юнацтва. Саме тут народився його впізнаваний стиль: говорити з підлітками як з рівними, без повчального тону й фальші. Програми «Клас-юніор-бізнес», «Юнацьке ток-шоу Вибрики», «Дитячий сеанс», «Не всі вдома» стали для цілого покоління справжньою школою життя. Вони вчили підприємливості, сміливості висловлювати думку й бачити світ ширше за шкільні стіни. Номінація на премію «Золота ера» за ток-шоу стала першим серйозним визнанням.
Кінець 1990-х і початок 2000-х — час великих змін. Грубич переходить на канал 1+1, працює репортером у ТСН, веде ранкові ефіри. Саме тоді з’являється рубрика «Смачна країна» — проєкт, який згодом переріс у книгу й цілу філософію. У 2006 році він отримує Національну премію «Телетріумф» у номінації «Репортер». А в серпні 2007-го очолює проєкт «Знак якості» на каналі «Інтер». Програма стала справжнім захисником споживачів: розслідування якості товарів, викриття фальсифікату, поради, як не дати себе обдурити. Для багатьох родин це був настільний орієнтир у хаосі ринку.
Особисте життя Кісті Грубича — окрема, дуже людська історія. 1994 року він зустрів Світлану — журналістку й режисерку. Весілля відбулося швидко, і вже понад тридцять один рік їхній шлюб залишається одним із найстабільніших і найгармонійніших у публічному просторі. Дружина — справжня опора: тримає дім, готує сніданки, підтримує під час сирен і зйомок. У сім’ї народилися троє дітей: старша Владислава та близнюки Ольга й Ярослав (1997 року народження).
Владислава пішла батьківським шляхом — нині кореспондентка «Сніданку з 1+1», знімає репортажі з деокупованих територій, працює в ефірі під час тривог. Близнюки виросли в атмосфері камер і мікрофонів. Ольга була ніжною, мрійливою, любила малювати. 12 липня 2014 року її життя обірвалося трагічно: на пішохідному переході в Києві дівчину збила машина. Два тижні коми — і серце зупинилося. Винуватця досі не знайдено. Ця рана залишається відкритою, але родина навчилася жити з нею, зберігаючи пам’ять і перетворюючи біль на внутрішню силу.
Ярослав обрав шлях оператора й режисера. У червні 2025 року він мобілізувався до Збройних Сил України. Вже за місяць, у липні, у Донецькій області отримав важке поранення — втратив праву руку. Евакуація під обстрілом, «пекло, але я тримався», як згадував він сам. Перші слова після ампутації стали легендарними: «Це був жарт». Реабілітація пройшла стрімко: протез, інтенсивні тренування, і вже за два місяці м’язи були сильнішими, ніж до поранення. Сьогодні Ярослав залишається в армії, знімає відео для ЗСУ, робить планку довше, ніж раніше, і доводить: втрата кінцівки — не втрата волі. Батько відкривав благодійний збір на лікування до дня народження сина. Сім’я часто з’являється разом на прогулянках Києвом — з усмішками, без жалю, з тихою гордістю.
Сучасний етап життя Кісті Грубича — це повернення до прямого діалогу з глядачем. 2015 року він запустив особистий YouTube-канал. Без продюсерів, без цензури каналів — просто розмови про українську кухню, рецепти, історії людей і страв. Відео виходять по вівторках і четвергах. Паралельно — рубрика «Смачна країна» на «Громадському радіо» (понад 170 випусків), книга «Смачна країна» 2015 року у видавництві «Старого Лева». У ній не просто рецепти: Грубич об’їздив усі регіони, готував місцеві страви, записував історії людей, які їх варять десятиліттями. Книга стала справжнім культурним портретом України через їжу. Сьогодні він також амбасадор проєкту «Рух без бар’єрів» і викладає в Київському національному університеті культури та мистецтв.
Кістя Грубич ніколи не любив говорити «ні». Ця риса допомагала в кар’єрі, але іноді ускладнювала особисте життя. Він зізнається, що важко вимовити «я тебе люблю» дружині, хоча почуття глибокі. Дружба з Андрієм Данилком триває десятиліттями — ще з часів спільних проєктів. У недавньому відвертому інтерв’ю ведучий поділився страхами за сина на фронті, провиною за загибель доньки й тим, як робота на «Інтері» іноді викликала внутрішній конфлікт. Проте навіть у найважчі моменти він зберігає світло й гумор.
Цікаві факти
– У двадцять років Костянтин Грубич став наймолодшим членом Спілки журналістів СРСР — рекорд, який досі згадують у професійних колах. – Перші дитячі програми 1990-х він вів у стилі «дорослої розмови»: без зниження до рівня «дитячого» й без фальшивого пафосу. Підлітки це відчували й досі згадують з теплом. – Книга «Смачна країна» — не просто збірник рецептів. Кожна страва має свою історію, а фотографії та оповіді перетворюють видання на культурний путівник Україною. – YouTube-канал Грубича народився 2015 року саме як відповідь на бажання спілкуватися з глядачами напряму, без посередників телеканалів. – Родина Грубича зняла понад п’ятдесят репортажів з фронту та деокупованих територій — батько й донька часто працюють разом. – Після ампутації Ярослав Грубич робить планку довше, ніж до поранення, і планує залишитися у війську «бійцем до кінця». – Грубич ніколи публічно не скаржився на долю. Навіть у найважчі роки він знаходив сили знімати кулінарні історії та підтримувати інших.
Сьогодні Кістя Грубич продовжує знімати, писати, підтримувати сина на реабілітації й ділитися рецептами, які зігрівають душу. Його голос уже не просто ведучий — це голос людини, яка пройшла довгий шлях, зберегла гідність і навчилася перетворювати навіть найгіркіші втрати на тиху, але незламну силу. І саме тому мільйони досі вмикають ефір або відкривають YouTube, коли хочуть почути не просто новини, а справжню, живу розмову.
Історія триває — з новими рецептами, новими репортажами й новою силою, яку родина Грубича щодня доводить самою своєю присутністю.
About the Author
