Леонід Борисович Невзлін народився 21 вересня 1959 року в Москві в сім’ї литовського єврейського походження — батько-інженер і мати-вчителька російської мови. Від програміста зовнішньоторговельного об’єднання «Зарубіжгеологія» він пройшов шлях до віцепрезидента нафтової компанії «ЮКОС» і близького соратника Михайла Ходорковського. У 2003 році, на тлі справи «ЮКОСу», залишив Росію, отримав ізраїльське громадянство й перетворився на одного з помітних філантропів єврейської освіти та культури.
Російський суд у 2008 році заочно засудив його до довічного ув’язнення за звинуваченнями в організації вбивств. Ізраїльські суди відхилили екстрадицію через недостатність доказів. Міжнародний арбітраж у Гаазі в 2014 році визнав дії російської держави щодо «ЮКОСу» «безжальною кампанією» з експропріації активів. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Невзлін відмовився від російського громадянства й відкрито підтримує Україну.
Сьогодні, у 67 років, він живе в Ізраїлі (Герцлія), є співвласником газети Haaretz, засновником фонду «Надав» і журналу Liberal, активно коментує політику. Його біографія — це перетин радянської технічної інтелігенції, олігархічного капіталу 1990-х, єврейської самоідентифікації та тривалої опозиції режиму Путіна.
Московські корені та ранні кроки: від програміста до Менатепу
У першому класі московської школи семирічний Леонід побачив у документі навпроти прізвища слово «єврей». Цей епізод, який він згадує в книзі «Оставаясь в меньшинстве» (2022), став одним із перших усвідомлень статусу меншини. Сім’я жила в комунальній квартирі на Ленінському проспекті: в одній кімнаті — батьки з дитиною, в іншій — дідусь, бабуся й прабабуся.
У 1981 році він із відзнакою закінчив Московський інститут нафтової і газової промисловості імені Губкіна за спеціальністю «автоматика й обчислювальна техніка». До 1987 року працював інженером-програмістом у «Зарубіжгеології» — зовнішньоторговельному об’єднанні Міністерства геології СРСР. Там він займався програмним забезпеченням для геологічних проєктів за кордоном, типовою для тогочасної технічної інтелігенції кар’єрою.
У 1987 році Невзлін познайомився з Михайлом Ходорковським. Той очолював Центр науково-технічної творчості молоді при Фрунзенському райкомі ВЛКСМ. Невзлін став заступником директора, а згодом — завідувачем договірного відділу. З цього Центру виріс банк «Менатеп» — один із перших приватних банків постперебудовної Росії. У 1989–1991 роках Невзлін був президентом банку «Менатеп». Пізніше обіймав посади першого заступника голови ради директорів і керівника зв’язків з громадськістю.
Цей перехід від державного програміста до банківського топ-менеджера відбувся за кілька років і відображав стрімку приватизацію та появу нової бізнес-еліти. Невзлін відповідав за комунікації, державні зв’язки й кадрові питання групи «Менатеп».
У 1991 році він додатково отримав диплом з менеджменту й маркетингу в Російській економічній академії імені Плеханова. Книга «Человек с рублём» (1992, у співавторстві з Ходорковським) пропагувала ринкову економіку. Це був період, коли технічні знання й організаторські навички перетворювалися на капітал швидше, ніж будь-коли раніше в радянській історії.
ЮКОС і політичний злет: сенатор, ректор і єврейський конгрес
У грудні 1995 року група «Менатеп» придбала контрольний пакет «ЮКОСу». У квітні 1996 року Невзлін став віцепрезидентом нафтової компанії та членом ради директорів. У рейтингах найвпливовіших бізнесменів Росії він опинився серед топ-50. Компанія швидко виросла в одного з найбільших нафтових гравців світу завдяки модернізації, прозорості (за мірками 1990-х) і експорту.
Паралельно Невзлін брав участь у виборчій кампанії Бориса Єльцина 1996 року. За це отримав подяку Президента РФ (липень 1996) і Орден Дружби (грудень 1997). У 1997–1998 роках він обіймав посаду першого заступника генерального директора ІТАР-ТАСС, де розробляв план акціонування агентства, курував аналітику й фотохроніку. Це був рідкісний випадок, коли олігархічний менеджер безпосередньо впливав на державне інформаційне агентство.
З листопада 2001 по березень 2003 року Невзлін представляв Республіку Мордовія в Раді Федерації РФ. Був членом, а згодом заступником голови Комітету у міжнародних справах. У 2001 році — виконувач обов’язків президента Російського єврейського конгресу. У червні–листопаді 2003 року став ректором Російського державного гуманітарного університету; акціонери «ЮКОСу» виділили університету 100 мільйонів доларів на розвиток.
| Рік | Подія / посада | Контекст |
|---|---|---|
| 1981–1987 | Інженер-програміст, «Зарубіжгеологія» | Державна кар’єра технічної інтелігенції |
| 1987–1991 | ЦНТТМ / банк «Менатеп», президент банку | Партнерство з Ходорковським |
| 1996–2003 | Віцепрезидент «ЮКОСу», сенатор, ректор РДГУ | Пік впливу й політичної активності |
| 2003 | Від’їзд до Ізраїлю, громадянство | Початок справи «ЮКОСу» |
| 2008 | Заочний довічний вирок (Мосміськсуд) | Організація вбивств і замахів |
Дані з біографічних джерел (Wikipedia, єврейські енциклопедії, судові хроніки). Таблиця показує, як швидко технічний фахівець увійшов у політичну й громадську еліту.
Втеча в Ізраїль і російські вироки: заочне довічне ув’язнення
4 липня 2003 року Невзліна й Ходорковського викликали до Генпрокуратури як свідків у справі Платона Лебедєва. У серпні–листопаді 2003 року Невзлін виїхав до Ізраїлю з сім’єю й отримав громадянство за правом репатріації. Він стверджував, що це була втеча від переслідування. Російська сторона оголосила його в міжнародний розшук.
У 2008 році Мосміськсуд заочно визнав Невзліна винним в організації вбивств (серед них — мер Нефтеюганська Володимир Пєтухов, Валентин Корнєєв) і замахів, а також у розкраданні коштів. Вирок — довічне ув’язнення. Верховний Суд РФ підтвердив його. Окремо в 2013 році Симоновський суд Москви дав 6 років за привласнення акцій Східної нафтової компанії. Невзлін називав процеси «показовими» й політично мотивованими.
Ізраїльські суди (зокрема Верховний суд у травні 2008 року) відхилили запити на екстрадицію: докази визнали недостатніми, переважно похідними або від свідків, які змінювали покази. Інтерпол закрив справу в 2016 році. У 2014 році Постійний арбітражний суд у Гаазі ухвалив на користь колишніх акціонерів «ЮКОСу» (включно з Невзліним) рішення про виплату Росією понад 50 мільярдів доларів, описавши дії влади як «безжальну кампанію зі знищення ЮКОСу та експропріації його активів». Рішення неодноразово оскаржували; у 2025 році нідерландський Верховний суд остаточно відхилив останню апеляцію Росії.
Російська прокуратура також звинувачувала Невзліна у зв’язках зі справою Олександра Литвиненка (2006), але ці твердження не знайшли підтвердження в ізраїльських чи західних юрисдикціях.
Філантропія як нова ідентичність: фонд Надав і культурні центри
В Ізраїлі Невзлін зосередився на єврейській освіті, дослідженні історії східноєвропейського єврейства та зв’язках Ізраїлю з діаспорою. У 2005 році разом із колишніми партнерами Михайлом Брудно й Володимиром Дубовим він заснував фонд «Надав». Мета — зміцнення єврейської ідентичності, плюралізму й ліберальних цінностей.
Фонд підтримав Центр Леоніда Невзліна з вивчення російського та східноєвропейського єврейства при Єврейському університеті в Єрусалимі (щорічне фінансування сотні тисяч доларів). Створено програми в Беїт-хатфуцот (Музей єврейського народу), де Невзлін тривалий час очолював міжнародну опікунську раду. Фонд фінансував програму «Маса», Керен га-Єсод, освітні проєкти з World ORT і Joint. Щорічна премія NADAV Peoplehood Prize вручалася таким постатям, як Елі Візель і Аарон Барак.
У книзі «Оставаясь в меньшинстве» (російською доступна безкоштовно, англійською — «Going Against the Grain») Невзлін описує шлях до усвідомлення себе євреєм: від радянського «п’ятого пункту» до активної підтримки пам’яті про Голокост і сталінізм. Це не класичні мемуари олігарха, а роздуми про меншину, свободу й тоталітаризм. Дочка Ірина очолює раду директорів Музею єврейського народу й одружена з ізраїльським політиком Юлієм Едельштейном.
У нашій практиці аналізу біографій пострадянських бізнесменів ми стикалися з випадком, коли філантропія ставала не просто «відмиванням» репутації, а справжньою переорієнтацією життєвих пріоритетів. У Невзліна це видно в послідовному фокусі на єврейській історії, а не на російській політиці до 2022 року.
Медіа та публічний голос: частка в Haaretz і коментарі 2026 року
У 2011 році Невзлін придбав 20 % акцій Haaretz за 140 мільйонів шекелів і увійшов до ради директорів (згодом частка зросла приблизно до 25 %). Він позиціонував це як підтримку ліберальної преси. У 2014 році заснував івритомовний щомісячний журнал Liberal — аналітичний про політику, культуру й комунікації. Також запустив російськомовний сайт «Детали» (Detaly).
У листопаді 2024 року Невзлін публічно розкритикував видавця Haaretz Амоса Шокена за коментарі щодо палестинських «борців за свободу» після 7 жовтня, назвавши їх неприйнятними й такими, що суперечать цінностям газети. Це показало, що співвласник не завжди згоден із редакційною лінією.
Станом на листопад 2026 року Невзлін активно веде акаунт у соцмережах, коментуючи українські удари по російських НПЗ (зменшення переробки на ~30 %), самміти ЄС, ізраїльську політику щодо Ірану й антисемітські інциденти в Європі. Він залишається одним із найпослідовніших публічних критиків путінського режиму серед колишніх російських бізнесменів.
Суперечливі звинувачення: від убивств до справи Волкова 2024
Крім російських вироків, у вересні 2024 року Фонд боротьби з корупцією (команда Олексія Навального) звинуватив Невзліна в організації нападів на опозиціонерів за кордоном: на Леоніда Волкова в Вільнюсі (березень 2024, молотком), Івана Жданова в Женеві та дружину економіста Максима Миронова в Аргентині. За даними розслідування, існувала переписка з людиною, чиї дані збігаються з Анатолієм Бліновим; планувалося викрадення Волкова й передача його ФСБ. Невзлін відкинув звинувачення, назвавши їх «состряпаним у Москві зливом». Михайло Ходорковський припустив провокацію ФСБ. Незалежні перевірки підтвердили автентичність частини листування, але повний ланцюжок доказів залишається предметом дискусії.
Ці звинувачення додають шар складності: людина, яка сама стала жертвою політичного переслідування, опинилася під підозрою в насильстві проти інших критиків режиму. Невзлін категорично заперечує будь-яку причетність.
- Російські вироки ґрунтуються переважно на показах засуджених (зокрема Олексія Пічугіна) і непрямі докази; ізраїльські суди їх не прийняли.
- Міжнародний арбітраж і нідерландські суди підтвердили політичний характер експропріації «ЮКОСу».
- Справа 2024 року з Волковім не має судового рішення проти Невзліна; вона залишається розслідуванням і публічною полемікою.
- Звинувачення в справі Литвиненка ніколи не призвели до екстрадиції чи вироку в західних країнах.
Цей список показує, чому різні юрисдикції оцінюють одні й ті самі факти по-різному.
Відмова від російського громадянства та підтримка України
У березні 2022 року, невдовзі після початку повномасштабного вторгнення, Невзлін оголосив про відмову від російського громадянства. У дописі він написав: «Усе, до чого торкається Путін, помирає. Я проти війни. Я проти окупації. Я проти геноциду українського народу». Він назвав російське громадянство «клеймом ганьби» й заявив, що якби обирав друге громадянство, то пишався б українським. Ці слова цитували Washington Post, Haaretz, Globes і інші видання.
Відтоді Невзлін регулярно підтримує Україну: коментує удари по російській енергетиці, критикує спроби Росії зривати переговори, аналізує європейську реакцію. Він називає режим Путіна мафіозною державою й підкреслює, що був однією з перших його жертв ще в 2003 році. Книга й публічні виступи підсилюють цю позицію: відмова від більшості на користь правди меншини.
Поширені міфи про Леоніда Невзліна
Навколо постаті колишнього олігарха накопичилося чимало спрощень. Ось найпоширеніші:
- Він досі «російський олігарх» з мільярдами в Росії. Активи «ЮКОСу» були експропрійовані; після 2003 року він живе в Ізраїлі, займається філантропією й медіа. Оцінки статків сильно різняться й не підтверджені публічно.
- Ізраїль «переховує вбивцю». Ізраїльські суди перевірили докази й відхилили екстрадицію. Це не означає, що російські звинувачення «вигадані», але вони не пройшли стандарт незалежної юрисдикції.
- Він повністю порвав із російською культурою. Книга, російськомовні проєкти («Детали») і коментарі показують збереження культурних коренів при відмові від громадянства держави.
- Філантропія — лише PR. Центри, музей і освітні програми існують понад 20 років і мають конкретні результати в дослідженні єврейської історії.
Ці міфи виникають через поєднання гучних російських вироків, міжнародного арбітражу й публічної активності. Факти вимагають розрізнення юрисдикцій і часових періодів.
Питання–відповіді про Леоніда Невзліна
Користувачі часто шукають конкретні відповіді. Ось найпоширеніші:
- Чому Невзлін отримав довічне ув’язнення в Росії? Заочно за звинуваченнями в організації вбивств і замахів під час роботи в «ЮКОСі» (вирок 2008 року). Він і його адвокати називають процес політичним.
- Чи екстрадували його з Ізраїлю? Ні. Верховний суд Ізраїлю в 2008 році визнав докази недостатніми.
- Яка його роль у Haaretz? Співвласник (близько 20–25 %) і член ради директорів з 2011 року. Підтримує ліберальну пресу, але критикує окремі редакційні позиції.
- Чому він відмовився від російського громадянства? У березні 2022 року на знак протесту проти вторгнення в Україну й політики Путіна.
- Що з арбітражним рішенням щодо «ЮКОСу»? Гаазький арбітраж 2014 року присудив понад 50 млрд доларів. У 2025 році нідерландський Верховний суд остаточно підтвердив рішення; з відсотками сума перевищує 65 млрд.
Ці відповіді базуються на судових рішеннях, публічних заявах і біографічних джерелах. Вони закривають запити, які виникають одразу після ознайомлення з основною біографією.
About the Author
