У травні 1984 року в звичайній московській родині інженерів народився хлопчик, який згодом став однією з найгучніших і найсуперечливіших постатей російського ультраправого середовища. Максим Сергійович Марцинкевич, відомий під прізвиськом Тесак, пройшов шлях від захоплення толкінізмом у підліткові роки до створення власних медійних проєктів, що шокували суспільство. Його діяльність поєднувала вуличне насильство, інтернет-пропаганду та бізнес на радикальних ідеях.
Сьогодні його ім’я асоціюється не лише з неонацистськими гаслами та вігілантськими акціями, а й із складною еволюцією поглядів уже за ґратами. Ця біографія розкриває деталі формування особистості, ключові проєкти та контекст, у якому Тесак став символом певної епохи російського інтернет-екстремізму.
Ранні роки та шлях до радикалізму
Максим Марцинкевич народився 8 травня 1984 року в Москві. У сім’ї поєдналися російські, польські, литовські та білоруські корені. Батько Сергій Євгенович підтримував погляди сина, мати Вікторія Леонідівна — ні. Сам Тесак пізніше описував це в аудіокнизі «Деструкт».
Хлопець закінчив коледж архітектури та будівельних мистецтв, певний час працював інженером. Навчання у виші — Московському державному будівельному університеті — обірвалося через політичну активність. У підлітковому віці Максим захоплювався толкінізмом, але під впливом знайомства зі скінхедами-нацистами, зокрема з Семеном Токмаковим, почав радикалізуватися.
Прізвисько «Тесак» з’явилося через пристрасть до холодної зброї. Служба в армії тривала лише кілька днів: після конфлікту з сослуживцем-азербайджанцем Марцинкевича комісували за станом психічного здоров’я. Уже тоді проявилася схильність до конфліктів на національному ґрунті.
«Формат 18»: перша велика медійна гра
У 2005 році двадцятирічний Марцинкевич створив творчу студію «Формат 18». Назва — зашифровані ініціали Адольфа Гітлера (A=1, H=8). Проєкт швидко став платформою для пропаганди неонацистських ідей через інтернет.
Учасники знімали ролики про напади на мігрантів, бомжів та антифашистів. Деякі сцени були постановочними, інші — реальними або інсценованими так, щоб виглядати документально. Найвідоміший приклад — відео «страти таджика і дагестанця» в костюмах ку-клукс-клану. Пізніше слідство встановило, що частина таких роликів відображала реальні злочини, скоєні соратниками по Націонал-соціалістичному товариству.
«Формат 18» діяв як медійний рупор: сайт, форум, відеоблог. Тесак розумів силу шок-контенту раніше за багатьох. Ролики розліталися мережею, приваблюючи молодь, яка шукала прості відповіді на складні соціальні питання — міграцію, злочинність, ідентичність. Організацію заборонили в 2010 році за екстремізм. Сам Марцинкевич уже мав за спиною перше засудження.
Рух «Реструкт» та проєкт «Окупай-педофіляй»
Після звільнення у 2010–2011 роках Тесак запустив новий етап. Разом із соратниками він став співзасновником неформального руху «Реструкт», який об’єднував близько десяти проєктів. Найгучнішим став «Окупай-педофіляй».
Учасники шукали в інтернеті людей, підозрюваних у педофілії, знайомилися з ними під виглядом неповнолітніх і влаштовували «сафарі». Зйомки принижень — обливання сечею, примусові «вибачення» — викладали онлайн. Тесак відкрито говорив, що мета — не просто посадити людину, а зламати їй життя. Деякі жертви виявлялися геями, а не педофілами, що додавало проєкту гомофобного забарвлення.
Паралельно діяли «Наркофіляй» (проти торговців спайсами) та інші акції. Марцинкевич заробляв на платних семінарах — як виживати в тюрмі, як «правильно» поводитися з системою. Спробував навіть фінансову піраміду TesakMoney. Книга «Реструкт» (2012) систематизувала його погляди і згодом була визнана екстремістською.
Рух привернув увагу ЗМІ — РЕН-ТВ та НТВ показували сюжети. У 2013 році акція «Окупай-педофіляй» призвела до арешту високопоставленого чиновника Федеральної служби судових приставів Московської області Андрія Камінова. Це стало одним із найгучніших результатів проєкту.
Кримінальні справи та кілька ув’язнень
Марцинкевич тричі засуджувався за статтею 282 КК РФ (розпалювання ненависті чи ворожнечі).
Перший вирок — 2008 рік, три роки колонії суворого режиму за зрив ліберального колоквіуму в клубі «Білінгва» з нацистськими вигуками. Другий — 2009 рік, за постановочне відео; з урахуванням попереднього покарання — три з половиною роки. Звільнився наприкінці 2010-го.
У 2014 році нове переслідування за ролики на YouTube. Тесак утік через Україну та Білорусь на Кубу, де його затримали і видворили. Вирок — спочатку п’ять років, потім зменшили.
Найсуворіший вирок — 2018 рік: десять років колонії суворого режиму за розбій, хуліганство та екстремізм (напади на торговців синтетичними наркотиками, примушування до вживання спайсу). Під час цього терміну розпочалося нове розслідування щодо причетності до вбивств на ґрунті ненависті у 2003–2007 роках.
Еволюція ідей за ґратами
Тюремний досвід сильно вплинув на Тесака. Він прочитав «Архіпелаг ГУЛАГ» Солженіцина і зізнався, що якби зробив це раніше, то не написав би «Реструкт». У листах до соратників 2018 року він уже називав себе лібертаріанцем, критикував державний соціалізм і більшість аспектів націоналізму, залишаючи лише гетеросексуалізм та російську мову як маркери.
Планував відмовитися від російського громадянства і виїхати. Інтерв’ю Lenta.ru 2012 та пізніші розмови показують людину, яка поступово переосмислювала минуле. Участь у арт-проєкті «Дау» Іллі Хржановського — епізод, де він імпровізував сцену з відрізанням голови свині під радянську пісню — стала ще одним несподіваним штрихом до портрета.
Смерть у челябінському СІЗО: дві версії
16 вересня 2020 року 36-річного Марцинкевича знайшли мертвим у камері слідчого ізолятора №3 Челябінська. Офіційна причина — механічна асфіксія внаслідок повішення. Слідчий комітет стверджував, що Тесак перед смертю зізнався в серії вбивств неслов’янської зовнішності у 2003–2007 роках, розумів загрозу довічного терміну і тому наклав на себе руки. Було знайдено кілька передсмертних записок.
Родичі, адвокати та частина соратників наполягають на іншій версії. Вони вказують на скарги Тесака на тортури (зокрема в красноярській колонії), наявність синців та слідів від електрошокера на тілі, вимкнені камери спостереження. Адвокат вимагав порушення справи про вбивство, але СК двічі відмовив. У 2023 році кримінальне переслідування самого Марцинкевича за вбивства закрили посмертно за клопотанням батька.
Суперечності навколо обставин смерті досі викликають дискусії. Офіційна версія спирається на висновки експертизи та слідчі дії. Альтернативна — на скарги ув’язненого, фізичні ушкодження та логіку «зручної» смерті напередодні можливого довічного вироку.
Цікаві факти про Максима Марцинкевича
- Прізвисько «Тесак» походить не від кримінального минулого, а від юнацької пристрасті до холодної зброї.
- У підлітковому віці Максим захоплювався толкінізмом — рольовими іграми за «Володар перснів» — перш ніж перейти до скінхедів.
- «Формат 18» став одним із перших російських проєктів, який свідомо використовував вірусні відео для поширення радикальних ідей ще до масового приходу YouTube.
- Тесак брав участь у зйомках авангардного арт-проєкту «Дау» режисера Іллі Хржановського — епізод з відрізанням голови свині під радянську пісню.
- У тюрмі він еволюціонував до лібертаріанських поглядів, критикуючи державний соціалізм і залишаючи лише «гетеросексуалізм та російську мову» як основні маркери.
- Батько Сергія Марцинкевича помер 14 січня 2026 року у віці 62 років (причина — проблеми із серцем).
- Деякі соратники Тесака пізніше опинилися на різних сторонах конфлікту в Україні: Роман Железнов («Зухель») приєднався до українських сил, інші — до російських добровольчих формувань.
Спадщина та вплив на пострадянський простір
Тесак залишив після себе не лише кримінальні справи та суперечки навколо смерті. Його медійна стратегія — поєднання шок-контенту, особистого бренду та монетизації — вплинула на наступні покоління онлайн-радикалів. «Окупай-педофіляй» став моделлю для інших вігілантських груп, які змішували боротьбу зі злочинністю з ідеологічною пропагандою.
Рух «Реструкт» формально припинив існування через масові арешти, але окремі ідеї та тактики розсіялися. Деякі колишні соратники опинилися в центрі уваги вже в контексті війни в Україні — хтось на боці України, хтось у російських добровольчих загонах.
Для частини молоді 2000-х Тесак був «голосом правди» проти мігрантів та «системи». Для інших — небезпечним пропагандистом ненависті, чиї дії реально руйнували життя людей. Його пізніша переоцінка власних поглядів у тюрмі показує, що навіть найжорсткіші ідеології не завжди залишаються статичними.
Історія Максима Марцинкевича — це не лише про одного чоловіка. Це історія про те, як інтернет змінив правила гри для радикальних рухів, як вуличне насильство перетворилося на контент, а особиста еволюція за ґратами залишила більше запитань, ніж відповідей.
About the Author
